Суддя Світлана Акуленко: «За дверима кабінету я – звичайна людина»

Судова система – доволі закрита інституція не тільки в нашій країні. Утім саме в нас із нею пов’язані і корупційні скандали, і високий рівень недовіри. Чому так відбувається? Чи можна це змінити? І як взагалі людина може стати суддею? Про це і не тільки ведемо розмову з секретарем судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського обласного апеляційного суду Світланою Акуленко. Кожні 15 хвилин – нове судове засідання — Пані Світлано, нагадайте нашим читачам, коли ця державна установа відновила роботу після облоги Чернігова рашистами? — 5 травня минулого року відповідно до наказу голови Верховного суду. Тоді роботу відновили всі суди в області. — Чи додалося у вас тоді роботи чи, навпаки, навантаження зменшилося? — Деякий час, дійсно, було менше справ, адже в пріоритеті у людей були інші турботи: житло, їжа, робота. Але вже з вересня навантаження повернулося. Причому тоді у нас було дві колегії, а зараз працює лише одна. Ми втрьох залишилися, бо колеги у відпустці. Зараз відпустки намагаємося не брати повністю, бо вони в нас, кажуть, завеликі – 42 дні. Беремо два-три тижні, аби суд продовжував працювати. — Не так давно я готувала інформацію, наскільки пошкоджена будівля апеляційного суду після теракту 19 серпня. І тоді дізналася, що є вакансії суддів. Дуже здивувалася, адже ця професія і престижна, і високооплачувана. Чому ж суддів бракує? — Бажаючі є, але у 2019 році новообраний президент розпустив кваліфікаційну комісію, яка проводила конкурс. І ця комісія не працювала взагалі. Новий склад вищої кваліфікаційної комісії суддів обраний тільки цього року. Тож будемо сподіватися, що проблема вирішиться. Крім того, звільнилися два судді: одному виповнилося 65 років, і це граничний термін для перебування на посаді, а іншому – 63, але він вирішив піти через стан здоров’я. До 2016 року в нас у апеляційному суді було 52 посади суддів, зараз за штатом – 34, а працює 12. Насправді це важко. Треба мати і відповідний досвід, і гарт, і характер. Дуже знайоме нам усім явище – професійне вигорання. Особисто у мене таке правило: як вийшла за двері кабінету – я звичайна людина, дружина, мама, бабуся. Якщо хтось телефонує у вихідний, аби проконсультуватися, кажу: «Вибачте, звертайтеся в робочий час». — Цікаво, яка зарплата у суддів зараз? — Не можу назвати суму, але скажу, що зарплати достойні. — Пані Світлано, якщо суддів бракує, то і навантаження значно збільшилося? — Можете зайти на сайт апеляційного суду і побачите наш розклад. Дуже багато справ, кожні 15 хвилин – нове судове засідання. Ми повинні вислухати осіб, їхні доводи, є відповідна процедура, усім даємо слово. Намагаємося встигнути, але не завжди виходить. Звісно, усі справи розглядаємо, виносимо рішення, надсилаємо сторонам. Якщо йдеться про виправдувальні вироки, ми повинні провести судове засідання від а до я, повністю дослідити докази, допитати свідків. А якщо там 12 томів і 40 свідків, процес може тривати не день і не два. Але таких справ небагато. Якщо апеляційна скарга подана лише на міру покарання, засідання не триває дуже довго. Днями розглядали подібну справу: чоловік збував наркотики. Увійшли в його положення, адже четверо маленьких дітей, атовець. Дали йому умовний термін, але він знову скоїв злочин і знову просить пом’якшити покарання… — А бувають випадки, коли ви людину засуджуєте за законом, але чисто по-людськи їй співчуваєте? — Так, буває. Ми теж люди. Звісно, зважуємо всі докази, усі обставини. Але буває і навпаки. Нещодавно розглядали справу: районний суд дав 15 років за особливо тяжкий злочин – убивство, а ми за апеляційною скаргою потерпілого та прокурора вирішили, що довічне позбавлення волі буде більш справедливим. 24 підстави, аби притягнути суддю до відповідальності — Пані Світлано, як уважаєте, загальний рівень юридичної чи правової культури нашого суспільства переважно низький? — Якщо говорити про тих, з ким ми стикаємося в стінах суду, то люди більш-менш обізнані. Вони подолали певний шлях, вивчили закони, зверталися до юристів чи адвокатів. А якщо брати широкий загал, тих, хто не стикався із судами, то їм важко зорієнтуватися. Якщо ж порівнювати з рівнем правової культури чи дисципліни в США… Там водій не зрушить з місця, поки не пристебнеться. А у нас це на кожному кроці, часто такі справи розглядаємо. Так, коли тривали бойові дії, – це одне. Але зараз цього нема, а люди недисципліновані. — А хто має займатися вихованням такої культури, на Вашу думку? Школа, родина, суспільство? — Гадаю, що всі разом. Спочатку – батьки. Потім – садочок і школа. І при цьому батьки не знімають з себе відповідальність. — Нагадайте нашим читачам, будь ласка, коли оця судова система змінювалася востаннє? — Вона змінюється щоразу, як приходить нова влада. Кожного разу депутати вносять зміни у Закон «Про Судовий устрій і статус суддів». Дуже сильно цю систему переформатували після Януковича. Але не завжди це на користь. Так, наразі існують два верховних суди. Є Верховний суд, і є Верховний суд України. — Як так?! І всі зарплату отримують? — Цього я не знаю, але Верховний суд не ліквідований. Є також спеціалізовані суди: Вищий адміністративний, Вищий господарський. Вони ліквідовані, але суддів нікуди не перевели. Це було ще до масштабного вторгнення. — Отакої! Тож чи варто дивуватися, що в цій сфері постійно виникають якісь корупційні скандали. Когось затримують з хабарем, у декого розкішні маєтки. Чому це відбувається? — Не можу назвати причину, але, на мою думку, це залежить від особи, хоча кандидати на посаду судді проходять ретельний відбір. І голова Верховного суду Князєв проходив. А чому людина так зробила? (Під час обшуку в кабінеті колишнього голови Верховного суду Всеволода Князєва в сейфі виявили та вилучили понад мільйон доларів, що нібито були частиною хабаря. – Ред.). Не можу коментувати ці дії. — Що, на Вашу думку, варто зробити, аби таких випадків не було? Наче і відповідальність є за корупцію, але складається враження, що посадовці нічого не бояться. Може, недостатнє покарання? — Покарання, гадаю, достатнє . Та й сам факт притягнення до кримінальної відповідальності вже призводить до негативного резонансу і щодо особи,і щодо судової системи. Ми часто на цю тему говоримо з колегами, нас просять надати пропозиції. Щиро кажучи, я не маю відповіді. Наш Закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачає аж 24 підстави для притягнення судді до відповідальності. А трудове законодавство, якщо не помиляюся, усього сім підстав. Тобто рамки у нас дуже жорсткі. Навіть чхнути вільно не можемо… Колись перед призначенням на посаду судді я також проходила певну процедуру. Я родом з Чернігова, працювала в управлінні юстиції, і члени комісії знали мене особисто. А коли комісія знаходиться в Києві… Людина може бути дуже розумна, добре пройшла кваліфікаційний іспит – але яка вона насправді? Звідки комісія це знатиме? — Так, і людина може бути непорядною, безпринципною. Тож це запитання залишається без відповіді. Присягу приймає президент — Пані Світлано, особисто Ви давно працюєте в цій системі? — Суддею я була призначена 20 лютого 1996 року наказом президента, спочатку – до Новозаводського районного суду в Чернігів, де пропрацювала до 2002 року. А в серпні 2002 року була безстроково обрана суддею апеляційного суду. Тоді була така процедура. — Розкажіть, будь ласка, про етапи підготовки, які має пройти людина, аби стати суддею. — Коли мене призначали, треба було мати два роки юридичного стажу і обов’язково – юридичну освіту. Кваліфікаційна комісія тоді знаходилася у нас в області. Кандидат надавав реферат, захищав його, йому ставили запитання. Зараз ця процедура суттєво ускладнилася. Окрім юридичної освіти та трирічного стажу треба здати кваліфікаційні іспити, пройти стажування в школі суддів, здати іспити, пройти співбесіду. І тільки після цього кваліфікаційна комісія може рекомендувати для призначення суддею. Цілий пакет документів подають президенту, який підписує наказ і призначає суддю. Далі суддя ще має скласти присягу, і цю присягу приймає президент. — Ви теж таку присягу складали? — Присягу складала, але особисто з президентом не зустрічалася. Тоді була інша процедура. — Коли визначилися зі своїм професійним вибором, родина Вас підтримала? — У 1995 році я працювала в управлінні юстиції, пройшла стажування на нотаріуса, отримала свідоцтво, і постало питання: працювати суддею чи нотаріусом? Була на роздоріжжі. А чоловік тоді запитав: «Чого вагаєшся, ти ж хотіла бути суддею?!» Так, рідні мене завжди підтримують. — Чоловік у Вас теж у цій сфері працює? — Ні, чоловік водій, працював у дитячій поліклініці, возив лікарів. — Цікаво, а хто був для Вас прикладом, чому саме професія судді так приваблювала? — Не було певного прикладу, але я чомусь завжди прагнула саме в цю сферу. Моя мама на молокозаводі працювала робітницею, батько – водієм у автобусному парку. Після школи одразу не вступила до ВНЗ, а пішла працювати у військовий трибунал секретарем судового засідання. Пізніше вступила до Київського університету, навчалася заочно, закінчила. Скажу відверто: коли попрацювала у військову суді, упевнилася, що хочу бути саме суддею. Про свій професійний вибір ніколи не шкодувала. — Дякую за відверту розмову! Вітаю з професійним святом – Днем юриста України! Текст і фото Вікторії СидоровоїЧернігівська Медіа Група Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?Приєднуйтесь до наших каналів:- в TELEGRAM- у VIBER - в INSTAGRAMТут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова! Джерело: 0462.ua