Працюють на сіні і вівсі
Вулицею села Блистова Менської ОТГ підводу гною везуть 45-річні Віктор Коваленко і Петро Лисиця. Обидва сидять на возі. Копита гнідого не цокають, бо в селі коней не підковують. Петро — військовослужбовець, у відпустці.
Весна. Петро Лисиця (на возі зліва) і Віктор Коваленко везуть гній на город
— Купив тут будинок, городу соток 30, посадимо щось, — підстрибує на возі Петро.
— Живу і служу в Києві, сам з Одеси. А батько тут народився. Приїжджатиму, як на дачу. Гною дали безплатно, по-знайомству.
— Віз гною — гривень 200, не менше, — поганяє коня Віктор. — Кому треба—купують, але тут майже у кожного свого хватає.
— Конячку як кличуть?
— Не знайомили нас. Коня у друзів взяли. Орати трактор буде. У минулому році зорати сотку коштувало 27 гривень, — згадує ціни.
— Мені за 15 чи 16 орали, — не згоден Лисиця.
— То тобі по блату, — робить висновок Коваленко.
— Як другу, — погоджується Петро. Їдуть собі далі.
* * *
— Борона ось, окучник, просапниця, — перебирає городній інвентар у себе в дворі 54-річний Віктор Конох, шкільний кочегар.
Всі ці насадки скоро будуть в роботі. Господар проводить ревізію: чи все на місці, чи справне.
У Коноха є білий кінь Герой, прип’ятий на вигулі серед городу.
— Зараз всі тракторами орють, — Віктор ступає по вузькій стежині між нерозталим снігом. Перескакуючи калюжі, поспішаю слідом.
Віктор Конах зі своїм конем Героєм
20-річний Герой зрадів, почав пританцьовувати і махати хвостом, потім тертися мордою об хазяйську руку. Як той кіт, їй-богу.
— Техогляд своєму коневі робили?
— 110 гривень, — підказує вже в дворі дружина, Гунара Галимівна, — щовесни. Ветеринари менські самі приходять: за раз кров беруть і щеплять.
«Койкомісце» його в сараї. Взимку, коли мало запрягається, прив’язуємо на городі. Треба, щоб більше бігав, бо на ноги хворітиме. А влітку він на випасі. Навіть, якщо відірветься, додому ввечері сам приходить. Чоловік його з маціпусенького виняньчив.
— Як по мені, вигідніше коня тримати, чим трактор, — вважає Конох. — Солярки не треба, запріг — поїхав. Тільки ж не все ним зробиш.
До речі, у Блистові 80 коней і 100 тракторів.
— А оце осінню тільки купили, — хвалиться майже новеньким мотоблоком Віктор Сергійович. — Хлопці повертались, думають картошкою займатися.
— З Польщі повернулися?
— З АТО.
У Віктора Конаха четверо синів. 26-річний Богдан і 24-річний Тарас щойно звільнилися з армії, повернулися додому. 26-річний Віктор ще служить. 25-річний Денис на війні не був. Всі нежонаті. Є ще дочки: Вікторія (28 років) і Оксана (21 рік). Дівчата живуть в Чернігові.
Залізні — на дизпаливі
Роман Коваленко під трактором ЮМЗ
31-річний Роман Коваленко у себе в гаражі щось крутить під трактором ЮМЗ. Поряд акуратно розкладені гайки, металеві промаслені деталі.
— До городів готуєтесь?
— Проводжу техогляд, — чоловік вибирається з-під трактора, витирає ганчіркою руки. — Вирощуємо картоплю. Трохи зернових.
— По чому буде в цьому році оранка?
— Все від солярки залежить, а вона подорожчала. Минулого року пальне 18 гривень було, а оранка — 23-24. В цьому році солярка — 26, а оранка може 30 буде.
Та я ж по людях не орю, запевняє чоловік, — хіба парі сусідів.
* * *
— Трактор заведеться? Давайте пробувати?
— А чого б не завівся, я ним всю зиму на риболовлю їздив, — сміється 41-річний Володимир Феденко. Під навісом стоять два «китайці» з некритими кабінами. Сідає на менший, яскраво-червоний Shifeng, щось крутонув. Тракторець зайшовся, як перед кашлем, і бадьоро заторохтів.
— А оратиму більшим, отим, — киває в куток ангару. Там зимує «Сінтай». — 3 нього акумулятор витяг на зиму.
Переконавшись, що менший трактор в готовності, Володимир глушить мотор.
— З осені промив-прочистив фільтри. Навесні тільки масло міняй, сідай і їдь.
Плуг на свій трактор з кінного переробив. Ось буду колесо в ньому переварювати, бо близько і стоїть, трохи не продумав я. Якщо гній на городі — забивається, і колесо не крутиться, трактор буксує, — легко буцає по колесу Феденко.
— «Шіфенг» одноциліндровий, він такого плуга не потягне. А картоплесаджалку нормально тягає і солярки при цьому менше їсть. Економний.
* * *
— А я ще одного мотоблока купив, за 15 тисяч, з адаптером. Як даром! — намагається перекричати собачий гавкіт 60-річний Анатолій Ковбаса.
— Мотоблок ту саму роботу на городі зробить, що й кінь. Але кінь того не повезе, що я — на причепі. Тону сіна мотоблок везе, а кінь впаде. Кому що подобається, мені — мотоблок. Трохи поробив, покинув і пішов. Коня не покинеш. Оводня, комара мотоблок не боїться. Гучного звуку не лякається. Хто конем робить — зранку або ввечері старається, бо гедзі так печуть його! А я — коли схочу. Соляри мало бере на сотку, не більше літра.
— А гектар зорати може?
— Та, то й впадеш з мотоблоком. А сіна гектар викошу. Ніякий трактор стільки не візьме. Косанув, відпочив.
Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №11 (1818), 18 березня 2021 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
