По селу Залізний Міст Семенівської громади, що за 4 кілометри від російського кордону, окупанти постійно гатять ще з осені 2022 року. Втім довгий час Господь милував місцевих мешканців і тут не було ні жертв, ні навіть поранених внаслідок обстрілів. Аж до 26 травня, коли під час мінометного удару смертельного поранення зазнав 47-річний Олексій Висоцький.
Олексій народився у селі Курковичі, що в Брянській області Росії, на кордоні з Україною. Жив там недовго, родина переїхала в село Леонівка Семенівської громади. Мама залишила сина, коли був маленьким, його виховував батько. Після школи Олексій вчився на електрика у Чернігові. Повернувшись додому, працював у колгоспах.
У 2006 році переїхав у сусіднє село Залізний Міст, одружився. Проте подружнє життя не склалося. Спільних дітей пара не мала. З часом Олексій одружився вдруге. Разом із Любов’ю вони ростили трьох її дітей від першого шлюбу, а також спільну дочку Оксану (зараз їй 14 років). Після того як старші діти роз'їхалися, Олексій із дружиною та дочкою жили втрьох. Проте в травні 2023-го через російські обстріли Люба з Оксаною виїхали із села. Оселилися під Черніговом. Олексій же вирішив зостатися в Залізному Мосту. Приглядав за хатою і хазяйством: тримав коня, кролів, птицю, кота, собаку, обробляв городи. Трудився в місцевому сільгосппідприємстві «Степанич». У липні минулого року на трасі між Миколаївкою і Залізним Мостом російська ДРГ розстріляла автомобіль з головним інженером цього підприємства — 51-річним Миколою Гориславським. І ось тепер ще одна втрата.
— Льоша пропрацював у нас понад 15 років, був порядною, працьовитою людиною. Починав пастухом, потім став оператором доїльних систем. Навіть пробувався на посаду завферми. Та йому було важкувато справитися з розрахунками, тож повернувся на попереднє місце, — говорить директор ПСП «Степанич» Юрій Сенько.
— Останнім часом працював паралельно й оператором, і пастухом. Мав графік два через два. Удень, коли сталася трагедія, він якраз був вихідний.
По обіді 26 травня рашисти тричі обстрілювали Залізний Міст. Спершу випустили з міномета шість снарядів. Хвилин за 10 — іще чотири. А через кілька годин (близько сьомої вечора) люди знову чули два гучних прильоти. Саме тоді один зі снарядів і розірвався у дворі Олексія — за кілька метрів від його будинку.
— Осколки пробили дерев’яні стіни будинку, й один із них попав Олексію в скроневу кістку (за лівим вухом). Також вибухом розкурочило паркан у дворі. Наслідки прильоту побачили хлопці з тракторного стану, коли після обстрілу проїжджали машиною повз хату. Вони зателефонували Любиному сину (він мешкає в Семенівці) і розповіли про побачене. Той став дзвонити вітчиму, але він не відповідав, — розказує сусідка покійного, 47-річна Оксана Гулак. — Тоді син набрав Льошиного напарника Руслана і попросив його заглянути до Олексія додому. Він і знайшов його — в одній із кімнат будинку біля дивана. Льоша був у крові, хрипів. А поряд лежав його мобільний. Вочевидь, після влучання осколка Олексій Намагався подзвонити комусь, щоб покликати на поміч, але втратив свідомість і впав.
Руслан одразу ж викликав «швидку». Медики доправили Олексія в Семенівську міську лікарню, де він помер, так і не прийшовши до пам’яті.
— 6 червня Льоші мало виповнитися 48 років. Десяти днів не дожив, — зітхає сусідка. — Олексій був дуже позитивним, товариським. Як зустріне кого з односельців, завжди зупиниться, поговорить. А ще був трудягою. Оскільки мав коня, то люди часто зверталися до нього по допомогу. Він нікому не відмовляв: і орав, і боронив городи. При цьому робив усе як для себе — на совість, а не так, як деякі.
Попрощалися з Олексієм Висоцьким 30 травня в Семенівці. Кажуть, що рідні вирішили поховати його там із міркувань безпеки. Побоялися, що в прикордонні похоронну процесію можуть обстріляти рашисти (таке вже не раз траплялося).
Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін, victims.memorial
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.