Цієї весни хіміотерапевтичному відділенню Чернігівського медичного центру сучасної онкології виповнилося 25 років з дня заснування. І всі ці роки його незмінно очолює лікар-онколог вищої кваліфікаційної категорії Сергій Леонідович Матвійчук.
Його телефон не замовкає ніколи. Він завжди на зв’язку зі своїми пацієнтами, бо переконаний, що лікар має знати, що відбувається з ними не лише в лікарні, але й поза її межами. А ще він завжди говорить правду своїм пацієнтам, бо лише знаючи свій повний діагноз, хворий може успішно пройти лікування.
– Як Ви прийшли в медицину і чому обрали такий складний напрямок?
– Зазвичай на таке питання відповідають, мовляв, з дитинства мріяв стати лікарем. В мене такого не було. Лікарем я не мріяв бути і ніколи про це не думав. Я завжди вважав, що це дуже важка професія, адже потрібно дуже багато знати, пам’ятати стільки хвороб, їхніх симптомів, ліків… Мені здавалося, що людська голова стільки в собі втримати не може. Проте мене завжди цікавила біологія. Після школи поїхав вступати в університет на біологічний, але не пройшов за конкурсом. Тоді я пішов до медичного училища. Потім була армія, але бажання вступити до університету не зникло. І вже відслуживши, я пішов подавати документи (а в той час ті, хто відслужив, мали право вступати на бюджет на будь-яку спеціальність) і обрав медичний факультет, адже за плечами вже було медичне училище. Вже навчаючись в університеті, я вирішив, що буду онкологом. Рак був чимось незрозумілим, і мені дуже хотілося розгадати цю хворобу.
– У Чернігів Ви приїхали працювати відразу хіміотерапевтом?
– Коли я після отримання диплома приїхав працювати до тоді ще Чернігівського онкологічного диспансеру, то відділення хіміотерапії тут не було, і свою роботу я почав із гематологічного відділення. В інших відділеннях теж проводили хіміотерапію, але в одному відділенні такої кількості хворих не сконцентровували. І коли відділення хіміотерапії відкрили в 1996 році, то мене призначили завідувачем. Для онкодиспансеру воно на той час було абсолютно новим. Коли я починав, то був тут одним-єдиним лікарем. Пізніше прийшли Тетяна Андріївна й Олена Михайлівна. І таким лікарським колективом ми працюємо й досі.
Спочатку відділення було відкрито на 30 ліжко-місць, і щороку тут лікувалося 500-700 хворих. А вже за 2020 рік у нас пролікувалося близько 2500 пацієнтів. І сьогодні я можу впевнено сказати, що відділення хіміотерапії в Чернігівському медичному центрі сучасної онкології – сучасне, має високий інтелектуальний та технічний потенціал і медикаменти, які дозволяють лікувати наших хворих на високому рівні.
– Як виникла хіміотерапія і яка її мета при лікуванні онкозахворювань?
– Тривалий час хіміотерапією окремо ніхто не займався. Як метод лікування хіміотерапія була зафіксована в 1950-х роках. З тих пір вона розвивалася і набирала обертів, значно розширився й арсенал хіміопрепаратів.
Хіміотерапія діє як метод комплексного лікування ракових захворювань. Вона має три позиції: неад’ювантна хіміотерапія, ад’ювантна і паліативна. Суть неад’ювантної полягає в тому, що вона проводиться перед операцією і її завдання – максимально зменшити розміри пухлини і привести її в операбельний стан. Ад’ювантна терапія проводиться у післяопераційному періоді. Її завдання полягає в тому, щоб знищити можливі мікрометастази, які можуть бути в організмі, чи пригнітити їхній розвиток. Найбільш складний вид хіміотерапії – паліативна, бо вона застосовується для тих хворих, яким не планують операційне втручання. Прийняття рішення про проведення саме такої хіміотерапії має бути дуже виваженим, адже воно має приносити хворим користь, покращувати якість життя, продовжувати його і впливати на виживаність.
– Звідки беруться схеми лікування і чи є альтернатива хімії?
– Режим і протоколи хіміотерапії не є вигадкою лікарів. Для кожного випадку раку є конкретний протокол лікування, і він однаковий для всіх клінік. Вони розробляються у провідних клініках світу, а всі препарати проходять клінічні дослідження.
Термін «хіміотерапія» – це історична назва самого методу лікування. Адже близько двадцяти років тому почали з’являтися нові поняття, як-от таргетна, цільова терапія, яка направлена на певні молекулярні структури в самій раковій клітині, тобто впливає лише на ракові клітини. Проте, щоб призначати таргетну терапію, потрібно мати клітинні мішені. Така терапія має певні рамки, вужчі, ніж сама хіміотерапія.
Інший новітній метод лікування – імунотерапія раку – широко використовується при тих патологіях, які раніше дуже важко піддавалися хіміотерапії. На сьогодні цей вид терапії має вражаючий успіх. І хоча таке лікування підходить не всім різновидам раку, але за останні роки клінічні дослідження розширюють, і з ними збільшується клінічний спектр застосування саме імунотерапії. Лікування раку має бути комплексним. Один метод завжди доповнює інший і покращує результат. За останні роки хіміотерапія довела свою актуальність і необхідність.
– Як Ви ставитесь до народної медицини?
– Сьогодні рак і досі окутаний певною таємницею. І цим часто користуються знахарі, які обіцяють вилікувати, а в результаті наближають смерть. Доказова ж медицина напрацьована важкими зусиллями багатьох науковців і медиків, її методи застосовували не один десяток років. Проте хворі й досі піддають себе таким експериментам, які дуже часто призводять до дуже негативних наслідків. Адже якщо на перших стадіях хворобу можна пролікувати і жити, то після «лікування» у «знахарів», «бабок» хвороба переходить у запущену стадію, і лікарям важко допомогти таким хворим, у деяких випадках – неможливо. Я негативно ставлюсь до нетрадиційних методів лікування раку різними настоянками, травами… Усі вони потребують досліджень. Адже дуже багато препаратів, які застосовуються в хіміотерапії, – рослинного походження, тому треба досліджувати, доводити лікувальний вплив, виділяти активні молекули, які впливають на ракові клітини. Але лікуватися «настоянками» – у жодному разі.
– Слово «хіміотерапія» багатьох лякає. Її іноді бояться навіть більше, ніж самої хвороби. Чи бувають випадки відмови від такого методу лікування?
– Бувають випадки, коли люди відмовляються від хіміотерапії, втрачаючи шанс на життя. Насамперед через необізнаність про цей метод лікування, а ще через так звану «святу брехню» – іноді хворі не до кінця знають свій діагноз, бо рідні не кажуть. І це неправильно. Я завжди говорю лише правду своїм пацієнтам, якою б вона не була. Людина має знати свій діагноз, має бути максимально обізнаний про свою хворобу, про методи лікування, їхні плюси, мінуси, можливі ускладнення. Я розумію рідних, які бояться за психіку людини, але для цього є психологи. І це не лише про хіміотерапію. На будь-який метод лікування хворий має йти свідомо і розуміти, навіщо це йому треба. Хворий має бути налаштований на результат, адже коли людина хоче вилікуватися, то й лікарю легше працювати.
– У Вас дуже важка, напружена робота. Як ви з цим справляєтесь?
– Щоб бути онкологом, потрібен відповідний стан душі. Якщо цього немає, то тут довго не затримаєшся. Просто люди не витримують. Ви навіть не уявляєте, наскільки буває складно. Робота тут дуже стресова і нелегка. Особливо коли ти звикаєш до хворого, намагаєшся йому допомогти, але доля в нього інша. І це важко переживати.
Я пам’ятаю свого першого пацієнта. Він страждав на термінальний лімфолейкоз. Тоді я тільки прийшов працювати після університету. Я його завзято його лікував, думав, зможу все перевернути… Але сталося так, як мало статися. За кілька днів цей хворий помер, і тоді це був для мене шок. Але з досвідом починаєш розуміти, де ти можеш допомогти, де ні. І через це проходять усі лікарі, особливо онкологи. Тому медикам не рекомендується сильно поринати в світ хворого, надто прив’язуватися до нього. Це може призвести до професійного вигорання. Проте хіміотерапія – це дуже важкий метод, і коли ти лікуєш хворого, то ти маєш знати, що з ним відбувається поза межами відділення. Бо всі негативні прояви не в перший і не в другий день з’являються, а на сьомий, дев’ятий, десятий… І щоб тримати ситуацію під контролем, я завжди даю свій номер. Хоча через це телефон не замовкає ні вдень, ні вночі, але я так роблю і робитиму завжди».
– Коли виникла ця хвороба і чому, на Вашу думку, з кожним роком кількість хворих зростає?
– Я думаю, що рак існує рівно стільки, скільки існує людство. І чим більше воно розвивається, тим агресивнішим стає рак. Ми живемо в індустріальному суспільстві, де забруднені вода й повітря, неякісна їжа, – усі ці фактори впливають на розвиток хвороби. Проте я не вважаю, що кількість онкохворих аж надто сильно зростає. Ріст захворювання на рак коливається в межах середніх статистичних показників європейських країн і країн Північної Америки. Просто постійно удосконалюються методи діагностики цієї хвороби, розширюються можливості для її медикаментозного лікування. Так, якщо деяких хворих ще декілька років тому ми не бралися лікувати, то сьогодні є вже медикаменти, які можуть їм допомогти. Препарати раніше були дуже токсичними, тепер – менше. Хіміотерапія стала доступнішою, режими лікування змінилися. Тож я вірю, що зовсім скоро людство знайде ліки від цієї хвороби – за останні роки вчені-лікарі зробили колосальні прориви в цьому напрямку.
Марія Пучинець, «Чернігівщина» №19 (837) від 13 травня 2021
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
