Російські війська продовжують щоденно завдавати ударів по прикордонню Чернігівщини. Окупанти цинічно обстрілюють автівки місцевих мешканців, спричиняють лісові пожежі, руйнують цивільну інфраструктуру та спалюють будинки. Тож люди змушені обирати між безпекою, та рідною оселею, що зберігає спогади всього життя. І саме такий вибір нещодавно довелося зробити мешканцям прикордонного села Орликівка Семенівської громади.
«ГОРЯТЬ ХАТИ, ТРІЩИТЬ ШИФЕР, ЛЮДИ ДАВАЙ ГАСИТИ, АЛЕ ПІДНЯВСЯ ВІТЕР, ЩЕ Й СУХА ТРАВА»
Ще до початку повномасштабного вторгнення у цьому селі проживало близько 70 людей. Село не велике, але в ньому було все, що треба для життя. А в лютому та березні 2022 року туди навіть приїжджали переселенці.
— Наше село знаходиться збоку від траси, кудою йшли танки й бойова техніка росіян. До нас вони не заходили. В село приїжджали переселенці після того, як Чернігів почали бомбити, приїжджали люди із сусідніх сіл. На той час у нас не було таких обстрілів, – згадує староста Орликівського старостинського округу Алла Протащук.
Хоч жителі села й чули вибухи, Орликівка не страждала від обстрілів. Проте люди все одно єдналися, допомагали один одному, довіряли банківські картки односельцям, коли ті мали змогу поїхати зняти кошти. Лісники та старостат організовували роботу з місцевими, міська рада надавала автівки для перевезення гуманітарки, а фермери ділилися молоком.
Мешканці Орликівки відносно спокійно пережили початок повномасштабного вторгнення, і навіть під час деокупації ворог не зачепив село. Однак згодом місцевим все ж таки довелося відчути на собі жахи війни. Алла Протащук говорить:
— 29 липня минулого року наше село обстріляли градами, зайнялося декілька хат у різних місцях. Ну і після цього почастішали обстріли. Люди почали виїжджати, і вже майже не поверталися. Минулого року після обстрілу в кінці липня виїхало понад 30 людей.
Кожного дня прикордонні села страждають від російських обстрілів. Менш ніж за тиждень внаслідок ворожих атак згоріла більша частина Орликівки. 27 серпня село зазнало численних обстрілів зі ствольної артилерії, внаслідок чого утворилася масштабна пожежа. І ДСНСники, і лісівники, і правоохоронці намагалися загасити вогонь, однак полум’я встигло знищити 25 будівель та 70 га настилу в лісі.
— Близько 12-ї почався обстріл, – розповідає староста села. – Вихід, свист, приліт. Перший приліт був десь у лісі, потім другий в городах, ну а далі вже пішло по селу. Всі ховалися у погребах, тому не бачили, куди летіло. Вже як затихло, люди давай виходити, а воно вже горить. Горять хати, тріщить шифер. Люди давай гасити, але піднявся вітер, ще й суха трава.
«НАСТУПНОГО ДНЯ ВИВЕЗЛИ ВСІХ, СЕЛО ПУСТЕ»
Вже менш ніж через тиждень, 2 вересня, у невеликому прикордонному селі знову горіли будинки. Алла Протащук говорить:
— Я не була там під час обстрілу, встигла виїхати. Я буквально заскочила додому швиденько, вкинула в машину деякі речі, заїхала у сільську раду забрати деякі документи, і ми виїхали із села. Десь за пів години доїхали до Семенівки і почули, що знову гупнуло. Передзвонили, сказали, що обстрілюють село.
Розпочалася друга велика пожежа. За повідомленням Держприкордонслужби, у селі Орликівка, що зазнало ворожого обстрілу зі ствольної артилерії, горіло 38 домогосподарств. Окрім будинків місцевих мешканців постраждала й сільська церква, однак встигли вчасно загасити полум’я.
Робота зобов’язує пані Аллу навіть попри небезпеку їздити до села, допомагати людям з евакуацією. Однак не так вже й просто вивезти людей, які все життя прожили у своєму селі. Ще до першої великої пожежі в Орликівці мешкало 23 людини, проте тепер село пустує.
— Їхати дуже страшно, не знаєш, що буде далі. Після того, як 27-го горіло, ходили по хатах, спілкувалися з людьми, просили виїхати. Більшість погоджувалися одразу, були такі, що хата згоріла, і в чому стояли, в тому й виїхали. Когось одразу евакуювали, хтось виїхав наступного дня, ну а деякі казали: «Я нікуди не поїду, залишуся тут. Це моя Батьківщина, я тут жив, тут жили мої батьки». Але вже після пожежі 2 вересня, наступного дня вивезли всіх, село пусте.
Серед тих, хто до останнього не хотів покидати рідну Орликівку, родина Пархоменків. Лише після другої масштабної пожежі 80-річний Василь Васильович з 77-річною дружиною Тетяною та 51-річним сином звернулися до поліції по допомогу.
— Нас обстрілюють щодня. Більшість хат згоріли вщент. З села майже всі люди виїхали, а на нашій вулиці взагалі вже нікого з сусідів не залишилося. Тож і ми вирішили евакуюватися, – каже Тетяна Платонівна.
«В МЕНЕ ТУТ ЖІНКА ЛЕЖИТЬ, БАТЬКИ ЛЕЖАТЬ НА КЛАДОВИЩІ, АЛЕ Ж ДОВОДИТЬСЯ ЇХАТИ»
Семенівська громада максимально допомагає погорільцям. Людям надають необхідні речі, продукти, засоби гігієни, допомагають із житлом, заселяють у модульні будинки. Постраждалі отримують і моральну підтримку від людей, однак таке лихо не легко пережити.
— У людей горе. Бабі з дідом близько 80 років, вони там прожили все життя, дітей виростили, онуки приїжджали, будувалися, жили, дбали, і все кинути. Ось чоловіка вивозили в Новоселівку, то й він плаче, каже, що я не хочу звідси їхати, в мене тут жінка лежить, батьки лежать на кладовищі, але ж доводиться. Він приїхав туди, і просто плаче, говорить, що краще б вдома сидів. У нього є всі умови для проживання, але його все одно тягне додому. Нам з чоловіком теж важко, я 25 років прожила в Орликівці, і звісно ж тягне туди.
Це вже не перший населений пункт, який цинічно випалюється ворогом. Згоріла й сусідня Баранівка, куди через обстріли не могли доїхати пожежники. Вогонь охопив і хати, і навіть кладовище.
Як надалі складеться доля мешканців Орликівки – невідомо. Вже більша частина села згоріла, людям довелося покинути рідний дім, залишивши там все своє життя. Однак кожен може підтримати постраждалих з прикордоння. Якщо маєте таку можливість, зверніться у Семенівську міську раду, або телефонуйте старості Орликівки за номером: (098) 894-59-35. Люди були вимушені тікати з села, захопивши мінімум речей, а ті, в кого згоріло житло, навіть і цього не змогли взяти, тож їм необхідна наша підтримка.
Валентина Гавриленко
Чернігівська Медіа Група
Джерело: 0462.ua
