Парафіївський цукровий завод побудував Григорій Тарновський. Підприємство з перших днів роботи стало хребтом економіки Чернігівської губернії. Тут завжди було найновіше обладнання та вільнонаймані робітники. Через 156 років від початку роботи завод випустив останню партію цукру. Тепер це — руїна. Про історію колишнього гіганта цукрової індустрії — далі.
Створення
Парафіївський цукровий завод збудований в 1846 році. Він одразу став головною складовою Парафіївської економії — господарства, що належало поміщику з Качанівки Григорію Степановичу Тарновському. Рід Тарновських належав до одних з найбагатших дворянських родів не тільки Чернігівщини, а й всього Лівобережжя, не поступаючись своїми статками не менш відомим родинам Чернігівщини як Скоропадські та Галагани.
Навіщо збудували
Будівництво цукроварні не випадкове і було викликане декількома причинами. По-перше, на середину ХІХ ст. економічний потенціал зернового господарства повністю себе вичерпав. По-друге, саме в цей період розпочинається затяжна криза, тому потрібно було шукати нові джерела прибутків. У той час найперспективнішою культурою був цукровий буряк, і побудова цукрового заводу була цілком вдалим «бізнес проектом» Григорія Тарновського. По-третє, створювались нові робочі місця, що повинно було послабити проблему «зайвих рук», яка в той час гостро стояла в усій губернії.
Особливості й рентабельність
Завод вступив в дію в 1852 році, і вже в перший сезон роботи виробив цукру-піску, патоки і жому на суму близько 500 тисяч карбованців. Така рентабельність підприємства пояснюється тим, що цукровий завод на середину ХІХ ст. був побудований за передовими на той час технологіям і мав найновіше обладнання. На відміну від інших цукрових заводів, які працювали від енергії деревини і носили назву «вогняні», Парафіївський завод був обладнаний паровими машинами і працював від енергії пару. Про прогресивність технологій, що використовувалась на цукровому заводі, говорить той факт, що в Чернігівський губернії, яка тримала друге місце по виробництву цукру, на 1852 рік було не більше 6-ти цукрових заводів, які використовували парову техніку. Використання парових технологій дозволяло отримати з 1-го берковця (195,2 кг) 14-17 фунтів цукру (1 фунт = 0,4 кг) замість 8 фунтів при вогняній технології.
На підприємстві було створено 740 робочих місць. Загалом побудова і схема управління цукрового заводу говорила про розвиток капіталістичних відносин на підприємстві ще до реформ 60 рр. ХІХ ст. Технологічна перевага, використання не кріпацької, а вільнонайманої робочої сили, дали змогу досить швидко витіснити відсталих в технічному плані «вогняних» конкурентів і стійко закріпитися в лідерах по виробництву цукру в Чернігівській губернії.
Парафівський цукровий завод у 1892 році дав прибутку 475 650 карбованців і 450 робочих місць. І протягом всієї другої пол. ХІХ ст. був «хребтом» економіки Борзнянського повіту.
Власники підприємства постійно збільшували посівну площу цукрових за рахунок купівлі нових ділянок землі та кредитування середніх та дрібних селянських господарств насінням і грішми. Це, в свою чергу, створило досить взаємовигідну співпрацю між підприємством і його постачальниками.
1897 рік став новим етапом в розвитку підприємства. Саме в цьому році наступний господар Качанівки Василь Тарновський молодший через своє захоплення колекційною діяльністю змушений був продати свої землі, а разом з ними і Парафіївський цукровий завод.
Оновлення
Купує господарство за 1 мільйон карбованців «солодкий король» Російської імперії цукрозаводчик Павло Харитоненко.
Він вдихнув нове життя в Парафіївську економію, вклавши в неї величезні кошти. На цукровому заводі протягом 1903 – 1904 років проходить масштабна реконструкція: будуються нові службові приміщення, заводське селище для найманих працівників, встановлено електричну тягу, вдосконалені чи частково замінені машини і механізми, а також встановлено пристрій для миття цукрових буряків. Відповідно підвищується і сама вартість підприємства з 293,9 тисяч карбованців (при Тарновських) до 717,8 тисяч. Це не враховуючи будівель соціальної сфери, які належали заводу.
За період реконструкції підприємство зросло в ціні у 1,5 рази. На честь старшої доньки Харитоненка — Олени, завод став називатись Оленівський цукровий завод.
Підприємство щорічно нарощувало темпи приросту виробництва. В 1905 році. підприємство дало цукру-піску 5177 тон на рік, в 1906 – 6018 тон та прибутків у середньому по 1,5 млн. крб. на рік.
Такому стрімкому зростанню сприяло декілька чинників: родючі ґрунти, використання новітніх агротехнологій, а також близькість магістральних шляхів (залізниці). Спеціально для реконструкції цукрового заводу в Парафіївці в 1898 році побудували цегляний завод (нині не працює). Це дало можливість надати нові робочі місця, а також випускати досить якісну цеглу.
Радянські часи
У березні 1919 року цукровий завод націоналізували. Він став власністю держави і майже 70 років нічим не відрізнявся від інших підприємств даного типу.
З часом завод постійно нарощував випуск своєї продукції. В останні роки виробництва, зокрема, в 2004 році підприємство виробило близько 22,5 тисяч тон цукру, а в 2005 – близько 23,3 тисяч тон. Завод був одним з тих титанів, які на собі тримали не лише економіку, а і соціальну сферу Чернігівщини.
Продукцію заводу можна було знайти фактично на кожному міському ринку України. Найбільшими споживачами парафіївського цукру були Запоріжська кондитерська фабрика та завод продтоварів «Ясен».
Занепад
У грудні 2008 року завод завершив останнє виробництво цукру. Відтоді завод не діє. І сьогодні територія заводу, площа якого 21 га, — це велика руїна в центрі селища Парафіївка. Його корпуси вщент зруйновані і розібрані на будматеріали.
UA: Чернігів
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
