Шедевр із мівіни, борщ без м’яса, юшка з акули. Фуд-блогери з Чернігова зібрали свою першу 1000 постійних глядачів

Півтора року тому на простори найбільш масштабного відеосервісу в інтернеті – Youtube – вийшов перший ролик кулінарного блога «Корсар-шоу». Від початку він задумувався не як суто кухарський (про це трохи далі), але нині міцно асоціюється саме з цікавими рецептами і головними героями – чернігівцями Олегом Морозом та Денисом Домоцьким. Перший – директор ринку «Нива» і колишній депутат міської ради, а другий – педагог, колишній учитель і заступник директора школи № 27, а нині – помічник ректора університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Разом вони створили свій канал, для якого вже записали більше ніж 120 відео, третина з яких має понад 1000 переглядів, а найбільш популярні відеорецепти – більше ніж 7 тисяч. Буквально напередодні нашої розмови «Корсар-шоу» зібрало першу 1000 постійних глядачів – тих, хто побажав отримувати нагадування після появи кожного нового сюжету. На початку січня ми поспілкувалися з Олегом Морозом, якого активно протягом інтерв’ю підтримував і доповнював Денис Домоцький. Точно як у їхньому кулінарному блозі. «Люблю чистить чеснок и разбирать селедку» – Це у вас що за списки? (Питаємо, побачивши, як перед розмовою Олег Мороз перегортає роздруковані сторінки з позначками.) – Наши видео. Зеленым – те, что уже вышли на канале. Остальные – снятые, но еще не опубликованные и те, что в планах для съемки. – Тобто у вас тут плани, розклади і графіки. Вже настав час заробляти на своєму каналі? – Мы живем в свое удовольствие, снимаем в первую очередь для друзей. Это не способ заработать, а стиль жизни скорее. – Але такий ґрунтовний підхід натякає, що бажання таке є? Д. Д. – Було би непогано. Але поки що це швидше для себе. Олег Володимирович любить готувати, отримує від цього задоволення. Я, якщо чесно, ненавиджу готувати. Навіть більше, ніж математику. А він, це можна побачити на наших відео, навіть коли оселедця розбирає – очі горять. – Люблю чистить чеснок и разбирать селедку. (Сміється.) – І різати цибулю? – Да! – З чого все починалося? Д. Д. – Хотіли якісне щось знайти на ютуб. І не знайшли. Вирішили зробити самі… Якось ми їхали відпочивати на плот і я взяв із собою фотоапарат. Це був 2014 рік. Просто зняв відео, як готували. Олегу Володимировичу сподобалося. Але на тому все. Минуло 5 років, і він каже: «Денис, ми ж можемо бути кулінарними блогерами». – «Звісно, можемо». Зняли борщ, раків, і потім знов пауза – рік нічого не знімали. І вже наступного року Олег Володимирович каже: «Є ідеї, давай робити серйозно». – Сначала снимали на плоту, а потом, когда сезон закончился, переехали на кухню. И так пошло-поехало. Летом был год… Сегодня какое число? Десятое? Сегодня как раз полтора года. Первое видео мы сняли как раз 10 июня 2020 года – итальянский суп. Сначала делали по возможности: когда собралися, тогда и сняли. А сейчас – графики. По пятницам одно видео, по вторникам – следующее и так далее. Летом переходим на одно видео. На плоту много не снимешь. – А якщо глибше копнути? Звідки така пристрасть до кулінарії? – Мне, наверное, от мамы передалось. Мама работала поваром всю жизнь. А я любил и люблю готовить. С детства. Сначала ничего сложного: яичницу пожарить, картошку сварить. У меня был период, начиная класса с 5-го, когда родители поздно приходили с работы. И у меня были обязанности – забрать сестру из садика, начистить и сварить картошку на ужин, сделать пюрешку. Родители приходили в 8–9 вечера. Сестра должна была уже поесть, и они после работы тоже. Так что дома для себя я готовил давно, а первый раз что-то серьезное – уже во взрослом возрасте. Мы с друзьями были на плоту. Еще не на моем, на более простом – на бутылках, бочках. Впервые для компании на плоту приготовил плов. Всем понравилось. С этого и началось. «Утка нам попалась спортивная, мускулистая» – Існує два протилежних варіанти стереотипів. Перший – про те, що найкращі кухарі – чоловіки. Другий – коли чоловік уміє посмажити яєчню, це вже чудово. Де правда? – И то и то может быть правдой. Если у тебя получается готовить, ты получаешь удовольствие от процесса и результата. А если не получается, не получаешь удовольствия и ненавидишь все это. Д. Д. – Можливо, чоловіки – найкращі кухарі, якщо говорити про якісь заклади, але ми з дитинства звикли, що найсмачніша їжа – у мами. – Точно. Все по вкусам равняются на свое детство – на то, как готовила мама. Всем нравится то, что готовила мама в детстве. – Є такий рецепт, якому вас навчила мама, і ви тепер готуєте за тим самим рецептом для рідних, друзів? – Да. Мои любимые жареные пирожки с картошкой и «Мушкетеры», или, как мы его называли, «Праздник на столе». Это разновидность мяса по-французски – с картошкой и брынзой. Кстати, оба этих блюда есть на нашем канале. Если говорить о тех блюдах, которые готовлю на плоту, – то это кубанский борщ. Его знают все друзья и всегда ждут, когда приезжают. Он без мяса, но с грибами, фасолью. Получается настолько вкусно, что никто даже не замечает, что борщ – без мяса. Д. Д. – А ще нова фішка на плоту – страви в афганському казані. Хто коштував – у захваті. Олег Володимирович кладе туди різні кістки і цілу картоплю нечищену. Вона потім, коли її розламуєш, ніби там усередині пюре. – А кости с хвостов пальцами можно раздавить легко. Это как скороварка. В горах вода кипит при 75 градусах, и мясо так приготовить вкусно не получится, поэтому афганцы такой казан и придумали. Рецепты могут быть любыми, и можно ставить на костер, на газ, в печь… – Усі ваші рецепти – звідки вони? Родинні, авторські імпровізації чи десь підгледіли? – По-разному. Многие рецепты я увидел где-то. Обычно я записываю рецепт, который где-то услышал, и потом решаем, когда его лучше приготовить и снять. И скажу честно, многое готовили для видео в первый раз. В основном не пробуем перед этим, а снимаем «с колес». И еще не было такого, чтобы не получалось. Вот дома откопал тажин – это такая марокканская посуда. Лет 5 назад его забросил, а теперь найдем для него рецепты. – Жодного невдалого рецепта за півтора року? Чи все ж було щось, що вам особисто не сподобалося? – Было один раз. С уткой. Там история такая. Мне ее привезли, я бросил в морозилку и забыл. Она пролежала год. Вытащили приготовили – а она сухая и плохо жуется. К тому же это была не магазинная утка, выращенная на комбикорме, а домашняя – мускулистая и спортивная. (Посміхається.) Но в любом случае мы публикуем все видео. Даже если кому-то из нас не очень понравилось – людям, которые нас смотрят, может этот рецепт зайти. Это дело вкуса. Я многих знаю, кто готовит по нашим рецептам. Д. Д. – Качка дійсно вийшла жорсткою, але смачною. А от ми буквально вчора готували «Том Ям» (суп, який називають національною стравою Лаосу і Таїланду. – Прим. ред.) – мені не зайшло. – А я люблю. Ты посмотри на бюджет. (Простягає чек Денису.) 700 гривен на все ингредиенты пошло. Дети пришли и сказали: в Киеве тарелка «Том Ям» в ресторанах стоит 500 гривен. Д. Д. – Воно того не варте, коротше… – Були у вашій кулінарній кар’єрі страви, на які витратили багато часу, коштів – і пересвідчилися, що вони не варті цих ресурсів? – Мы никогда не считали, стоит или нет блюдо потраченных денег. Тот же «Том Ям»: мы его готовили в том варианте, как делают в Таиланде, а не в наших ресторанах. Нашли и заказали все оригинальные ингредиенты (бере чек і читає вголос): галангал свежемороженый, листья лайма свежемороженые, лемонграсс свежемороженый. По времени – никогда не было такого. Нет таких блюд, чтобы целый день у плиты стоять. Единственное – с тестом у меня не очень – покупаем готовое. – Ми все про готування і готування. А яка фірмова страва авторів «Корсар-шоу» «для поїсти»? – Очень люблю жареную картошку. – За якимось секретним рецептом? – Нет. Просто на сале, с лучком… Д. Д. – А я люблю картопляне пюре зі смаженим м’ясом. Будь-яким. – Денис у нас фанат стейков и очень страдал, когда мы летом на плоту готовили кучу блюд без мяса. Лето – время овощей. Д. Д. – За все літо був один раз кролик і один раз – курка. Бідне якесь літо було. Ми були максимально близькі до того, щоб запустити канал для вегетаріанців. (Посміхається.) Кулинарный шедевр из… мивины – Де ви найчастіше купуєте продукти для зйомок? – На рынке покупаем в основном. Там знают, что мы готовим, ведем канал. Многие следят за ним. И я знаю, что Маша торгует мясом, Валя – овощами. Чего нет на рынке – заказываем в интернете. Закупаемся обычно два раза в месяц. Я составляю список продуктов, которые нужны, заезжаем, берем и готовим за день 5–6 блюд. – Шанувальники вашого каналу не пропонують знижку, як директору ринку? – Нет. Всё на рабочих отношениях. Да, нас знают, но мы никогда не просим скидок. Это ведь заработок людей. – А за рекламу на каналі? Ви нам – знижку, а ми розкажемо, у кого купувати м’ясо і овочі… – Мы никого не рекламируем. Нас ведь много людей не из Чернигова смотрят. Много вообще за границей. Не стоит вопрос рекламы. – Є якась страва, можливо екзотична, яку би ви хотіли приготувати для блога? – Давно хотел как раз приготовить и снять «Том Ям», но вот тепер это сделали. Новой такой цели нет. Мы вообще-то уже на часть февраля наснимали. Сейчас смотрим, что бы еще интересное запланировать. Одна из идей – мивина «на максималках». Хочется показать, как из нее приготовить хороше блюдо. – А це можливо? – Конечно. Мы уже делали один раз в сковородке – все могут посмотреть на нашем канале. Вышло вкусно. Экзотика у нас, кстати, была уже. Заказали свежемороженую акулу и готовили из нее уху и стейки. Д. Д. – Акула, до речі, була так собі… – Я не ждал многого, потому что уже пробовал раньше и не впечатлился. У нее особенность такая, что чувствуется сильный запах аммиака, и ее нужно очень сильно вымачивать, чтобы его убрать. Первый раз я даже не мог есть. Д. Д. – Якщо говорити про мету – хотілося би влітку дещо розбавити меню. – М’ясними стравами? Д. Д. – Це точно, але я про інше. Акула мені не дуже сподобалася, а формат відео, розбавлений життям і подорожами, – навпаки. Хочеться, щоб раз на тиждень був рецепт, а другий раз – про те, як ми подорожуємо, про природу. Власне, ідея спочатку і була, щоб відрізнятися від усіх фуд-блогерів, які часто знімають і взагалі нічого не коментують. Ми і назвали це «Корсар-шоу», щоб говорити про життя на плоту, про усю «двіжуху». Але часу вільного якось минулого літа було небагато. – Ориентировались на рыбалку, на то, как проснулись, что приготовили покушать… Но постепенно сместились в кулинарию. – Ваш плот – це хобі чи бізнес? – Мы очень любим путешествовать. На плоту несколько раз из Новгорода-Северского до Чернигова по Десне спускались. Места между Радичевым и Деснянским – это просто фантастика. Мое любимое место – Пузырева гора (можливо, найкращий оглядовий майданчик на Десну. – Прим. ред.). Это хобби. Мы сдаем плот туристам только иногда и только для того, чтобы капитану зарплата была. Это больше для нас и для наших друзей. Обычно собираем его в 20-х числах мая, потому что только с 21-го можно спускать на воду. У меня день рождения 25-го. На плоту обычно и празднуем. А разбираем 7 сентября, после дня рождения друга. Так что сезон сам нарисовался. «В ресторанах я не был уже года три» – Ви підпускаєте когось до кухні чи це виключно ваші володіння? – У нас демократия. И жена, и я готовим. В тишине мне не обязательно быть, это не мешает. Это я могу жене мешать потом, когда она кухню отмывает. (Посміхається.) Вообще-то я стараюсь ничего не оставлять после схемок. Иначе жена возненавидит эти все наши видео. Д. Д. – Підтверджую. Олег Володимирович навіть у процесі зйомок переривається і миє дошку чи інше щось. Бо засохне – потім не віддереш. – Є страви, які від вас вимагає приготувати внучка? – У нее любимое – макароны с сыром и пюрешка. И всё это ей готовит бабушка. – Готувати можна навчитися чи це талант і спадковість? Це мистецтво чи ремесло? – Ремесло. Каждый может научиться. Даже Денис научился. (Посміхається.) Д. Д. – Навчитися можна, але треба, щоб до цього лежала душа. Ось мені 2 січня захотілося супу харчо. Я ніколи не готував цю страву, але захотілося – зробив. І мені сподобалося. Правда, дружина сказала більше ніколи не готувати цю фігню, але ж я можу адекватно оцінити, смачно вийшло чи ні. Вважаю, мені вдалося. Просто він гострий – може дружині саме тому не сподобалося. І плов навчився готувати, і мої улюблені ребра. Якщо я дуже хочу – зроблю дуже смачно. А якщо вдома скажуть на завтра щось приготувати, щоб було що поїсти, таке і вийде. Але загалом, готувати – не моя тема. – У нас на канале так и написано: Олег готовит, а Денис говорит. Д. Д. – І знімає пробу. Ну а як? Мені не важко. Я люблю їсти. Весь процес подобається: зйомки, дегустація, монтаж, читання відгуків. Шкода, що їх поки не так багато, як хотілося би, але нарешті 1000 підписників взяли. Це приємно. Ми довго до цього йшли. Олег Володимирович вимагає бути професіоналом. Я можу десь раздолбайства додати, а він тримає: тут так знімай, тут світло ось так, тут звук ось так… – Яку страву неможливо зіпсувати, навіть якщо не вмієте готувати? – Яичницу. Начинать учиться готовить стоит именно с яичницы. – Ваші відео ви знімаєте або на плоту, або на власній кухні. Потрібні для цього якісь спеціальні прибори і каструлі за 5 тисяч гривень? – Мы используем обычную посуду домашнюю, в которой я каждый день готовлю. Никаких специальных эксклюзивных вещей нет. – У вас ще було власне виробництво ковбас і різних м’ясопродуктів… – Это для себя и больше как эксперимент. Там нужна температура 8–12 градусов и влажность 75 %. Климат-комнаты нет, поэтому я делал это на балконе. Но не прижилось. В том числе и из-за запаха. Было очень вкусно, но в этом сезоне не делали. – Як ви ставитеся до ресторанної їжі і чи можете відзначити якісь місцеві заклади? Є улюблені місця та чи не було бажання відкрити власну точку? – Я больше люблю провести время в домашней обстановке, на природе, на даче. Ресторанный формат отдыха – не мое. Последний раз был в ресторане где-то года три назад, так что не знаю, кого похвалить. Частенько захожу только в «Хинкальню». Но приехал, забрал хачапури по-аджарски и уехал. А чтобы заниматься рестораном – это совсем другое отношение должно быть. Надо постоянно этим заниматься и только этим. Так что нет. Бліц для Олега Мороза   – Яку найдорожчу річ купили протягом року?– Ничего такого: планшет с телефоном. – Подорож куди найбільше запам’яталася?– Моя любимая страна – Шри Ланка. Мне очень там нравится. Это одна из немногих стран, где на тебя смотрят не как на кошелек. Если белый человек – смотрят как на бога. А если такой большой, как я, – все хотят дотронуться на счастье. – Цитата чи афоризм, яким користуєтеся по житті?– Там, где жадность, там и бедность. – Хобі, на яке можете пожертвувати значну частину сімейного бюджету і часу?– Водный туризм. – Подобається більше готувати чи їсти?– Готовить. – Коти чи собаки?– Собаки. Коты были, но собаки мне больше нравятся. – Чай чи кава?– Чай. Люблю простой цейлонский черный чай. – Художня література чи навчальна?– Научно-популярная. – Фільм, який готові переглядати щороку?– Такого чтобы «ах!» – нет. Я смотрю всё подряд, очень люблю фильмы, сериалы. А телевизор с новостями вообще не смотрю. – Будинок Вашої мрії: де він і який?– На берегу Десны – рядом с Пузыревой горой. Источник: 0462.ua