Жінки в армії – норма чи виняток?

Мобілізація та загальний військовий облік жінок – ця тема здійняла галас в українському суспільстві. Обговорення велося як у публічній площині, так і на кухнях. У медіа частіше звучало, що жінки та чоловіки в нашій країні мають рівні права та обов’язки, тому мобілізація та служба жінок в армії – логічна складова державної політики гендерної рівності. А от на кухнях зазвичай вирували більш гарячі дискусії з повним набором гендерних стереотипів, як от: жінка – це слабка стать, муза, яка має чоловіка надихати чи берегиня сімейного вогнища, святий обов’язок якої – виховання дітей. І вона просто фізично не зможе конкурувати з мужчиною в умовах війни. Чи насправді це так? Гадаю, жінки в ізраїльській армії можуть з цими тезами посперечатися. Якщо ж припустити, що жінок призиватимуть так само, як чоловіків, насправді можуть виникати ситуації, коли в родині військовозобов’язаними стають і чоловік, і дружина. А у них, приміром, маленькі діти чи дитина-інвалід. Чи старенькі батьки, які потребують сторонньої допомоги. Що тоді робити? Тому Верховна Рада ухвалила закон «Про добровільний військовий облік для жінок». Відповідно до його положень, «жінки, які мають спеціальність та/або професію, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю, визначеною в переліку, затвердженому Міністерством оборони України, та придатні до проходження військової служби за станом здоров’я та віком… (є певні обмеження – прим.) беруться на військовий облік військовозобов’язаних за їх бажанням». Водночас, у законі залишилася норма щодо обов’язкового обліку для медпрацівників. Якщо вас цікавить ця тема, повний текст Закону є в Інтернеті. А ми звернулися до чернігівців із запитанням, як вони ставляться до військової служби жінок. І махрових сексистів серед опитаних не було. Ганна Чепурна, науковиця, практична психологиня: — Наскільки мені відомо, у нас в країні нема закону про обов’язкову мобілізацію жінок. Жінки можуть вільно виїздити за кордон або ж можуть добровільно йти до лав ЗСУ. З великою шаною ставлюся як до захисниць, жінок-військових, так і до жінок, які рятують тил, адже наразі у українських волонтерів переважно « жіноче обличчя». Так само важливим є і збереження наших діток, їх безпека, саме тому тисячі українських мам зараз перебувають за кордоном. Юрій Вєткін, офіцер Збройних Сил України: — По-перше, ніхто не буде використовувати жінок на суто чоловічих посадах, в окопах, в розвідці, в артилерії — без їх на те бажання. По-друге, без відповідної підготовки не використовують і чоловіків. Тут більше питання до мотивації, яка майже відсутня серед наших жінок. Моя хрещениця з Ізраїлю не могла дочекатися, коли вже закінчить школу, щоб нарешті піти в армію. Особисто я проходив службу з 1991 року і в кожній частині на той момент були присутні жінки. Спочатку – на посадах телеграфісток, санінструкторів, військовослужбовців банно-пральних комбінатів чи кухарів. Але згодом, уже в українській армії, жінки почали з’являтися серед офіцерського складу. Зараз жінка-офіцер — не така і рідкість. Я зустрічав багато найкращих фахівців військової справи у званні майора серед жінок, зокрема, фінансистів, старших офіцерів по роботі з особовим складом, військових психологів, начальників медичних пунктів, начальників вузлів зв’язку. Наприклад, у 199 навчальному центрі Десантно-штурмових військ було дуже багато жінок на посадах військових психологів, які займалися соціально-психологічним відбором особового складу. Жінки працювали в школі снайперів, були навіть інструкторами з різних видів військової підготовки. Саме там я познайомився з Марусею Звіробій, яка готувала як інструктор відомі розвідувальні підрозділи «Марусині ведмеді». Коли в курилці поряд з чоловіками сидять наші українські жінки у військовій формі, з вистриженими потилицями та патріотичними татуїровками, і спокійно собі спілкуються з інструкторами з Великобританії або Норвегії, це справляє незабуте враження на чоловіків. Коли у 2015 році я служив у складі 95 десантно-штурмового батальйону, у нас проходили службу щонайменше 8 жінок: 4 солдата-радіотелеграфістки, 2 головних сержанта-санінструктора, кухар «Петрівна» та старший лейтенант «Сніжана», заступник командира десантно-штурмової роти (на той час жінки-військовослужбовці на офіцерських посадах у десантно-штурмових військах складали трохи більше 3 % особового складу). «Сніжана» закінчила Львівський військовий інститут і разом з декількома одногрупниками була розподілена до ДШБ. Це була спортивна, підтягнута, молода, вродлива жінка. Коли командир роти виїжджав на бойові завдання, вона залишалася виконувати його обов’язки. Була вимогливою, мала твердий характер і дуже великий авторитет серед особового складу, бо завжди була поруч, розділяла тягар військової служби, побутові незручності. Вона знала потреби та проблеми майже усіх підлеглих, з багатьма мала дружні стосунки. Неодноразово зверталася до комбата, щоб її включали до ротації на «нуль», на бойовий рубіж. Наш кухар «Петрівна» за власним проханням часто супроводжувала на «нуль» колони, які привозили туди продукти та БК. Жінок на «передку» бережуть . Доволі часто мені доводилося нести службу з жінками-військовослужбовцями у добовому наряді. Окрім більш упорядкованого побуту, ця служба нічим не відрізнялася. Взагалі, на мою думку, жінки в армії дуже мотивують військовослужбовців-чоловіків своїм прикладом. Це дуже велике питання, хто краще переносить усі труднощі військової служби, зокрема, емоційні. Присутність жінок у армії не дає чоловікам закостеніти у жорсткості та грубості, яка присутня на війні. Можна сказати, завдяки тому, що жінка відтворює своєрідний образ матері, дружини, сестри. Саме ця м’якість, яка втрачається на війні, повертається через спілкування з жінкою у армії. Ми усі українці, не зважаючи на стать і гендер. У нас одна загальна біда – війна. Переконаний, що кожен з нас може принести ту чи іншу користь для нашої перемоги. А в армії чи ні – кожен нехай вирішує особисто. Підготувала Вероніка Приходько Джерело: 0462.ua