Трагедія Каховської ГЕС: як окупанти вдруге сплюндрували одну з історичних місцевостей України

В ніч на 6 червня 2023 року російські окупанти цинічно підірвали один із захоплених ними об’єктів української критичної інфраструктури – Каховську ГЕС, попередньо нашпигувавши її великою кількістю вибухівки. Цей злочин ворога став чи не найбільшою після Чорнобиля екологічною катастрофою для України, наслідки якої відчуватимемо ще багато років. Втім, мало хто знає, що побудова Каховської ГЕС у середині минулого століття також спричинила катастрофу. Радянська влада затопила водами Каховського водосховища Великий Луг. Великий Луг – це історична назва дніпровських плавнів нижче острова Хортиця у XVI-XVIII століттях. Саме тут існували осередки українського козацтва. Великий Луг як духовна спадщина поколінь Географічно ця територія мала завширшки близько 20 км, завдовжки приблизно 100 км. Загалом Нижнє Придніпров’я, яке територіально охоплює Днпропетровську, Запорізьку, частково Кіровоградську, Херсонську та Миколаївську області, було заселене ще до нашої ери племенами кіммерійців. Пізніше тут розселилися різноманітні племена, що входили до складу такого політичного утворення як Велика Скіфія. Вона охоплювала собою всю територію Північного Причорномор’я від Кубані на сході до гирла Дунаю на заході. Відповідно, скіфи на півдні України лишили після себе значну кількість пам’яток у вигляді курганних поховань. Немало з яких, на жаль, були знищені радянською владою – їх затопили водами штучно створеного Каховського водосховища. Такі ж удари по історичній пам’яті українського народу наносять нині російські загарбники – на окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей вони знищують стародавні поховання. В часи Київської Русі у Нижньому Придніпров’ї кочували племена печенігів і половців. Також у XII столітті у степах та плавнях навколо Дніпра з’являються представники таємничого народу «бродників», етнічна приналежність якого так і не визначена істориками. Скоріше за все, вони мали в своєму складі переважаючий слов’янський компонент з домішками тюркських та інших народів Північного Причорномор’я. Бродники не підкорялися владі князів Київської Русі, очолювалися своїми воєводами та мали самобутній устрій, який чимось нагадує пізніше козацтво. Основним родом занять бродницького населення були торгівля, а також мисливство та рибний промисел у плавнях Дніпра та інших річок. Історичні згадки про бродників зникають після монгольської навали у XIII столітті. З XV століття територія Нижнього Придніпров’я притягує до себе просте населення українських земель Великого князівства Литовського, а пізніше – Речі Посполитої. Формується таке явище як «уходництво». З посиленням тиску на українців з боку магнатсько-шляхетського прошарку певна частина жителів Середнього Подніпров’я стають «уходниками» — переходять на вільні та природно багаті території Нижнього Дніпра, освоюють їх економічно. «Козацький батько» Великий Луг Територія Великого Лугу приваблювала уходників перш за все віддаленістю від литовської та польської верхівки, а близька небезпека з боку татарських орд, що кочували неподалік, змушувала активно самоорганізовуватися. Дніпровські плавні, порослі листяним лісом (дуб, осика, верба), мали численні луки, що були помережені протоками, озерами й болотами. Економічний інтерес викликав багатий тваринний світ (зайці, лисиці, олені, дикі свині, куниці, вовки), а також велика кількість різноманітних видів риби. Великий Луг став одним із осередків уходницьких, а згодом і козацьких промислів. З XVI століття Великий Луг набуває символічного значення — перетворюється у символ вольності запорізьких козаків, які називали його «батьком». На території Великого Лугу в різний час споруджувалися та діяли козацькі Січі. Серед відомих дослідникам: Томаківська Січ (1570-ті – 1593), Базавлуцька Січ (1593 – 1638), Микитинська Січ (1639 — 1652), Чортомлицька Січ (1652 – 1709) та Нова Січ (1734 – 1775). У січі перебував вищий орган управління Війська Запорозького – Кіш Запорозької Січі, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. У XVIII столітті навколо Великого Лугу активно розвивається економічне життя. Сама територія Війська Запорозького у той період поділяється на округи, що називалися паланками. Головною формою землеволодіння на Запорожжі були козацькі зимівники, провідною галуззю господарства — скотарство, насамперед, розведення породистих коней, а також худоби та овець. Важливе місце у козацькому господарстві мали рибальство, землеробство, мисливство, видобуток солі, різноманітні ремесла. Стабільності економічного становища на Запорожжі також сприяв розвиток торгівлі. Після знищення у 1775 році Запорозької Січі за наказом російської імператриці Катерини II, ліквідовано було і козацький паланковий адміністративно-територіальний поділ. У 1783 році Великий Луг і прилеглі до нього території увійшли до складу Катеринославського намісництва, з 1796 року – Новоросійської губернії, на початку XIX століття (1802 рік) – новоутворених Катеринославської та частково Таврійської губерній. Проте після руйнації Січі на територіях навколо Великого Лугу продовжувала лишатися велика кількість пам’яток козацької доби: храмів та інших архітектурних споруд, козацьких поховань, які протягом XIX століття поступово занепадали. Як радянська «будова століття» нищила історичну та духовну спадщину Остаточний удар по козацькій спадщині нанесла радянська влада у середині минулого століття. Загалом усім тоталітарним режимам притаманна гігантоманія, і СРСР у цьому плані не був виключенням. При плануванні «будівель століття» та їх реалізації враховувалися власне економічні чинники та інтереси, а можливі екологічні наслідки відсувалися на задній план. Про шкоду історико-духовній спадщині творці «нового радянського ладу» не замислювалися взагалі. У 1950 році Рада міністрів СРСР ухвалила постанову «Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського та Північно-Кримського каналів і зрошення земель південних районів України та північних районів Криму». За словами одного із авторів проєкту «Локальна історія», кандидата географічних наук Івана Савчука, будівництво Каховського водосховища мало на меті розв’язати три завдання: виробництво електроенергії, зрошення навколишніх земель, що страждали від нестачі води, та судноплавство. Будівництво ГЕС і Каховського водосховища розпочалося у 1951 році і тривало протягом п’яти років. Спеціальною технікою було вийнято майже 800 мільйонів кубометрів грунту, затоплено 2,8 тисячі гектарів ріллі, 36 тисяч гектарів лук і сінокосів та майже сотню придніпровських сіл, де проживали 37 тисяч осіб. Тоді ж на дні водосховища опинився Великий Луг з його багатою духовно-історичною спадщиною. Думкою місцевих жителів тоді ніхто не цікавився, їх просто зобов’язали переселитися у нові села на берегах водосховища. Збереглася «крамольна» для тих часів цитата зі щоденника українського письменника та кінорежисера Олександра Довженка, який відвідував будівництво, спілкувався з його учасниками та місцевими жителями. Голова одного із сіл відгукнувся про будівництво так: «Як же колгоспники поставилися до ідеї моря і переселення? Проклинають усі, кого переселяють. Всіх, хто цей захід здійснює!». А в кіноповісті «Поема про море» Довженко написав: «Цей страшний сон переходить у дійсність майже непомітно… Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років, — все щезло». Два удари по екології з різницею у майже 70 років Вже згадуваний науковець Іван Савчук наводить конкретні приклади екологічної шкоди від створення Каховського водосховища. Незважаючи на зрошення значної кількості земель та відповідне збільшення врожайності, недотримання нормативів поливів призводило до того, що половина води просто просочувалась у ґрунти. Відразу після заповнення водосховища почалися проблеми з підтопленнями та підняттям рівня ґрунтових вод. Загальна кількість видів риб у водосховищі скоротилася, а найцінніші сорти риби просто зникли. Та і загалом якість самої води з Каховського водосховища з моменту його відкриття значно знизилася, фіксувалося кількаразове перевищення норм хімічних та органічних речовин, а влітку спостерігалося цвітіння води на значній його площі. Врешті російські окупанти своїм нещодавнім диким терористичним актом з підривом ГЕС та затопленням значної кількості прибережних населених пунктів Херсонщини завдали ще одного болючого удару по екосистемі півдня України. Велика вода тимчасово зійшла з Великого Лугу, повернувши цій місцевості той стан, в якому вона була до середини XX століття. Але якими будуть остаточні наслідки цієї вже другої за останні майже 70 років наруги над історичною територією та екологічного лиха, яке науковці вже зараз називають екоцидом, зможуть спрогнозувати лише фахівці, а покаже «його величність час». Андрій Подвербний Джерело: 0462.ua