Чернігову загрожує доля Маріуполя — напівоточене ворогом, місто живе та чинить опір без електрики та води під щоденними обстрілами.
Сучасна трагедія майже 300-тисячного Чернігова — обласного центру на півночі країни — розпочинається вже з його околиць. Саме там 30 березня загинув чоловік народної депутатки Ольги Стефанишиної: він намагався вивезти людей із напівоточеного міста та потрапив під артобстріл. У ці ж дні там загинули й інші волонтери — серед них і студентка другого курсу столичного педуніверситету Анастасія Тагірова, яка везла до Чернігова гуманітарну допомогу.
Із перших годин війни стародавнє місто опинилося під ударами ворога, адже до білоруського кордону тут лише 90 км. Досі воно фактично перебуває в оточенні, — єдиний автомобільний міст, який зв’язує Чернігів із Києвом, нещодавно розбомбили окупанти. Залишився лише пішохідний. Щоб не допустити гуманітарної катастрофи, волонтери пробираються до міста ним та іншими обхідними шляхами, потрапляючи під ворожий вогонь.
Місцевість навколо міста замінована та постійно обстрілюється. Чернігівська влада не може ні влаштувати гуманітарні коридори, ні вивезти поранених. Продукти завозять у мінімальній кількості.
Олександр Ломако, секретар міськради Чернігова, розповідає про тяжку кризу, в якій опинився обласний центр. Місто дуже зруйноване — цілих будинків залишилося небагато. Тут відсутня вода та практично немає електрики.
Із 300 тис. мешканців на місці залишилося менше половини. За останніми даними, каже Ломако, від обстрілу загинуло понад 350 мирних жителів. Смертність від хронічних хвороб різко підскочила — вчетверо. Деяких померлих ховають у траншеях посеред вулиць, оскільки місцевий центральний цвинтар розташований на околиці, де точаться бої. Місцева влада обіцяє: як тільки настане мир, вони займуться перепохованням.
Руйнування від російських обстрілів в центрі Чернігова / Фото: REUTERS/Oleh Holovatenko
«Попри всі заяви російської сторони Чернігів знову вчора бомбили. Причому руйнують абсолютно всі цивільні об'єкти: бібліотеку — історичну пам’ятку, житлові будинки, — розповідає Ломако. — Стріляють, аби кудись потрапити».
Останній рубіж
Олександр, працівник Чернігівської міськради, зумів вибратися із міста. Проте бомбардування та авіанальоти дісталися і його.
Перший обстріл став для нього шоком. Але до війни швидко звикаєш, пояснює Олександр: поступово він почав відрізняти звуки артилерійських розривів від роботи мінометів і систем залпового вогню.
«Одного дня почали літати літаки та скидати бомби. Сталося це настільки раптово, що стало зрозуміло — якщо бомби скидають некеровані, просто хочуть завдати максимальних руйнувань», — розповідає Олександр.
Чернігівця вразив один із перших авіанальотів, — коли на багатоповерхівку по вулиці Чорновола, що стоїть неподалік будинку його батьків, впала бомба, зруйнувавши будову. Жодних військових об'єктів поряд немає.
Ірина Іващенко тривалий час ховалася від бомбардувань у підвалі. Вона вирахувала, що ворог бомбив її рідне місто за своєрідним розкладом — після опівночі та під ранок.
3 березня, коли Чернігів зазнав чергового масованого обстрілу, до підвалу, де була Іващенко, потрапила закривавлена Тетяна, викладачка сусідньої школи № 21 — саме по цьому навчальному закладу і вдарив ворог.
Тетяна була в класі зі своєю колегою, — та стояла біля вікна в момент обстрілу і була вбита на місці. «Ця Тетяна вижила тому, що завдяки щасливому випадку буквально за мить відійшла від вікна, — розповіла НВ Іващенко. — Але її так вразило те, що сталося, що вона не виходила з підвалу кілька днів, поки я її не вивела до себе додому».
У школі того дня перебували й діти, які теж постраждали. Одна з поранених школярок записала відео, в якому вона закликала росіян подивитися, що робить їхня армія.
Безсистемність і безглуздість з військової точки зору ворожих обстрілів відзначають чи не всі чернігівчани, що залишилися в місті.
Працівниця місцевого Зеленбуду Олена Грицюк розповіла НВ, що окупанти б’ють гарячково. Наприклад, під вогонь потрапив будівельний гіпермаркет Епіцентр-К, — дим від пожежі, що виникла там, кілька днів стояв над містом.
Противник розніс у друзки та будівлю кінотеатру Україна, — Грицюк вважає, що той «завинив» лише своєю назвою.
Вона часто ловить себе на думці, що перебуває в постапокаліптичному фільмі: люди навколо вже почали набирати воду з калюж і перестали викидати залишки їжі на сміття. А в перші дні, коли зникла електрика, місцеві рубали дерева у дворах і готували собі їжу на багаттях, в першу чергу пускаючи в хід продукти, що швидко псуються. На вулицях і зараз повсюдно лежать тільця померлих від голоду голубів, які терзають ворони.
Авіабомба у приватному секторі Чернігова / Фото: ДСНС via REUTERS
«У цьому світі змінюються цінності, — розмірковує Грицюк. — Головним стає виживання та можливість повідомити когось про себе. І коли на вулиці працював бензиновий генератор, люди насамперед поспішали зарядити мобільники, а не ліхтарики. Тому що зв’язок дорожчий за світло».
Чернігівка Богдана Гридковець встигла виїхати з міста, — манівцями, пробираючись між селами, в яких йшли бої. Місцеві жителі, за її словами, на свій страх та ризик намагаються залишити Чернігів. Багатьом це не вдається.
Міноборони країни-агресора заявило нещодавно про зниження активності на київському та чернігівському напрямках — мовляв, вони тепер націлилися «звільняти Донбас». Але спокою Чернігову це все одно не дало.
Буквально кілька днів тому окупанти спробували увірватися на околиці міста, наводячи переправи через Десну. ЗСУ відбили атакуючі потуги ворога.
Чернігів продовжує боротися, вже місяць, маючи новий статус: 6 березня президент Володимир Зеленський дав йому почесне звання «місто-герой України».
Джерело: "Новое время"
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
