Селянин з Чернігівщини упізнав російського солдата, що його катував, і свідчив проти нього в суді

38-річний Олександр Марусик 13 березня 2022 року їхав з сусідом Сергієм Колупайком з села Вознесенського до Петрушина, щоб забрати звідти його сім’ю. Обидва села розташовані в радіусі 20 км від Чернігова і були окуповані російською армією з 24 лютого до 31 березня, відстань між ними — близько десяти км. Неподалік Петрушина їхні “жигулі” на дорозі обстріляли росіяни. Обоє чоловіків вижили, але лише одному з них вдалося повернутися додому, переживши страшні тортури, пишуть «ТЕКСТИ». Поранили Олександра в ногу, Сергія в лопатку. Чоловіки виповзли з "копійки", щоб сховатися під машиною. Але окупанти скрутили обом руки, зв’язали за спинами будівельними стяжками, натягнули на очі шапки. Рацією викликали "Тигрів" і повезли в різні місця. Вони більше не бачилися. Від 13 до 17 березня Марусика тримали в холодному металевому вагончику – пораненого, зі зв’язаними руками й мішком на голові. Не давали ні їсти, ні пити, не виводили в туалет. Допитували про співпрацю з ЗСУ, катували. Стріляли над головою, били. — Мені вже стало по барабану, – згадує він. – Кажу: "Ти мене вб’єш, а тебе завтра вб’ють". Коли катували, я запитував: "Навіщо стільки часу на мене витрачати. Вистреліть у голову, і все". "Нет, — відказували мені. — Все твои косточки перестреляем и будем лечить. Мумию с тебя сделаем. Бинтов у нас до х..я". Було дуже холодно. Уже й не надіявся, що виживу. ЧИТАЙТЕ ЩЕ: Денис Ромодан — коваль, байкер, захисник Тортури повторювалися щодня, тричі на добу. — Я вже не витримував і в істериці викрикнув: «Сука, застрели, б…дь, на х…я ти мене мучиш?» Мучитель підняв мене, розрізав стяжки на руках, зняв мішок з голови і спитав: «Пить хочешь?» Я кивнув. Він приніс мені пляшку води і решту свого сухпайка. Одного разу Олександр не встиг натягти шапку на очі, як йому було наказано, коли заходили мучителі. Так побачив випадково обличя одного з них. — Він крикнув: «Ты что, ох…л?» «Не встиг», — відповідаю. Він знову зв’язав мені руки, мішок — на голову і вивів з приміщення. Потім полоненого вивели за село Роїще Чернігівського району, що приблизно у 2-х км на захід від Петрушина. — Поклали ниць, на спину поставили ящик із залізяками і сказали: "Взорвешься нах..й. Десять минут подожди, потом можешь подняться", — згадує він. — Я лежав і рахував до 600. Вони поїхали. Підвівся, з ящика посипались гвіздки, болти. Не встиг обтруситися, знову їхня колона їде. Один "Тигр" зупиняється біля мене: "Куда собрался?" "Додому", — відказую. "Откуда?". "Так від вас". "С…бался?". "Ні, відпустили". ЧИТАЙТЕ ЩЕ: "Отримали наказ зайняти оборону між Бобровицею та Новоселівкою" — як прості чернігівці захищали свій район Олександр дійшов до Петрушина, йшов потайки лісами, полями, ховався від ворожих колон. Просився до людей переночувати, ті не вірили в його історію, влаштовували перевірки. Питали, що таке полуниця, що таке балсанка (так на Чернігівщині називають пластикову пляшку – авт.). Майже через рік, 27 лютого 2023 року Чернігівський районний суд заочно засудив російського солдата, 21-річного Костянтина Кузнєцова за знущання над цивільним до 12 років ув’язнення. Марусик упізнав свого ката на фото. Заочне засудження юридично закріплює факт злочину та дає надію на покарання винуватця в майбутньому. Сергію Колупайку, який їхав з Олександром в одному авто, не пощастило вирватися на волю в Україні. Його мати дізналася через інших полонених, що він живий і зараз перебуває в Росії, в тульській тюрмі. Автор: Валентина Остерська Цей матеріал — частина спільного проєкту ТЕКСТІВ і чернігівської газети "Вість". Джерело: 0462.ua