В’язані шкарпетки як оберіг для військових, або У Чернігові плетуть шкарпетки для українських військових

Плести шкарпетки для українських військових ці чернігівські пані-сусідки почали ще в березні, коли рятувалися в підвалі від збройної турботи «старшого брата — асвабадітєля». Коли зникло світло, плели при свічках. Коли закінчилися власна пряжа, почали звертатися до допомогу до знайомих, розпускати старі шапки, шарфи, светри. Пані Алла (на фото – крайня ліворуч) працює на одному з чернігівських підприємств, пані Людмила (на фото в центрі) — пенсіонерка, пані Ліля (праворуч) донедавна ходила в офіс, а зараз — домогосподарка, яка займається тим, до чого лежить душа – зокрема, кондитерським мистецтвом. Жінки кажуть, що в їх компанії є ще пані Антоніна, яка живе в сусідньому будинку, та колега Лілі з попередньої роботи. Разом на вечорниці вони не збираються, плетуть переважно кожна вдома. Але сьогодні зустрілися для розмови з нашими кореспондентами. — Ліля, ви сказали, що почали в'язати шкарпетки в підвалі під час обстрілів. Це допомагало трошки заспокоїтися? Ліля: — Так, ми в’язали, аби чимось зайняти руки та мізки. Адже напруга зростала, і нервова система не витримувала. Коли людина чимось зайнята, вона не так сильно нервує, легше переносить негативні емоції. Якщо сидіти й тільки думати про погане – добра не буде. — Якщо ви плетете з березня, наплели вже, напевно, сотні пар? Алла: — Гадаю, десь так. По кілька десятків кожна – це точно. У мене така робота, що можу в'язати вечорами, тож співробітники побачили, зацікавилися і теж приєдналися. Ось шкарпетки з жовто-блакитними смужками принесла моя колега. Людмила: — Хто не може в'язати, той розпускає старі речі. У нас є пані за 80 років, які допомагають. Адже нитки, що були в нас вдома, вже використали. Тепер шукаємо, що можна розпустити, навіть у секондах купували светри, шарфи, розпускали. У нас по п’ятницях дуже дешево все продається, так ми купуємо. Знайомі нам також приносили светри. Алла: — А мені знайома віддала ті мотки, що колись їм на комвольному комбінаті видавали як зарплатню. Було, гадаю, десь два кілограми пряжі. А скільки витрачаєте на одну пару? Алла: — Я оце нещодавно зауважила, що пішов моток вагою приблизно 100 грамів. А ще мені в селі люди допомагали, як збирали тканину на маскувальні сітки, горіхи та мед на енергетичні батончики, то й нитки приносили. З миру по нитці… — Це має бути натуральна вовна? Людмила: — Так, бажано. — На один виріб скільки часу витрачаєте? Ліля: — Одна справа, коли ти сів, і не відволікаєшся, тільки цим займаєшся. І зовсім інша, коли є робота, справи. В’яжемо, як є трохи вільного часу. Алла: — На минулих вихідних я працювала, тож за пів суботи та неділю зв’язала одну пару з жовто-блакитною смужкою плюс ще одну шкарпетку. — А кому та як передаєте ці вироби? Ліля: — Все передаємо в Єдиний волонтерський центр. Ми з ними давно спілкуємося, допомагаємо, ще з 2014 року. Ми їм довіряємо, знаємо, що наші шкарпетки – обереги для воїнів надійдуть, куди треба. — Як ваші рідні до того ставляться? Алла: — Я своїм сказала так: спочатку хлопцям в окопах, а потім вам. — Будете й надалі в'язати шкарпетки для українських воїнів? Людмила: — Звісно! До перемоги! Ліля: — Ще ж тривають холодні місяці, березень може бути холодний. Скільки буде потреба – стільки й будемо в'язати. Дівчата в’яжуть на чотирьох спицях, а я подивилася майстерклас, як в'язати на двох. Так зручніше та швидше виходить. Одразу в’яжуться дві шкарпетки, вони виходять більш симетричні. В інтернеті багато уроків, пояснень, можна розібратися. А якщо будуть бажаючі навчитися, то можу показати та підказати. Долучайтеся! Вікторія Сидорова Фото Сергія Тонканова Джерело: 0462.ua