У губерніях Лівобережної України (зокрема й на Чернігівщині), що належали до російської імперії, єврейське населення масово почало з’являтися у середині та другій половині ХІХ сторіччя. Саме в цей час євреї отримували дозволи на проживання в цій частині України. На Правобережжі їм дозволили оселятися раніше.
Євреї займалися торгівлею, фінансовими операціями, різними ремеслами, торгівлею антикваріатом, пошиттям одягу. Часто євреї були музикантами, лікарями. Вибирали такі професії, які давали насамперед швидкий і значний заробіток, відтак фінансову незалежність.
«Євреї завжди намагалися дати своїм дітям освіту, аби вони навчалися в гімназіях, а потім уже й в університетах. І прагнули, аби після здобуття освіти вони активно долучалися до суспільного життя та виходили за межі єврейської общини.
Євреї зазвичай були доволі активними, брали участь у економічному, суспільному, а згодом і суспільно-політичному житті, подекуди працювали в органах самоврядування. Але для набуття більших прав вони мали вийти з юдаїзму (через це їх називали вихрести) та перейти в православ’я, тобто бути похрещеними. Відповідно до офіційних документів, публікацій у тогочасних газетах, така тенденція простежується. Такі дії знімали обмеження й урівнювали в правах євреїв із більшістю частиною населення тодішньої російської імперії», – прокоментував «ЧЕЛАЙН» Максим Блакитний, кандидат історичних наук, директор Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського.
У різний період радянського часу доля євреїв була різною.
«Якщо казати про 20-30-ті роки, то євреї були представлені і в органах влади, більшовицькій партії, причому широко, чого майже не було за часів імперії, а також в армії, силових і каральних органах (як приклад, сумнозвісний Я.Блюмкін, начальник Чернігівської міської міліції Юдашкін та ін.), й особливо в різних навчальних закладах. Проте це не означає, що долі представників єврейського народу не складалися трагічно», – зазначив Максим Блакитний.
Зокрема сумною є доля Хави Волович, письменниці з Менщини, яка провела 15 років у сталінських таборах.
У Мені вона працювала в місцевій типографії набірницею текстів, а потім літературним коректором у редакції газети «Колгоспна праця». У 1933 році влада вже взялася за розкуркулення колгоспників. Натомість письменниця відкрито заявляла, що такі плани шкодять розбудові колгоспів.
15 серпня 1937 року Хава Волович була заарештована за звинуваченням в антирадянській агітації, засуджена до 15 років виправних таборів і направлена на будівництво залізничної дороги до Сибіру.
У 1942 році вона народила доньку. В той час жінка працювала на лісопилці, тому могла приносити дрова в дитячий корпус, за це нянечки додатково пускали її до дитини.
Але ставлення до дітей у таборах було більш ніж жахливим.
«На одну няньку припадало сімнадцятеро дітей, що означало, що вона навряд чи мала час перевдягати та годувати всіх дітей, не кажучи вже про якийсь інший догляд.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині прощалися із загиблим захисником
Із кухні няня принесла палаючу жаром кашу. Розклавши її по мисочках, вихопила з ліжечка першу-ліпшу дитину, загнула їй руки назад, прив’язала їх рушником до тулуба та почала, як індика, напихати гарячою кашею, ложку за ложкою, не залишаючи їй часу ковтати. Під час побачень я виявляла на її тільці синці. Ніколи не забуду, як, чіпляючись за мою шию, вона схудлою ручкою показувала на двері й стогнала: «Мамиця, додому!» Вона не забула клоповника, у якому побачила світ і була весь час із мамою… Маленька Елеонора, якій було рік і три місяці, незабаром відчула, що її благання «додому» – марні. Вона перестала тягнутися до мене при зустрічах, а мовчки відверталася. Тільки в останній день свого життя, коли я взяла її на руки (мені дозволяли годувати її груддю), вона, дивлячись розширеними зіницями кудись убік, стала слабенькими кулачками бити мене по обличчю, щипати і кусати грудь. А потім показала рукою на ліжечко. Увечері, коли я прийшла з оберемком дров у групу, ліжечко її було вже порожнє. Я знайшла її в морзі голенькою, серед трупів дорослих табірників. У цьому світі вона прожила лише рік і чотири місяці та померла 3 березня 1944 року», – такими спогадами ділилася Хава Волович.
Втрату доньки мати переживала дуже тяжко. Але нові тяжкі випробування були ще попереду, бо її відправили на мідні рудники, де не було води, ув’язнені мали номери, а самодіяльність була під жорсткою забороною.
У 1957 році Хава Волович повернулась до Мени, де пізніше створила ляльковий театр і керувала ним. Була реабілітована Судовою Колегією у кримінальних справах УРСР 28 грудня 1963 року. Померла у 2000 році, похована в Мені на єврейському кладовищі.
«Наявність єврейських кладовищ і могил, а також деяких збережених будинків, що належали євреям, підтверджує, що всі вони жили в містах і містечках, але тих, що мали якісь економічний потенціал і жваве суспільне життя – в Ніжині, Прилуках, Новгороді-Сіверському, Семенівці, Городні, Мені…
Нині єврейське питання досліджують багато істориків, українські та закордонні громадські організації. Але їх насамперед цікавить тематика, пов’язана з Голокостом та історією появи єврейського населення в тих чи інших українських регіонах, відомі євреї, зокрема на Чернігівщині. Із цього приводу є публікації й дослідження, монографії», – сказав Максим Блакитний.
Ірина Осташко
Фото «Менщина»
Головне фото з Мережі, відредаговане за допомогою ШІ
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Запись Євреї на Чернігівщині: історія появи, побут і трагічна доля впервые появилась ЧЕline.
