«Стрілянина була чи не кожні півгодини», – військовий про бої під Новоселівкою

Денис – відвертий, енергійний та з прекрасним почуттям гумору оптиміст. Це його фрази про «прикольний МакДональдс» розлетілися навіть в російських пабліках. Гордо каже, що йому ВЖЕ 21, виповнилося кілька місяців тому. У свої тоді ще 20 встиг не тільки відбивати російську орду від міста, а й рятувати побратимів, виносити поранених, надавати допомогу, чути останні подихи друзів. Денис воював під Новоселівкою, що буквально є передмістям Чернігова. Розповідають про свого побратима в оперативному командуванні «Північ». — Стрілянина була чи не кожні півгодини. АГС, САУ, танки прямою наводкою, авіація літала, 500-ки скидали (авіабомба 500 кг), ДРГ підходили, — згадує фрагменти боїв хлопець. — Двоє було в одному окопі. Один сам вибрався. Іншого відкопували. Ніч, холодно, ми руками його відкопували. Відкопали спочатку його руку, потім обличчя, він дихає, сіли віддихалися. Ну і відкопали. Це спогади про найважчий день — 16 березня, коли був масовий обстріл, каже, не такий, як завжди. — Я після чергування спав. Прокинувся від того, що мене присипало піском. Кулі літали, там РПГ, там ВОГи, здавалося, не було вільного місця в повітрі, кулеметники з «Тигрів», літак летів, — розповідає про війну, але знову-таки посміхається. — Ми були на позитиві, трималися. Адреналін був такий, що не передати. Денис каже, що з життям прощався по кілька разів на день. На щастя, він вижив. На відміну від побратимів, які віддали життя за Чернігів, за Україну… На узбіччі дороги з Новоселівки до Чернігова є хрест на місці розстрілу російськими військовими автомобіля для евакуації та гибелі молодшого лейтенанта Володимира Андрійченка. Саме його останній подих почув Денис, коли поранене тіло випало з автівки в руки хлопцю. Джерело: 0462.ua