Бігова історія чернігівця Павла Деркача розпочалася 11 років тому. Скільки кілометрів пробіг з того часу, говорити напевне він не береться. Адже хоча й нині марафон (забіг на 42 км 192 м) його улюблена відстань, проте практикує її він близько трьох років. А починав, як і водиться в усіх великих справах, із малого. На початку травня він дійшов до власного бігового ювілею – 100 марафонів.
Якщо підсумувати всі його марафонські дистанції, вийде майже 4200 км. Приблизно таку відстань він би подолав, аби вирішив пробігти з Чернігова до Парижу і назад.
Загалом же, разом з усіма пробіжками разом узятими за останні три роки та три місяці Павло Деркач подолав 9643 км. Для порівняння, це лише трошки менше ніж чверть від протяжності екватора. Скільки пробіг до цього – невідомо, адже підрахунку не вів.
Ми вирішили дізнатися, що цікавого бачив Павло Деркач, поки бігав світом, та, власне, як досяг такого результату.
«Пробіг кілометр, і мало не вмер»
– Ви почали бігати у 25 років. Що Вас спонукало?
– На роботі я багато ходив пішки, був у нормальній формі. Потім мене підвищили і дали машину. Я почав їздити і набрав вагу. Зі своїм середнім зростом важив 96 кілограмів, і мені було дуже некомфортно. Потім молодший брат підбив: «Давай сходимо на пробіжку, пробіжимося хоча б скільки». Я спочатку довго пручався, а потім все-таки наважився. Пробіг кілометр, і мало не вмер. Але потім втягнувся.
– Не передумали бігати?
– Це система. Люди ходять у спортивний зал три рази на тиждень, а я почав бігати три рази на тиждень. Спочатку бігав один, два, три, п’ять кілометрів. Втягнувся і років вісім бігав короткі дистанції, до 10 кілометрів, а потім кум підбив поїхати до Івано-Франківська на «Старт». Це було восени 2017 року, і бігти потрібно було напівмарафон – 21 кілометр.
– Пригадуєте свій перший марафон?
– Маючи достатню бігову базу, я обрав Харківський марафон, бо він був наприкінці квітня, а це не так спекотно, як улітку. Але я не подумав, яка там траса. А вона для першого марафону була важка – майже 400 метрів набору висоти. До того ж початок старту затримався, то вже на середині дистанції стало дуже спекотно. Першу половину я пробіг нормально, а далі почало судомити ноги. І десь до 35-го кілометра більше йшов, ніж біг. Але не здався. Побачив, що у відведені шість годин, які даються на марафон, я вкладаюся, навіть якщо пішки його пройду. Потім трохи попустило, я «вчепився» за трьох дідуганів-іноземців, і ми з ними бігли до самого фінішу. Ну а там я вже вирвався вперед. Загальна практика на стартах – шість годин, але якщо любитель у нормальному стані, то його середній результат – чотири години.
– Як Ви готуєтеся до марафонів та пробіжок загалом?
– Я не тренер, аби давати конкретні рекомендації. Для мене підготовка – це хороший сон та правильна їжа. Стараюся останнім часом вживати більше риби, овочів. Але виходить не завжди. Тож і піцу можу їсти.
Під час марафону вживаю спеціальні бігові гелі, які дають енергію. Батончики ніколи не їв – вони мені не заходять. Не подобається процес розжовування під час бігу. Але головне – добре поспати і добре попоїсти напередодні.
Був випадок, коли я поїхав у Гомель на марафон, пізно дістався, і там не було де поїсти, бо після 22-ї години в Білорусі навіть у центрі проблема з харчуванням, на відміну від Чернігова. Під час забігу мене «накрило», хоча я і добіг до кінця.
«Біжиш там, де Ісус ходив»
– Марафон – це тільки біг чи паралельно можна щось цікаве подивитися?
– Коли у великих містах проходять марафони, то траса зазвичай прокладається, щоб вона була компактна, але при тому зачіпала якісь місцеві старовинні замки, будівлі, вулички цікаві. По промзонах або спальних районах дуже мало проходить маршрутів. Хіба що коли виходу немає. Але загалом організатори намагаються прокласти маршрут так, щоб ти бачив місто, по якому біжиш.
– У яких країнах Ви бігали? У соціальних мережах є фотографії з Німеччини, Польщі…
– Так, бігав Берлінський марафон, який входить до шістки найкрутіших марафонів світу. Туди так просто не потрапиш, треба лотерею проходити. Коли у 2018 році ми туди їздили з товаришем, то було 46 тисяч учасників. Тобто десь як населення в середньому райцентрі. Із Чернігова нас тільки двоє туди потрапило.
Бігав у Польщі Краківський марафон. У Білорусі бігав у Гомелі, а ще був дуже цікавий старт із Гродна і до литовського міста Друскінінкай. Бігли прямо через кордон, і вже на фініші нам повернули документи. Одразу попередили, що в туалет із траси в ліс не можна. В основному траса проходила по Білорусі, десь кілометрів 30. І от по білоруській частині всюди стояли машини поліції та інших спецслужб. І стояли вони на такій відстані, щоб учасники постійно були в полі зору. Тобто вони слідкували, щоб ти ніде не забіг, не взяв якусь передачу.
Дуже цікаво було: біжиш через кордон, стоять люди з кулеметами, а ти такий на 30-му кілометрі і тобі вже весело. Загалом організація мені сподобалася. Уже в Литві ми познайомилися з керівником спортивної галузі цієї країни. Він нас завжди запрошує на інші заходи, особисто пише.
– А назад знову бігли?
– Ні, ми фінішували і поїхали у Вільнюс того ж дня. Два дні провели там і назад полетіли літаком до Києва.
До речі, ще бігав в Ізраїлі. Двічі.
– Там взагалі, мабуть, дуже спекотно?
– Так, але там дуже ранній початок завжди. Ми стартували о 6-й ранку, і о 10-й годині основна маса учасників уже фінішувала. Я зазвичай вкладаюся у чотири години. Тільки в Єрусалимі був дуже великий набір висоти, там вийшло чотири години із хвостиком.
Талліннський марафон іще бігав. Він був моїм першим, який я пробіг за чотири години. Там дуже сподобалася організація, бо різні дистанції були рознесені в часі по різних днях. Ми з дружиною полетіли в п’ятницю, і вже коли забирали стартовий пакет до марафону, то дізнаюся, що за півгодини – старт на інший забіг. А я в шортах, футболці… Питаю: «Що треба для реєстрації?» – «10 євро». – «А що за 10 євро даєте?» – «Фірмову найківську футболку».
Гарна футболка, бірюзова, вона сама по собі коштує більше. Дружина моя дуже її любить.
Отже дали футболку, але кажуть: «Твого результату не буде на сайті, бо номер, під яким ти бігтимеш, нечіпований».
На наступний день я зареєструвався 10 кілометрів бігти. Із 12 тисяч учасників був 226-м. Для мене це хороший результат. Траса виявилась складна, і місцями було дуже вузько, аби нікуди не впилятися. Бігали довкола центру Таллінну. Там бруківка була. Ну а наступного дня пробіг марафон.
– А як взагалі потрапити на марафон?
– Розкажу на прикладі Берлінського марафону. Він майже завжди проходив у останні вихідні вересня. І вже у жовтні ти подаєш заявку на наступний рік. Заповнюєш усі дані, а організатори проводять лотерею. Якщо пощастило, протягом двох тижнів сплачуєш стартовий внесок і майже рік готуєшся, аби бігти.
У Берліні була дуже крута місцина – уся територія нині незадіяного аеропорту. Ми там день ходили, поки все обійшли. Траса в одне коло, фініш взагалі через Бранденбурзькі ворота. Ти пробігаєш, а там оці коні стоять, справа Рейхстаг. Відчуваєш оцю атмосферу.
Вийшли на старт – почався дощ. Бігли під дощем майже всю дистанцію. 47 тисяч учасників – вони роблять дуже великий натовп. Попереду 300 людей, позаду 300, і ти нікуди звернути вже не можеш.
– На який світовий марафон Ви б хотіли потрапити?
– Шість найкрутіших марафонів – Берлін, Лондон, Токіо, Бостон, Чикаго та Нью-Йорк. Попасти в принципі можна на всі. Хоча багато де відбір за лотереєю. Але на Бостонський відбирають по контрольному часу. Тобто ти маєш пробігати марафон не повільніше за певний час. Для мене це реально, якщо постараюся. Я біжу всього на дві хвилини повільніше, ніж потрібно.
– Якщо брати не «туристичні» марафони, а створити Чернігівський? Який маршрут тут можна прокласти?
– Я всюди в Чернігові бігав уже. Маршрутів просто море, і бігти можна куди хочеш. Сотий марафон я просто по Кордівці бігав – від «Золотого пляжу» і до останнього фонтана. На марафон 14 кіл потрібно. Ми стартували на останньому фонтані, потім по Савчука і назад.
Але по місту я зараз не дуже люблю бігати. В основному за місто. Наприклад, бігав у Седнів з дому. У мене в Седневі було 42 кілометри, адже біг по селах. П’ять разів під дощ потрапляв. Найкоротшим шляхом туди йти чотири години, якщо через ліси. Але бігти також цікаво. Єдине, що від Черниша трошки дорога переорана і багато піску. Трошки важкувато.
– Дехто каже, що біг – це своєрідний відпочинок, а не спорт. Що відчуваєте Ви?
– Я також релаксую, коли біжу. Люблю бігати повільно, але багато. У мене майже немає пробіжок по 5–10 кілометрів. Дуже рідко так бігаю. Останні роки бігаю 42,2 кілометра кожного тижня. Інколи навіть частіше. Тобто марафон пробігаю фактично щотижня.
«Біжиш, а тут людина з ананасом на голові»
– Якщо людина ніколи не бігала, і раптом захотіла. Що можна робити, чого не можна? Як узагалі починати?
– Треба не пожлобитися і купити класні бігові кросівки. Якщо ти вже налаштувався на біг, то це не мають бути туфлі, кеди, ботинки чи щось таке. Це мають бути хороші кросівки для бігу – з амортизацією, гарним зчепленням… подібне.
Також потрібна системність. Не треба виходити з дому та, ніколи не бігавши, починати з 5 або 10 кілометрів. Виходьте та бігайте один кілометр але 3–4 рази на тиждень, щоб це вже стало звичкою. І коли ви зрозумієте, що цей кілометр пробігаєте легко, додавайте дистанції.
Для початківців 3 рази на тиждень по 2 кілометри місяць можна бігати. Але не треба одразу скакати на довгі дистанції. Воно з часом саме прийде.
– Дорога яка має бути? Асфальт не зашкодить?
– Початківцям взагалі треба починати саме с асфальту. Бо в людей, які ніколи не займалися бігом, стопа не звична до нерівностей. Людина може банально побігти десь лісом, підвернути ногу і зав’язати з бігом назавжди. У нас стопи вже звикли що по лісу, що по горах. А початківцям – чим рівніше, тим безпечніше. Краще не експериментувати.
– А в який час доби?
– Усі люди різні. Я до марафонів завжди бігав у другій половині дня. О 6-й вечора починав і свою десятку завершував під захід сонця. Але коли став бігати марафони, то всі вони починаються у першій половині дня. А на марафон мені треба 4–5 годин, то після обіду вже можу чіпляти темний час доби і можуть бути неприємності з перепадом температури. Особливо восени та навесні.
Тобто це кому як зручно. Я знаю людей, яким на 7–8-му вранці на роботу, а вони перед роботою 10 кілометрів бігають. Знаю людей, які до 6-ї працюють, а потім біжать. Хтось навіть в обід бігає. У мене є знайомий полковник, який біля Горсаду служить, то він бігає в обід. Каже: «У мене обід – година, і командир дозволив бігати 10 кілометрів». А далі знову на службу.
– Бували негативні пригоди?
–Колись під час бігу в районі ЗАЗу вискочила скажена лисиця, хотіла покусати. Біг зі сторони Елеваторної через залізницю – і бачу щось із поля біжить. Почав на лисицю кричати, вона зупинилася, а потім знову до мене. Зацідив їй у голову з ноги, вона встала, потрусила головою, а потім пішла під дерево. Вона вже слабка була, скоріше за все помирала, бо якби була свіжозаражена, то ноги порвала б мені. У мене знайомих, які живуть у крайній хаті в селі, лисиця кілька днів з дому не випускала.
Здорова лисиця ніколи не піде на контакт і не буде на вас нападати. Вони людей бояться, а скажені можуть нападати.
– А позитивні?
– Кожен марафон – це якісь яскраві спогади. Колись я перший раз побачив чувака, який біг з ананасом на голові. Я біг з ним напівмарафон у Миколаєві, але бачилися і в Єрусалимі. Він ще, буває, квітку у вазоні ставить на голову і просто балансує, руки по сторонах, спина рівна-рівна. Звати його Моше Ледерфін. Він ізраїльтянин, але жінка у нього з Миколаєва, тому він часто тут буває.
Прикольно також під час пробіжок, коли лишається 10 кілометрів, і тут виходить така хмара, що ти впевнений: зараз накриє. А вона раптом повертається, і назад пішла.
Торік я пробіг 60 марафонів. Останній 31-го числа, під Новий рік. Дружина на стіл накриває, а я на марафон побіг.
– Після сотого марафону не думали завершувати?
– Буду бігати, поки є сили. До слова, марафон більше біжать головою. Треба спочатку все продумати, розкласти, а вже ноги вивезуть. Загалом, для мене це своєрідний відпочинок. Я бігав колись дистанцію 100 кілометрів, і це трошки важко. 12 годин бігти – це не моє. А от по 5–6 годин бігати люблю і бігаю в середньому раз на 6 днів.
Довідка:
Назва «марафонський біг» пов’язана з легендою про давньогрецького воїна Фідіппіда, який пробіг із поселення Марафон до Афін, щоб принести звістку про перемогу греків над персами у Марафонській битві. Це сталося 490 р. до н. е. Таким чином воїн увічнив пам’ять про перемогу грецьких військ, а в легкій атлетиці з’явився такий вид змагань, як біг по шосе на найдовшій дистанції – 42 км 192 м. У наш час такі змагання вперше відбулися на I Олімпійських іграх 1896 року, що відбулися в Афінах. Причому біговий маршрут відповідав історичному – від міста Марафон до Афін.
Павло Деркач Марафон спорт біг пробіжки
