Історична персона. У цій рубриці ми розповідаємо про особистості, котрі зробили вагомий внесок у розвиток Чернігова загалом або в якусь певну галузь, прославилися в тій чи іншій сфері.
Незважаючи на складну радянську дійсність у 50–80-х роках минулого століття, Чернігів досяг значних успіхів у містобудуванні, індустріальному розвитку, демографії. Напевно, саме завдяки таким людям-гігантам, як нинішній герой нашої розповіді. Це перший директор чернігівського заводу «Хімволокно» В’ячеслав Радченко. Крім того, що він фактично створив підприємство з «першого кілочка», дуже багато зробив для розбудови в Чернігові соціальної інфраструктури.
Пройшов фронти Другої світової
В’ячеслав Радченко народився 28 вересня 1913 року в Шостці Глухівського повіту тодішньої Чернігівської губернії (нині Сумська область). Його юні роки припали на період радянської індустріалізації, він закінчив Шосткинський хіміко-технологічний технікум та з 1933 року працював у Московській області на Клинському заводі хімічного волокна (першому такому підприємстві у тодішньому СРСР).
Із початком війни між Німеччиною та СРСР Радченко долучається до війська. Відомо, що з травня 1942-го до жовтня 1945 року він служив у лавах Робітничо-селянської Червоної Армії (РСЧА), був заступником командира 58-го гвардійського артилерійського полку 32-ї гвардійської стрілецької дивізії 2-ї гвардійської армії. Нагороджений багатьма орденами і медалями.
Творець «Хімволокна»
З 1956 року і до кінця земного шляху Радченко тісно пов’язаний з Черніговом. Саме його призначають директором промислового гігант – заводу синтетичних волокон, який тоді почали будувати в місті. Фактично він заклав першу цеглину на промисловому майданчику майбутнього підприємства. У 1959 році завод під керівництвом Радченка виробив першу партію чернігівського капрону.
Надалі підприємство успішно розвивалося і в 1964–1965 роках вийшло на повну потужність виробництва, було створено 8 тисяч робочих місць, вироблено першу в тодішньому СРСР партію анідного волокна.
«Хімволокно» стало одним із містоутворюючих, або бюджетоутворюючих, підприємств. Тобто давало відчутний поштовх для розвитку певного населеного пункту, створювало соціальну інфраструктуру, забезпечувало робочими місцями значну кількість жителів і давало чималий внесок у бюджет громади.
Саме за ініціативи директора проклали автомобільну дорогу до підприємства, збудували п’ять дитячих садочків і літній табір для дітей працівників підприємства, уводили в експлуатацію житлові корпуси (як гуртожитки, так і повноцінні житлові квартали). Також у підприємства з’явилися свій санаторій-профілакторій і водна база на Десні.
За спогадами ветерана «Хімволокна» Юрія Макея, надрукованими журналістами у 2010 році, Радченко чинив опір ідеї тодішнього міського керівництва збудувати стадіон навпроти історичних пам’яток чернігівського Валу. Там уже був підготовлений фундамент під будівництво міського стадіону. Утім завдяки наполегливості Радченка, який зміг переконати чиновників відмовитися від цієї ідеї та перенести будівництво стадіону подалі, сьогодні можемо спостерігати біля Валу багатоквартирну житлову забудову – так званий квартал № 17.
Батько чернігівського тролейбуса
Як людина, котра мислила стратегічно, В’ячеслав Радченко опікувався і покращенням транспортного сполучення у швидко зростаючому місті. Громадський транспорт був необхідний задля сполучення віддалених районів міста з основними промисловими підприємствами. Спочатку навіть вели розмови про створення в Чернігові трамвайного сполучення, вирішували питання про передачу старих трамвайних колій і самих трамваїв з Києва, де їх тоді активно списували та замінювали на нові.
Але до справи знову підключився Радченко та зміг переконати київських чиновників не передавати Чернігову трамваї, а натомість запровадити в місті більш модерний на той час вид транспорту – тролейбуси. У 1964 році до нас приїхали перші шість тролейбусів, перероблених зі львівських автобусів, відкрили рух трьома маршрутами, що сполучали центр міста з вокзалом, заводом синтетичних волокон, камвольно-суконним комбінатом. Відкрилася нова сторінка в історії громадського транспорту.
Долучився до створення обласної лікарні
Із появою підприємства постало питання про надання його працівникам медичних послуг. Планували навіть будівництво окремої лікарні саме для об’єднання «Хімволокно». Проте виявилося, що великого медичного закладу потребує взагалі все місто, оскільки наявної на той час міської лікарні не вистачало для закриття потреб зростаючої кількості населення. Тому за ініціативи Радченка коштом «Хімволокна» в Чернігові звели першу чергу обласної лікарні.
За спогадами ветеранів підприємства, директор долучився і до будівництва у Чернігові очисних споруд, а також до створення поблизу «Хімволокна» пожежної водойми – озера, де у вільний час могли відпочивати працівники підприємства та усі бажаючі чернігівці.
Політех і Палац культури – теж дітища Радченка
Невгамовний ініціативний керівник приділяв велику увагу також і підготовці інженерних кадрів для підприємства. Тому саме з його подачі 1959 року в Чернігові запрацювала філія Київського політехнічного інституту. Пізніше вона переросла в окремий виш, який сьогодні відомий усім містянам як Національний університет «Чернігівська політехніка».
У Чернігові тривалий час не було закладу, який би повноцінно задовольняв культурно-творчі потреби жителів. Тому В’ячеслав Радченко й узявся за вирішення цієї задачі. Хоча вона виявилася однією з найважчих. Справа в тому, що в 60-х роках минулого століття вище партійне керівництво заборонило підприємствам витрачати вільні кошти на будівництво об’єктів культурного призначення. На думку комуністичної верхівки, це було зайвим і непотрібним, бо доступні кошти варто було спрямовувати тільки на будівництво житлового фонду.
Проте наполегливий директор «Хімволокна» не спасував перед цією перешкодою. У 1965 році він домігся особистого прийому в очільника Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна (у вертикалі влади це була друга людина після тодішнього генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнєва) та переконав його дати добро на будівництво великого сучасного культурного закладу в Чернігові.
Тож будівництво Палацу культури хіміків на 800 місць розпочалося 1966 року і тривало до 1970-го, коли відбулося його урочисте відкриття. Крім власне концертної діяльності, Палац хіміків опікувався організацією дозвілля молоді та підростаючого покоління, на його базі розпочали роботу гуртки та секції для дітей міста, а в 90-ті роки проходили розважальні заходи.
Вшанування пам’яті
Такий напружений ритм життя наклав відбиток на здоров’я В’ячеслава Радченка. У 1969 році директор «Хімволокна» пережив інфаркт, після якого був змушений раніше терміну вийти на пенсію. За своє життя він здобув чимало нагород. Ще в роки Другої світової війни – бойові ордени та медалі. А успішна трудова діяльність відзначена орденами, золотою та срібною медалями ВДНГ та Державною премією СРСР.
У 1984 році В’ячеслава Радченка не стало. Утім пам’ять про таку непересічну особистість, людину-титана, яка зробила для розвитку Чернігова дуже багато важливих справ, лишилася не тільки серед ветеранів «Хімволокна», що працювали під його керівництвом. На рівні міста кілька років тому ухвалили рішення присвоїти колишньому Палацу культури хіміків (нині міському Палацу культури) ім’я його засновника – В’ячеслава Яковича Радченка.
Деякий час стояло питання і про найменування на честь Радченка однієї з чернігівських вулиць. Урешті 2016 року розпорядженням тодішнього міського голови, Владислава Атрошенка, колишню вулицю Комінтерна (між В’ячеслава Чорновола та Любецькою) перейменували на честь В’ячеслава Радченка.
Андрій Подвербний
Джерело: 0462.ua
