Владислав Артошенко: Місто протримається до перемоги!

Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко дав велике інтерв'ю українському виданню НВ про складну ситуацію в місті та героїзм його захисників. Через зростаючий інтенсивний обстріл Чернігів живе без води, електроенергії та з перебоями постачання продуктів та ліків. Втім, його мер Владислав Артошенко упевнений, що місто встоїть. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Чернігів став одним із міст, що зазнали нещадного та регулярного обстрілу з боку російських військ. За 20 днів війни тут загинули понад 200 мирних жителів, а збитки від руйнування міська влада оцінює у десятки мільярдів гривень. НВ поспілкувався з міським головою Чернігова Владиславом Атрошенком про гуманітарну ситуацію в місті, готовність захищатися та ненависть до росіян. — Яка зараз [вечір 16 березня] ситуація у Чернігові? — Вкрай складна. У нас сьогодні значно збільшилася інтенсивність обстрілу житлових масивів усього міста з усіх видів озброєння — і артилерійського, і авіаційного. Вже більше тижня у нас не було днем ​​авіаційного бомбардування, а сьогодні було таких кілька з більших висот. Місто горить у багатьох локаціях: горять житлові будинки, магазини. Сьогодні ворог потрапив у великий магазин Союзу, і там понад десяток жертв цивільного населення. — То випадок, де люди стояли в черзі за хлібом? — Так. Там не було жодного військового, прості люди. — В останні роки було багато вкладено ресурсів у реконструкцію Чернігова. Наскільки сильними є руйнування в місті станом на сьогодні? — Це не лише ресурси. Це вкладено старання багатьох колективів людей: архітекторів, будівельників, працівників житлово-комунального господарства та, безумовно, коштів. Руйнування інфраструктури міста сьогодні можна оцінити у десятки мільярдів гривень. — Ви опублікували страшні фотографії дерев'яних трун із загиблими чернігівцями, яких ви ховаєте у траншеях. Чому це доводиться робити так? — Тому що у нас центральний міський цвинтар Яцево знаходиться на околиці міста, де точаться бої. І там ми не можемо сьогодні ховати людей. Тому ми [зараз] використовуємо закритий та використаний цвинтар. Ми розробляємо окремі ділянки землі, там дуже мало території. Тому ми ховаємо за християнськими звичаями, але таким чином… Потім ми перехоронимо. — Скільки громадянських мешканців уже загинуло? — Понад двісті. — Чи є ризики, що Чернігів може повторити ту гуманітарну катастрофу, яку ми зараз спостерігаємо в Маріуполі? — Якщо брати в абсолютному вимірі скільки збитків, то Чернігів перебуває однозначно на третьому місці після Маріуполя та Харкова. Він, безумовно, на третьому місці. Але якщо враховувати розмір Харкова, то щільність руйнувань набагато вища у Чернігові, яке є маленьким містом. Тому на сьогоднішній день, якщо це коректно так порівнювати, більша кількість будинків постраждала у Харкові, але й це місто набагато більше. Сьогоднішній вигляд Чернігова – це просто жах. — Чи забезпечене місто продуктами та ліками? — Ситуація із постачанням вкрай складна. Тому що торгові мережі виробляють, якщо коректно порівнювати, 10% обсягів поставок. І, фактично, рятує гуманітарка. Але вона теж їде нерегулярно, неритмічно та не щодня. Також гуманітарка не їде великими фурами. Це маленькі намисто, тому обсяги обмежені. — Чи вдається робити запаси? Чи все йде лише на нинішні потреби мешканців? — З тієї гуманітарки, що надходить, ми, звичайно, намагаємося формувати невеликі запаси. Але це запаси на кілька днів. Крім того, всі ці запаси – це продукти лише тривалого зберігання. Тому що у нас сьогодні у місті практично немає електроенергії, бо заморожені продукти не зберігаємо. Більше того, ми вирішили повністю роздати людям все, що ми мали на зберіганні: курятину, морозиво. У нас все це розтало, і ми не можемо зберігати. Є із цим проблема. — Скільки місто зможе протриматися у разі облоги? — Місто протримається до перемоги. Стільки, скільки потрібно. Але людям дуже важко. Я можу сказати абсолютно впевнено, що ми зараз входимо в гуманітарну катастрофу. У місті немає води, немає електроенергії, немає тепла. Є перебої із медикаментами, перев'язувальними матеріалами. Ми сьогодні дуже хвилюємося за всі інфекції кишково-шлункового походження, пов'язані з неможливістю дотримуватися гігієнічних вимог. Дуже багато людей хворіють. Своєю смертю вмирають у чотири рази більше, ніж це було у мирний час. Якщо раніше в середньому помирало до 10 людей на день, то сьогодні ми ховаємо 40. Це люди, які просто вмирають від серцевих нападів та різних хвороб. Це ті, хто не витримує війну. Це старі люди, з патологіями, які ще були б живі, але сьогодні вони вже не витримують цієї нервової, психологічної та фізичної напруги. І ми сьогодні підбирали волонтерів для формування додаткової бригади столярів, щоби робити труни. — Ви раніше закликали у соцмережах мешканців західних та центральних областей України їхати до чернігівських захисників на підкріплення. Чи багато таких приїхало і чи потребуєте їх ще? — Поки що я не маю цифр, скільки приїхало. Такі факти є. Але ми потребуємо підтримки, і сьогодні Чернігів є символом стійкості та мужності. І я думаю, що з багатьох причин варто підтримати Чернігів та збройні сили Чернігова і озброєнням, і людьми. Тому що ми справді затримуємо ворога на своїх кордонах, ми не пускаємо його далі до Києва та не пускаємо далі до інших областей. Повірте, якщо ворог прийде до інших областей… Я, відверто скажу, що сьогодні, за інформацією людей, які вивозили батьків у західні області, там ставлення до війни приблизно таке, як, відверто кажучи, як у нас усіх було до АТО. Те, що відбувається в АТО, розуміли тільки ті люди, які його пройшли. Всі інші сприймали АТО як, безумовно, війну, але десь там далеко і безпосередньо їм не загрожувала. Ось сьогодні приблизно таке ставлення є у багатьох: ми спостерігаємо звичайне життя, можливо працюють не всі ресторани, але працюють заправки, магазини, люди спілкуються і гуляють вулицями. Є певна напруга, але війна не має. Тож тут чітко треба розуміти: якщо ми не дотримаємося ворога на кордонах Чернігівської області, то війна буде в інших областях. І це можна не сумніватися. — Наскільки чернігівці допомагають місту боротися? — Є різні городяни. Є мами з немовлятами, є городяни-бійці, які нічого не бояться, є люди, які перебувають на передовій та волонтери, які їздять щодня, фактично, через лінію зіткнення, — вони менше бояться. Люди, які перебувають у підвалах і укриттях, перебувають у досить пригніченому психологічному стані: вони всього бояться, бояться виходити поверхню. І справді саме з цими людьми у психологічному плані біда. Ми дивимося, що якось слід займатися цими людьми психологам. Ось це ми спостерігаємо як у великих колективах, що у укриттях, і по окремих сім'ям, довго які у зоні обстрілів у підвалах. Діти 7-12 років бояться виходити поверхню, вони психологічний стрес, вони намагаються постійно перебувати у підвальних приміщеннях. — Чи намагаєтеся евакуювати найуразливіших людей? — Ми бачимо ці процеси. В останні дні евакуювали близько півтори сотні дітей військових збройних сил, які на передовій. І щодня виїжджають люди. Але офіційно підтвердженого зеленого коридору наразі немає. Тому я радив би людям виїжджати з міста окремими невеликими групами, невеликими намистами. Я б не радив великих скупчень чи автомобілів, чи автобусів. Це ризиковано. — Ви раніше говорили про те, що в Чернігові є більша частина російськомовних людей, які тепло ставляться до росіян і білорусів… — Я не хочу нікого образити. У нас є україномовні люди, російськомовні, є ті, хто розмовляє суржиком. Але, враховуючи відстань до Росії та Білорусії (приблизно 80 км), в окремих населених пунктах, наближених трасою Чернігів-Гомель до переходу Нові Яриловичі, є до 50% етнічних білорусів. Тому вони говорять або суржиком, або російсько-білоруською мовою. І, безумовно, ставлення населення Чернігова до білорусів та росіян було м'якшим, ніж у населення Тернополя. Це історично. — Ну, і зараз це змінилося? — Безперечно. Сьогодні росіян ненавидить 100% населення. Їх вважають убивцями та фашистами. — Ви думаєте, що ця ненависть збережеться на майбутні покоління? — Є історичні спостереження. Я думаю, що кілька поколінь має пройти кілька десятків років для того, щоб взагалі ми могли говорити про якесь там примирення. Звичайно, час все стирає. Подивіться, у нас є міста-побратими у Німеччині, ми спілкуємось. Хоча німецькі фашисти стерли з лиця землі Чернігів, він був одним із десяти найбільш зруйнованих міст. Це жорстоке бомбардування відбулося з 23 по 26 серпня 1941 року. Нині цей злочин повторюють російські фашисти. Ну ми ж примирилися з німцями: сьогодні ми маємо цвинтар фашистських загарбників, які загинули під час боїв за визволення Чернігова. І на знак примирення ми, припустимо, підтримували лад на цьому цвинтарі. Німці, коли приїжджали, відвідували своїх родичів. Колись ми і з Росією примиримося, але це не буде через п'ять чи десять років. Має пройти час. Примиритися можна, але довіряти ніколи не можна Росії. І українці будуть просто останніми дурнями, якщо почнуть довіряти Росії. Росії довіряти не можна ніколи: ні колись, ні через 200 років. — Чи зможе Чернігів вистояти? — Я не маю сумніву, що Чернігів встоїть. Питання лише в тому, якою кров'ю та якими жертвами. Щоб ніхто не сумнівався: чернігівці та наші предки ні від кого не тікали. Ми ще можемо до когось зайти в гості та спитати сатисфакцію з приводу відшкодування наших збитків. Ось у мене є велике бажання запитати про відшкодування збитків із росіян. — Думаєте, це вдасться зробити? — Я переконаний, що виходячи з будь-яких писаних і неписаних норм і правил, кілька поколінь платників податків у Росії мають платити своїми грошима за відновлення того, що вони наробили, — їхня армія, їхній Путін та їхня вся сволота, яка бомбить сьогодні Чернігів та інші міста. За матеріалами сайту НВ: https://nv.ua/ukraine/politics/kak-zhivet-chernigov-pod-rastushchimi-obstrelami-intervyu-nv-s-merom-atroshenko-50225721.html Источник: 0462.ua