Ервіна Мідена на Чернігівщині та за її межами знають, насамперед, як популярного гіда. Між тим, за легкістю, майстерністю і невимушеністю його екскурсій стоїть титанічна праця. Все базується на ґрунтовних історичних знаннях, дослідженнях. І деякі вже знайшли своє вираження в книгах. А деякі ще зберігаються як рукописи. Видання «Блаженний із Седнева: Джерело пам’яті про земний шлях Божого чоловіка Гриця Золотесенького» побачило світ нещодавно. І автор присвячує його пам’яті своїй матері.
«Роботу про Гриця Золотюсенького мріяла побачити моя покійна мама, і свого часу була розмова про написання такої книжки разом із дослідником Сергієм Шумилом, але щось постійно відволікало від роботи, яка почалася ще в 2016 році. Тож праця над маленькою книжечкою про життя місцевого седнівського блаженного тривала роками, – розповідає Ервін. – Я сам – із містечка Седнів, для мене воно завжди першочергове у дослідженнях. А під час війни я вирішив, що настала та мить, коли треба, попри все, не просто дописати, а й видати цю книжку. Робив я її переважно для розповсюдження поміж людей воцерковлених. Вона надрукована крупним шрифтом, щоб можна було читати літнім людям».
Нова книга побачила світ у видавництві «Десна Поліграф» і буде цікава не тільки тим, хто хотів би ознайомитися з історією Седнева ХІХ ст. Це дослідження життєпису одного з найзагадковіших місцевошанованих блаженних — юродивого Григорія Седнівського (1821-1855).
«Мені пощастило працювати трішки над родоводом самого блаженного Григорія. Він у Седневі та й у науковій літературі знаний під зросійщеним прізвищем Мирошников, як було написано в нього на могильній плиті. А в українській літературі його називають таким варіантом як Мірошник, – уточнює автор книги. – Я хотів випустити саме український варіант життєпису, адже він уже існував російською. Я це все переклав і ключове, що зробив, — дослідив родовід і довів, що в оригіналі його прізвище українською звучить як Мірочник. І в селі Кучинівка, де народився Григорій, зростав, у нього всі родичі були Мірочники. І цікавий факт, який я не вказував у книжці: у Седневі у списках прихожан Воскресенської церкви, біля якої спочатку був похований Григорій, теж були Мірочники – не з Кучинівки, а з Седнева. І це першопочатковий варіант написання прізвища людей із Чернігівщини, які потім, у ХІХ столітті, через зросійщення українців почали писатися як Мирошникови».
До речі, пан Ервін не збирався презентувати цю книжку окремо, просто хотів розповісти про неї під час екскурсії Седневом тим людям, котрі на неї зберуться. Частину накладу збирався передати до седневських храмів, щоб у них була додаткова література про цього чоловіка.
«Це безумовно, людина свого часу, дуже віруюча, в якої були незвичайні сили передбачати майбутнє, а в окремих випадках навіть лікувати людей, – продовжує історик і автор книги. – Але я б його сприймав не як святого, а як блаженного. Григорій заслуговує на визнання цього статусу церквою, але нині цей статус уже наданий йому мешканцями Седнева. Григорій із моменту своєї смерті в 1855 році перетворився на помічника для багатьох людей. І в місті вважать так: поки Григорій похований в Седневі, з населеним пунктом нічого поганого не станеться. І коли Седнев звільнили від рашистів у 2022 році, пішов гомін, що це Григорій поміг, що містечко не постраждало».
На думку нашого співрозмовника, ця книга не буде зайвою на поличці людей, котрі цікавляться історією Седнева, зокрема, церковною. Бо юродство – це вдавання божевільного заради духовного зближення з Господом Богом. Воно насправді не характерне для території України. Це традиція більше поширена на території росії. І оскільки постать, про яку писав Ервін Міден, надзвичайна, то і його роботу супроводжувала містика.
«Свого часу я мав розмову з одним священиком щодо того, що треба писати таку книжку, отримав благословення. Але мене попередили, що в житті почнуться певні проблеми… І от відверто кажучи, з 2016 року такі проблеми в житті були. Бо в 2017 році не стало матері. Її напрацювання по цій темі – в скорописах, які я не маю часу та можливості розшифрувати. Тож видання книги – це нібито завершення певного етапу, і я знаю, що місію виконав», — розповідає автор.
Ірина Осташко для сайту «Челайн»
Джерело: 0462.ua
