У п’ятницю, 4 грудня, у Корюківці урочисто відкрили меморіальну дошку Миколі Лущику, який героїчно загинув при виконанні бойового завдання на Луганщині у 2014 році. Пам’ятну дошку встановили на фасаді Брецького лісництва, де він працював трактористом. Сусіди.Сіty побували на заході.
Володимир Клименко, бойовий побратим Миколи Лущика (на передньому плані), не стримував своїх емоцій
Встановлення меморіальної дошки приурочили до Дня Збройних Сил України. На відкритті була присутня мама Миколи Лущика – Лідія Іванівна, голова Корюківського відокремленого підрозділу ГО «Єдина родина Чернігівщини» Людмила Лущик, його бойовий побратим Володимир Клименко, а також — директор Корюківського лісгоспу Андрій Лашко, голова профспілкового комітету підприємства Петро Устименко, головний лісничий Віталій Скоробагатий, старший інструктор відділення рекрутингу та комплектування Корюківського РТЦК та СП Микола Мачача, працівники Брецького лісництва, лісгоспу, учасники АТО.
Про життєвий шлях та трудову біографію Миколи Лущика розповів Петро Устименко.
На відкритті меморіальної дошки Миколи Лущика
— Народився і виріс він у Тютюнниці, — зазначив Петро Олексійович. — У цьому селі закінчив школу, сюди ж повернувся після навчання і пішов працювати у місцеве сільгосппідприємство. Після служби в армії трудився трактористом Брецького лісництва ДП «Корюківське лісове господарство». Не вагаючись, служити пішов у першу хвилю мобілізації, у березні 2014 року. Був навідником 3-го танкового взводу 1-ї окремої гвардійської танкової бригади. А вже в серпні його не стало…
І досі не змирився з втратою побратима 34-річний військовий з селища Гончарівського, старший сержант Володимир Клименко. Він був командиром танка, який 22 серпня 2014 року потрапив під обстріл ворожих «градів» у селищі Білому, біля міста Лутугине на Луганщині.
Того дня двоє членів його екіпажу загинули. Це були Максим Андрейченко з Мени й Микола Лущик з Тютюнниці. Тяжко поранений командир танка вижив. Але досі не може без хвилювання згадувати своїх загиблих товаришів.
Володимир Петрович не стримував сліз, дивлячись на холодну гранітну дошку, з якої посміхався до нього Микола Лущик.
Ніколи ні в чому не відмовив, завжди допомагав і по-батьківськи підтримував. Він мені як ангел-охоронець. Завжди зі мною. Якби не він, я б зараз з вами тут не стояв — Володимир Клименко
Згадував добрим словом Миколу Лущика і його колишній колега Ігор Мних, який теж був призваний на службу під час першої хвилі мобілізації. Нині Ігор Іванович — капітан Збройних Сил України, служить у селищі Гончарівському.
До меморіальної дошки поклали червоні гвоздики. Життя солдата сухопутних військ Збройних Сил України Миколи Лущика обірвалося у 38-річному віці. Нині йому могло б бути 44…
Меморіальна дошка Миколи Лущика на стіні адмінбудівлі Брецького лісництва Корюківського держлісгоспу
Микола Лущик – перший загиблий з Корюківського району у війні на сході. З 2015 року вулиця, де він колись проживав у Тютюнниці, названа його іменем. У його рідному селі встановили меморіальну дошку у пам'ять про свого земляка. А навесні 2019 року біля адміністративної будівлі Корюківського лісового господарства була закладена Алея імені працівника лісового господарства, загиблого воїна АТО Миколи Лущика.
Посмертно Микола Лущик нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту», відзнакою Державного агентства лісових ресурсів України «Відмінник лісового господарства України».
Наталія Рубей, Сусіди.City
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
