Танкіст «Марс»: «Ми висунулися трьома танками проти тридцяти, взвод проти батальйону»

Чернігівець Артем на позивний «Марс» — підполковник, командир підрозділу і професійний танкіст. Воює проти російських загарбників з 2014 року. У складі резерву під час боїв за Чернігів висувався на підмогу туди, де це було необхідно. Про це пише прес-служба ОК "Північ". До 24 лютого його особовий склад уже був у районі бойового зосередження у складі окремого танкового батальйону, де проводили тренування та готувалися до можливого наступу. — Я відчував це. Бо танкову бригаду (російську) за сім-вісім тисяч кілометрів просто так не перекидають. Тим паче ми вже проти неї воювали на Донбасі, і ще тоді наваляли їм, — каже про початок повномасштабної війни офіцер. – Мені зателефонував командир батальйону і повідомив, що прикордонники вже ведуть бій. Це було десь 4:20 год. Десь о 6:20 був перший приліт ракети. Спочатку я подумав, що це був ядерний вибух. Бо я такого не чув ніколи. Ми були кілометрів за п’ять-шість і відчули цю хвилю. «Епіцентр» «Марс» згадує, як 26 лютого надійшла інформація від вищого штабу про прорив в районі «Епіцентру», де російська танкова колона прорвала оборону і сунеться в місто. То був танковий батальйон — колона близько 30 танків Т-72, підсилена піхотою. — Ми висунулися трьома танками. Сили були не рівні – 1 до 10. Однак наказ є наказ. Треба виконувати. Може, виживу… — думав тоді чоловік. Поруч був блокпост, де оборону тримали танкісти 1 танкової бригади, які, можливо, спершу злякали ворожу колону. Артем припускає, що росіяни могли почути по перехвату про висування резерву. Зустрівши ворожі машини, наші лупили і з танку, і з гранатометів. У результаті солдати «другої армії світу» відступили та кинули командно-штабний БТР-80, танк Т-72 і БМП. — Заліз у танк, завів, працює, поїхав, повний БК… Доїхав до блокпосту, звідки трофейний російський танк міг працювати вже проти російських солдат, — розповідає підполковник. Він же заліз і в БТР, розібрався, що до чого, завів, відігнав за «Епіцентр», уже потім передав розвідникам. Наступного дня, 27 лютого, за «Епіцентр» прилетіла російська ракета, Артем отримав незначне поранення в голову, його навіднику зламало ногу. Далі почала працювати ворожа артилерія. На очах у Артема загинув у танку його побратим з 1 танкової бригади головний сержант Олексій Сенюк, якому 2 березня Указом Президента України посмертно було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Коли обстріл завершився, Артем зібрав поранених, погрузив на БМП і полетів до 2 міської лікарні. Потім знову повернувся на позиції за «Епіцентр». Рівнопілля – Халявин З початку вторгнення російської армії підрозділ Артема зайняв позиції біля Киїнки. Однак на другий день йому надійшла команда висунутися у сторону Халявина, де гомельською трасою рухалася ворож колона. — Надійшла команда вирушити взводом, тобто трьома танками, на Рівнопілля. По дорозі одна машина зламалася. Продовжили рух двома танками. Потім ще одна машина нагрілася та стала. Ми одним танком доїхали до повороту на Халявин, там стояли хлопці з першої танкової бригади, — відтворює спогади танкіст. Побратими-танкісти дали на підмогу Артему дві БМП. Так, одним танком та двома машинами піхоти вони рушили до Рівнопілля, де наткнулися на ворожу колону. Перед ними стояла ворожа БМП з наведеною гарматою. — Я своєму навіднику кажу: бачиш БМП? Вогонь! Бах! Башта злітає. Механіку кажу відходити в сторону, — розповідає Артем. – Чекаємо. Проходить хвилин сім, звідкись виходить місцевий дідусь і каже: «Хлопці, там вже нікого немає, всі кудись побігли». Щоб перевірити, чи не підісланий це був чоловік, Артем зарядив кулемет та пройшовся ним по лісосмузі. Далі вони поїхали вперед та побачили купу підбитої російської техніки та мертвих росіян – це попередньо відпрацювали військові з механізованого батальйону 1 танкової бригади, які з першого дня тримали оборону на цьому напрямку. У результаті цього виїзду українські військові забрали два «Тигри» та БМП-2, за штурвал якої сів Артем і поїхав у сторону Киїнки за своїм танком під українським прапором (щоб свої не розстріляли). Та потім рушив сам. — Їду-їду, бачу бензовоз і хтось заправляється. Думаю: якщо не наші, то пролечу під видом росіян (на БМП були білі кола), якщо наші – зупинюсь. То були хлопці з мехбату першої танкової. Кажу, що потрібна соляра, — детально пригадує військовий. Звичайно, що його товариші не відразу признали українського військового, який був замурзаним у чорному комбінезоні танкіста без знаків розрізнення та шевронів, кричали йому, що його взяли в полон, і щоб той здавався. Артем показав під комбезом кітель з погонами підполковника та документи. Але побратими і надалі не вірили та казали, що він підісланий розвідник. Нарешті один із присутніх хлопців впізнав підполковника. Чоловіки здійснили такий собі бартер: офіцер віддав трофейні сухпайки, каремати та спальники, хлопці йому паливо. Артем помчався далі та потім передав бойову машину іншим військовим. За документами, які Артем знайшов у тій БМП, дізнався, що там були росіяни з морської піхоти. Тож так українські воїни «наваляли» так званій російській «еліті». Артем упевнений, що встояти Чернігову вдалося завдяки багатьом факторам: це і погодні умови, які дуже допомогли, і люди, які були на своїх місцях і робили свою справу, і мотивація, яка не дозволяла здатися і відступити. Джерело: 0462.ua