— Їду з кладовища, сьогодні (23 жовтня) дев’ять днів, — тужить за сином відома прилуцька підприємниця, власниця магазинів Любов Стужук. Її молодший син, популярний блогер-силач Дмитро Стужук, помер 34-річним від коронавірусу.
Дмитро Стужук на кисневій підтримці
Блогер — це той, хто цікаво пише в інтернеті. Найуспішніші заробляють цим гроші. Дмитро мав мільйон підписників, тобто тих, хто постійно читає написане ним у соцмережі. Його дружина Софія — більше 5 мільйонів підписників. Обоє займалися бодібілдингом (працювали над красою та силою тіла). У родині троє дітей.
Дмитро писав, що йому стало погано ще на відпочинку у Туреччині. В Україні виявили коронавірус. Пропонували госпіталізацію у київській лікарні — відмовився. Лікувався дома. 15 жовтня уночі стало дуже погано. А 16 жовтня помер у реанімації. «Я був одним з тих людей, які думали, що COVID-19 не існує, поки я не захворів. COVID-19 недовга хвороба і дуже важка», — написав Дмитро в останні дні.
— Кажуть, у Дмитра були проблеми з серцем, — співчуваю матері.
— Яка там проблема з серцем! Йому вчасно не надали допомогу. У нього легені повністю набралися рідиною. Вони ж тримали його дома. То сімейний лікар (хай лікує), то нема місць.
— Нібито сам пішов з лікарні.
— То йому трошки полегшало, він думав дома лікуватися. Я казала йому не йти з лікарні, а він пішов. А коли вже рідина у легенях дійшла до краю… Він знепритомнів. Зупинилося серце, тому що не було чим дихати.
Він три дні чекав ліжко! Хоча його треба було терміново госпіталізувати. Прилетів з Туреччини уже хворий, пішов зробив аналіз, показало коронавірус. Поїхав у лікарню, кажуть, що нема місця, чекайте. Три доби чекав місце в лікарні!
Так склалася доля його… Вчився у 14 школі у Прилуках. Закінчив 10 класів — служив в армії у БАрСі (бойовій армійській системі) у Києві, спортивний був, штанги піднімав. Малював добре. Досі в армії стоять плакати, які він понамальовував на щитах на великих. Дивиться на машину і малює. Після армії запрошували його у Київ дільничним. Він учився: технікум броварський, потім поступив в академію (Національну академію внутрішніх справ). Забирали його в охорону президента, не захотів.
— Він вас дуже любив. На фото так обнімає.
— Він завжди мене обнімав, він обнімав невістку, брата, усіх любив. У дитбудинок «Надія» привозив гостинці. 36 стільчиків дерев’яних замовив, одвіз туди їм, для діток. Брат старший за Діму на 12 років.
Я виховувала їх сама, вони у мене дуже порядні хлопці, що старший, що менший. Батько не платив аліменти, не помагав. Я сама їх викормила, виростила, вивчила. Батько об’явився зараз, як Діма помер, приїхав на кладовище (ховали у Прилуках, у закритій домовині), попрощався з ним. А так востаннє бачив, коли сину було півтора року.
— Ви, певно, допомагали родині меншого сина, невістці Софії. Троє маленьких дітей…
— Звичайно, допомагала. Вона прийшла до нас у родину дівчинкою молодюсінькою. Вчилася в університеті в Києві (національному імені Шевченка). Приїхали як біженці з Криму. Софії було в травні 25 років, а йому було б 7 листопада 35. Вони жили трішки тут, у нього була своя квартира в Прилуках. Соня народила першу дитину в Прилуках. А потім поїхали на Київ. Там працювали обоє, вчилися. Я їм помагала, звичайно, і матеріально також. Аякже. Кожна мати хоче щастя й радості дітям і останню копійку віддасть.
Я 25 років як підприємниця, одна з перших в Україні. Передова жінка, в радянській торгівлі працювала, була ударницею, портрет мій висів на міській дошці пошани. А зараз я зігнута, згорблена горем мама… Усі у нас у родині підприємці. І син старший, і невістка. Усі трудимося, як коні ломові, інакше не виживеш. Людей багато працює у нас.
Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №44 (1798), 29 жовтня 2020 року. Фото з Інтернету
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
