Завідувачу відділення гнійно-септичної хірургії чернігівської міської лікарні №2 Ярославу Глушаку – всього 36. Завідувачем він став у 33 роки, вже після облоги Чернігова російськими окупантами в 2022-му році. До слова, в період облоги Ярослав залишався на своєму робочому місці, надавав фахову допомогу пораненим і згодом був нагороджений медаллю «За врятовані життя», а ще – медаллю «За оборону Чернігова»…
Сьогодні цей молодий і водночас досвідчений лікар проводить пластичні операції, веде прийом пацієнтів як проктолог (і для цього отримав додаткову спеціалізацію), почав практикувати ангіооперації на судинах. Про це з ним і поговоримо. А також про те, що задля перезавантаження він пише вірші, видав декілька поетичних збірок, вивчає іноземні мови, робить руханки навіть у робочому кабінеті…
Вступив одразу на три факультети
— Ярославе, як так сталося, що ви обрали саме цю професію? Може, ви з родини медиків?
— Ні, медиків у нашій родині не було. А коли виникало питання, ким ти хочеш бути, то відповідь я знав, напевно, років з 5 років. Я брав приклад з маминої подруги – лікаря Раїси Коробейнікової, вона і зараз працює медичним директором у районній лікарні. А також з її чоловіка Олександра – теж лікаря, він уже на пенсії. Хоча наше спілкування відбувалося переважно влітку, коли ми зустрічалися в селі – це Тульчинський район, Вінницька область — ми до діда їздили щороку, там у нас був цегляний будинок на пагорбі, там дуже мальовничі краєвиди. А також їздили з ними на відпочинок у Крим.
— А чи легко було здійснити цю мрію – стати лікарем?
— За це варто подякувати моїй мамі, яка завжди мене підтримувала й підтримує, не намагається виховувати. До медичного вузу я вступив доволі легко, щоправда, перед тим цілий рік займався з різними репетиторами. Вступив одразу на три факультети: на педіатрію, на гігієнічний і на факультет лікувальної справи в Чернігівський філіал ––його ще при Кучмі відкрили спеціально для наших, тому що в області не вистачало фахівців. Я обрав факультет лікувальної справи і тепер знаю майже всіх лікарів мого віку в Чернігові, бо ми разом вчилися. Єдина умова була – відпрацювати після навчання в області. Зараз майже всі мої однокурсники – завідувачі, виросли у професії. Навчання тривало 6 років у інституті, далі — 3 роки в інтернатурі (частково – в Києві на базі шостої лікарні), а потім я поїхав у Городню, звідки все й почалося…
Аби стати хірургом, треба було починати з району
— Цікаво, а ви одразу визначилися зі спеціалізацією – гнійна хірургія? І що на цей вибір вплинуло?
— У нашій районній лікарні поспілкувався з травматологами, почергував з ними — сподобалося. Ця праця пов’язана з адреналіном, і від неї важко відмовитися. В той час, аби хірургом стати, треба було з району починати. Ми їздили в Ріпки, цікавилися вакансіями, нам сказали, що хірургів нема, але без блату не беруть. А в Городню поїхали – домовилися, і нормально все склалося.
— Зараз на Чернігівщині, наскільки я знаю, дуже багато вакансій серед лікарів, і навіть в обласному центрі їх бракує.
— Так, ситуація змінилася. Зараз приходять людина, їй кажуть: «Так, беремо вас на роботу!». А вона: «Я ще подумаю».
— Чому так? Через низьку зарплату?
— Гадаю, через відповідальність. Це складно. А якщо повертатися до мого фаху, то я вступив до ординатури на кафедрі пластичної хірургії під керівництвом головного комбустіолога — це лікар, який лікує рани. Напевно, тільки в колишньому радянському просторі є така посада, бо в західному світі це — опіковий хірург. Він лікує будь-які рани, пов’язані з температурою – від холоду, обмороження, через опіки тощо. Там я навчався, стажувався в пластичній хірургії. У мене керівником був Григорій Павлович Козинець, підтримувала й Ольга Миколаївна Коваленко. Ми досі на зв'язку.
— Як ви опинилися в Чернігівській міській лікарні №2?
— Я планував переходити до обласної лікарні, а там місце зайняли, бо звідси хірург перейшов. Ну, а я – на його місце. Я мріяв про гнійну хірургію, якщо щиро. І в іншу сферу йти не планував, бо раніше навчився пересадку шкіри робити в опіковому центрі. Почав тут це робити. Так, були думки в аспірантуру вступати, але не склалося. Тож загалом маю досвід роботи з 2012 року, а в другій міській лікарні – з 2017. Прийшов на посаду хірурга. Колектив у нас дуже гарний, прийняли мене добре.
Мамопластика, абдомінопластика, видалення геморою
— На табличці на вашому кабінеті, де ми з вами спілкуємося, написано, що ви пластичний хірург. Про що це?
— Якось наш генеральний директор Владислав Вікторович Кухар запропонував мені поїхати на два тижні на курси з реконструктивної хірургії до інституту Шалімова (і за це йому – велика подяка!). Звісно, я погодився, бо мені це цікаво! Там є такий лікар — завідувач відділу реконструктивної хірургії, пластичної хірургії Євген Володимирович Симулик. Я в нього навчався, ми тут почали щось складніше оперувати після того. А згодом набрався нахабства і запропонував керівництву, що піду на пластичну хірургію як на спеціалізацію. І навчався ще 6 місяців. Тож тепер маю право робити операції на обличчі, на молочних залозах (це може бути редукційна мамо пластика — якщо дуже великі груди, то можна зменшувати за показаннями). І ми почали робити такі операції не в нашому відділенні, а в ортопедичній хірургії.
А ще почали робити абдомінопластику — операції зі зменшення живота. Це операція довга, одна з найскладніших у пластичній хірургії. Буває, триває й чотири години. Також робимо операції з проктології – видалення геморою, лікуємо анальні тріщини. Коли пішов проктолог з нашої поліклініки, я сказав, що хочу навчатися, пройшов відповідне навчання.
— Ого, який у вас широкий профіль!
— Мені це все цікаво! Крім цього, почали співпрацю з нашою ангіоопераційною – там стентування судин роблять, артерій нижніх кінцівок. Є позитивні результати. Втім, на жаль, пацієнти до нас приходять, коли вже є гангрена пальців чи стопи, ноги. І ми пробуємо врятувати цю ногу, середня тривалість життя після ампутації – 5-10 років, як і після раку. Стараємося зберігати кінцівки.
На лікарів чинять великий тиск
— Напевно, всі ці знання та навички знадобилися й під час облоги Чернігова в 2022-му, коли ви надавали допомогу пораненим – цивільним і військовим, тому отримали медаль «За врятовані життя»?
— Тоді до нас почали надходити хворі з ураженнями м’яких тканин. Тож я згадав свої знання, консультувався з професорами з Києва, там є такі лікарі – Жернови – молодший і старший, Юрій Козинець допомагав. Почали ми робити реконструктивні операції — операції з відновлення, доволі складні. Якщо простими словами, то формували клапоть тканини шкіри та закривали кістку в рані. Це потрібно для того, аби травматологи могли далі робити свої операції, бо інакше не можна. В ході цих операцій може виникати багато ускладнень, але в переважній більшості випадків було все нормально.
— Тоді ви отримали жорсткий досвід!
— Тоді багато хто поїхав, але й на місцях лишалися чимало співробітників. Як на мене, лишатися було безпечніше, бо тих, хто намагався виїхати, розстрілювали в машинах. Тоді ми багато кому робили пересадку шкіри. Коли тривала курська операція, мене залучали до допомоги пораненим. До слова, робота дуже допомагала триматися ментально – коли ти зайнятий, це свого роду трудотерапія. Сьогодні до нас потрапляє чимало людей з ураженнями м’яких тканей після мінно-вибухових.
— А як це – робити пересадку шкіри без світла?
— Світло було, бо інакше пересадку шкіри не зробиш. Під час облоги працювала військово-польова кухня. Тут готували супчики, каші. І люди дуже дякували за допомогу, цінували її. В останні місяці на лікарів є великий тиск. Пацієнти постійно скаржаться. Було таке раніше? Не пригадую. Може, це пов’язано зі стресом, може, людям потрібно знайти цапа відбувала. Мені подобається підхід і погляди щодо медицини в традиціях Сходу: «лікуй зимові хвороби літом, а літні – взимку», тобто не варто звертатися до лікаря за 5 хвилин до смерті, треба звертатися за 5 років до хвороби!
— Насправді дуже крутий і правильний підхід!
— А до нас звертаються уже в дуже занедбаному стані. Був випадок, що людина з гангреною просиділа вдома майже рік, зараження крові у неї, а вона приходить і вимагає зцілення! А чим ми тут допоможемо? Дуже часто, якщо пацієнт у такому занедбаному стані приходить, то він помирає після ампутації. Може, йому вже і не треба та ампутація. Хай би жив, уже скільки проживе, бо ризики дуже високі. Та родичі наполягають…
Спорт допомагає, мови, донечка
— Дійсно, люди дуже знервовані, не справляються з емоціями, зі стресом. А якщо говорити особисто про вас, Ярославе, то що допомагає вам «тримати кукуху»? Окрім поезії, звичайно. Бо я знаю, що ви автор декількох збірок.
— Щиро кажучи, поезія вже не дуже допомагає. Нічого спеціально не можу вигадати, воно само якось приходить. А почалося років у 20, ще коли був студентом. Вийшла вже 8 книга – збірка. Спочатку писав вірші російською, але останні вже українською. На жаль, раніше майже не знав українських поетів, закінчував російськомовну школу…
Спорт допомагає! Займаюся два-три рази на день, вдома у мене є турнік, боксерська груша, стадіон поруч, в кабінеті є килимок. Бо руханки треба робити частіше.
А ще мови мені подобається вивчати: німецьку, польську, іспанську. Коли приїздили колеги з Німеччини, зміг навіть трохи з ними поговорити.
— У вас маленька донечка, з такою роботою знаходите для неї час?
— Вона ходить у садочок, але взимку часто хворіла, бо було холодно, тож поки що припинили. Коли приходжу додому, читаємо книжки, граємо в ігри, граємо з нею на музичних інструментах. Я граю на сопілці, на укулеле — сам навчився, мені це в задоволення. Нещодавно почав знову читати паперові книги, а до того більше слухав аудіокниги.
Треба щовечора оглядати ноги, щоб не було забоїв і пошкоджень
— Давайте згадаємо ще про плани, мрії!
— Мені хочеться займатися пластичною хірургією, цікавий цей напрямок. Гнійною хірургією займаюся вже 9 років, хочеться ще чогось навчитися. І проктологія мені цікава. До слова, зараз я приймаю як проктолог щодня з 15.00 до 16.00 у нашій лікарні – це безкоштовно, без направлення. Огладаю пацієнтів і призначаю лікування. І як пластичний хірург приймаю. Абідопластика коштує 300 тис. грн. у приватній клініці, а у нас – безкоштовно.
Ліпосакцію в нашій лікарні почали робити – це видалення жирової тканини. У нас є спеціальне обладнання для цього. Зрозуміло, якщо продовжувати такий самий спосіб життя, як раніше, то вага набереться, але є шанс дійсно покращити свій вигляд.
— Які би поради ви дали нашим читачам саме як хірург?
— Мене хвилює профілактика діабету. Це дуже поширене захворювання. Якщо люди хворіють діабетом, їм треба щовечора оглядати ноги, щоб не було забоїв і пошкоджень, мити теплою водою, витирати м’яким рушником. Не можна коротко підстригати нігті. Якщо діабет, то нейропатія завжди є – це нечутливість, коли можеш наступити на скабку, вдарити ногу і не відчути, а в результаті – гангрена. Вона розвивається дуже швидко, а люди не звертаються місяцями. Кістка згниває за два тижні у дорослої людини. Якщо є запалення біля нігтя – треба одразу до хірурга, бо можете втратити палець.
УЗД артерій нижніх кінцівок ми навчилися самі робити у відділенні. Це для того, аби визначити, чи потрібна ангіографія, – цей метод підкаже, чи можна і чи потрібно робити операцію на судинах, на артеріях, щоб врятувати ногу.
Як проктолог я нагадую: якщо хворому виповнилося 50 років, це теж показання до проведення скринінгу (калу на приховану кров). Якщо вона є, треба робити калоноскопію – обстеження кишківника. Втрата ваги, біль – це все показання для відвідування проктолога. До слова, ректальне, тобто пальцеве обстеження прямої кишки допомагає поставити десь 70% діагнозів. Навіть рак знаходимо. Акцентую увагу на профілактиці закрепу. Аби його не було, варто вживати 2-3 літри рідини щодня, клітковину, фрукти та овочі, квашені огірки, квашену капусту. Це доступно, недорого, можна самим приготувати. Менше вживати хліба та тістечок. Вести більш рухливий спосіб життя. Мені скандинавська ходьба дуже допомагала, це дуже гарне заняття і для молоді, і для людей старшого віку.
Спілкувалася Вікторія Сидорова
Чернігівська Медіа Група
Фото надані героєм матеріалу
Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
— в TELEGRAM
— у VIBER
— в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!
Джерело: 0462.ua
