Фельдшер із Варви Ірина Кальченко доплату за обслуговування «ковід»-хворих отримала тільки після звільненні після звернення до профспілок. Працювала у Варвинському відділенні Чернігівського обласного центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф.
— Звільнилася вже, а мені протягом жовтня і на початку листопада, у чотири етапи, надходили виплати, — розповідає Ірина Кальченко. — Отримала суму, як за два робочі місяці, вже не будучи працівником екстреної медичної допомоги. У тій сумі — і доплати за хвору, яку обслуговувала у вересні, і за хворого, якого 8 жовтня відвозила на Прилуки.
Робила, поки в оплаті не відчула обрахування, — продовжує. — Мені 48 років. Стаж 29 років 17 місяців. І мене дотисли настільки, що я вимушено написала заяву за власним бажанням. Пообіцяли медичним працівникам оплату до 300 відсотків — тим, хто працює з «ковід»-хворими. Я не вірила в те, що це буде 300-відсоткова оплата. Але не дивлячись, що наполягали діти, що не треба в цьому пеклі бути, працювала. Не дивлячись, що наражала сім’ю на небезпеку. Можливо, мій імунітет і витримав би. Але ж дома двоє пенсіонерів по 73 роки. Батько після інсульту, у мами цукровий діабет. Двоє молодих людей — діти мої. Внуча. Приходила з роботи моральної вбита та ще й могла принести вірус.
Помічала, що доводилося працювати й з «ковід»-інфікованими. Але оплати не отримувала. Голий оклад. Зверталася до старшого фельдшера Людмили Оленич. Бо запідозрювала, що певно, на місці не так подається на оплату праці.
А потім у вересні, 22 числа, я обслуговувала людину. Там явні були симптоми «ковіда». Наступного дня цю жінку госпіталізували в інфекційне відділення, у Прилуки, і там днів через шість прийшло підтвердження. Я почала нагадувати, що ось я обслуговувала цю хвору. Мені пояснювали, що минули терміни, чотири доби. А коли я виїздила на виклик, вона ще не була з підтвердженим діагнозом. І я не маю права на доплату. Але ж я попала в гострий період. І моя підозра підтвердилася тестом. Не моя вина, що цей тест проведений пізніше. Але ж він позитивний. І я дійсно була у цієї людини дома.
Я вимушена була звернутися на гарячу лінію профспілок медичних-працівників України. (Спочатку подзвонила на урядову гарячу лінію. На урядовій спитали, чи я хочу анонімно. Сказала, що анонімної не хочу, реєструйте. Я звертаюся відкрито, від себе особисто за конкретну ситуацію. Працюю з «ковідними», доплати не отримую. Телефонувала на гарячу лінію МОЗ. Потім в Чернігівське обласне управління охорони здоров'я.) Профспілки пообіцяли мене захистити, запевнили, що оплата повинна бути і буде.
Ірина Кальченко
Та не все так просто. У центрі екстреної медичної допомоги сказали, що Ірина Кальченко повинна переслати довідку хворої на «ковід». Нібито цієї хворої результат не надійшов. Потім з’ясовували питання по 110 формі. Цe документ, у якому описується виклик. Його реєстраційний номер, прізвище, ім’я пацієнта, дихання, пульс і до діагнозу. Нібито фельдшер не оформила цю форму, не передала.
— 8 жовтня зателефонувала начмед центру екстреної медицини Валентина Луценко, — згадує Ірина Миколаївна, — почала мене вичитувати, звинувачувати. Сказала: «Напишіть пояснювальну, і на вас чекає догана». Як так, я проробила 29 років, я знаю, наскільки люди до мене тягнуться, — а тут мені догана. За що? Я кажу: «Ні, вибачте». І я тут же, без чорновика, написала заяву на звільнення. Доробила до ранку. Дома дала волю сльозам. Я зрозуміла, що все життя моє перевернулося. Переді мною прірва безробітної, але в таких умовах я вже працювати не могла. 15 жовтня взяла свої документи і пішла в центр зайнятості. Я свою медицину лишила. Значить, мені це все треба пережить. Значить, це все брехня, що в державі бракує медичних працівників.
Вже після звільнення Ірини Кальченко провели службове розслідування. Усунули Людмилу Оленич з займаної посади завідувачки варвинським відділом, перевели на лінійного фельдшера.
— Запрошували: «Ірино Миколаївно, подавайте заяву і виходьте на своє робоче місце». Я знову розплакалася, — тремтить голос співрозмовниці. — Це знову був ніби удар по моїй рані. Стаж перервався. Доплати за стаж вже не буде. А ризики є. Ризики безоплатні.
Був випадок. Дивлюся, що до Прилук я дядька не довезу. Я беру його на кисень в машині, кисневий катетер ставлю, довожу до Варвинської районної лікарні, заносимо самі у відділення. Минає півгодини, дядько помирає. Медсестрі кажу, поки людина дихає, візьми мазок із горла. А вона мені, що доктор не призначив, а я їй ніхто. Із анамнезу я ставила діагноз «ковід», а це беруть і перекреслюють, і я не отримую оплати. А я ж працювала незахищена. Я була тільки в рукавичках і респіраторі. Хворий хватався руками, в які він кашляв, за мій костюм. Я розумію тих хворих. Вони не цінують медика, бо хапаються за соломинку. Але як може адміністрація так не цінувати своїх працівників?
* * *
— Я 1 серпня звільнився, тоді у Борзні спалах «ковіда» був, — згадує фельдшер Ігор Меринов з Бахмача, колишній працівник Бахмацького відділу обласного центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф. — Тоді це було незрозуміле, нове. Боялися принести болячку, додому. А в мене вислуга була. Думаю, піду на пільгову пенсію. Мені 49 років. На «швидкій» я 25 працюю, стаж 30. Крім «ковіда», куча факторів накопилася для звільнення.
* * *
— Чи вчасно фельдшери обласного центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф отримують доплату за «ковід»-хворих?
— Так, вчасно, — відповів директор центру Ігор Даниленко.
— Як ви прокоментуєте ситуацію, коли фельдшерка з Варви Ірина Кальченко отримала доплату уже після звільнення?
— Матеріали про контакти з хворими, підтверджені ПЛР-тести, надійшли пізніше, от і все.
— У чому суть, на вашу думку, конфлікту? Вона звільнилася, коли не вистачає медиків.
— 3а власним бажанням звільнилася. Ніхто ж її не звільняв примусово. Ніхто з боку адміністрації не утискав. Це непорозуміння на місці. Ще раз перепровірив — все виплачено. Що з невеликим запізненням — так буває. Ви ж знаєте, яке навантаження на лабораторії.
Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №50 (1804), 10 грудня 2020 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
