Днями в Корюківці господарі масово трусили у своїх садах груші. Навіть зимових сортів, які ще не встигли достигнути. Груш попросила режисер місцевого Будинку культури Олена Литвинова. Її в місті поважають, тому не відмовив ніхто. Тим більше коли дізналися, що груші потрібні для спектаклю «Кайдашева сім’я», квитки на який глядачі забронювали майже два роки тому.
Через воєнний стан виставу постійно відкладали. Дехто вважав, що веселе дійство взагалі не на часі і з ним треба зачекати до закінчення бойових дій. Інші, навпаки, переконували, що людям, які постійно перебувають у тривожному стані, потрібне перезавантаження. Про те, що останні були праві, свідчили повна зала глядачів і захоплені відгуки.
Так було і під час спектаклів «За двома зайцями», «Сорочинський ярмарок», «Вечори на хуторі біля Диканьки», які корюків- ські аматори представили публіці раніше.
— У «Кайдашевій сім’ї» були задіяні 75 учасників художньої самодіяльності. І всі вони виклалися на повну, — розповідає Олена Литвинова. — Із декораціями дуже допомогли сільські будинки культури.
Головні ролі в її виставах зазвичай виконують артисти аматорського театрального колективу «Мельпомена», та цього разу сталися несподівані зміни.
— Ніяк не вдавалося знайти виконавицю на роль Мотрі. Варіанти були, але образ виходив не таким колоритним, як у Нечуя-Левицького.
Допоміг випадок. Я була у своєму кабінеті в Будинку культури. Спочатку почула голос — сильний, насичений. Саме такий як треба. Пішла на нього. І побачила… Мотрю.
Вона (це була корюківчанка Ольга Римар) проходила прослуховування, щоб співати у вокальному ансамблі «Лілея». Інших кандидатур я вже не шукала. Ольга чудово вжилася в образ.
Від Мотриних сутичок зі свекрухою (Кайдашиху зіграла Людмила Пророченко) зала просто вибухала сміхом. Не менше веселили глядачів і Артур Тищенко та Ратан Ахмедов. Перший — дипломований працівник культури (навчався в Київському національному університеті культури та мистецтв), другий — голова Корюківської громади.
На фото зліва направо Артур Тищенко та Ратан Ахмедов
На сцені ж обидва — дотепні сільські куми. Один — майже двометрового зросту, другий — невисокий. Уже сама їхня поява на сцені викликала посмішки. А коли Ратан Ахмедов «прив’язував» свої репліки до Корюківки (скажімо, пропонував куму замість корчми піти у відоме в місті кафе «Хуторок»), позитиву ставало ще більше.
«Поєдинок» Мотрі з Кайдашихою (зліва направо — Ольга Римар і Людмила Пророченко)
Додавало його й те, що вистава була дуже насичена українським колоритом, у ній було відтворено чимало національних обрядів — сватання, весілля, святкування Івана Купала.
Кошти, виручені від продажу квитків, повідомила Олена Литвинова, спрямували на підтримку ЗСУ — вони пішли на придбання матеріалу для виготовлення маскувальних сіток і зарядної станції.
— А груші для чого були потрібні? — запитую режисера.
— У творі вони були предметом розбрату. Коли громада ділила між братами двір старого Кайдаша, груша відійшла до Карпової половини. Та насправді вона була його молодшого брата Лавріна. Ще хлопцем він прищепив своїми руками щепу на старому пні. Тому, коли з’явилися плоди «здорові, як кулаки, і солодкі, як мед», Лаврінові діти полізли по них, та Карпова дружина Мотря ганяла їх і била. Брати зверталися і у волость, і до священника, та нічого не допомогло. Сім’ї помирилися, тільки коли груша всохла.
Тож груші після вистави ми роздали нашим глядачам — як нагадування про те, як важливо жити в мирі і злагоді з рідними, із сусідами, допомагати ближнім — особливо в нинішній непростий час.
Джерело: газета "Гарт", Ганна Юхименко, фото із сайта Корюківського міського будинку культури
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
