У Новгород-Сіверському Подесенні катастрофічно зменшується чисельність населення. На прадавньому просторі найпівнічнішої частинки України відбувається неприємне демографічне явище. І дарма, що оперативна статистика на 2021 рік показує до 26 тисяч жителів у Новгород-Сіверській ТГ – за великим рахунком йдеться про безжальну депопуляцію, підсумки якої ніколи не бувають позитивними, незалежно від країни, в якій володарює ця суспільна руїна. Отож Новгород-Сіверщина наразі тихесенько помирає, а можливість повноцінної заміни старших поколінь молодими силами залишилась лише в згадках минулого.
А «привід» демографічної біди, перш за все, поспішає навідатися до освітянських закладів у селах. Тому що тамтешні школи, хоча й пручаються невтішному тренду – в підсумку все одно програють, опиняючись перед «розбитим коритом».
До речі, історія цього негативного явища на Новгород-Сіверщині стартувала ще в 1980-х роках минулого століття. Коли першими, не витримавши ударів ознак демографічної кризи, «впали» храми знань!? Припинили життя чимало початкових та деякі з неповних середніх шкіл. Особливо в селах, які ще за совецької системи були названі «неперспективними». Так, чимало їх уже зникло, а в деяких проживає по хіба що кілька чи навіть по одній людині!
З часом, на очікування вироку «закрито!» ставали ті, що в добу «развітого соціалізму» значилися «перспективними». І на розбудову яких навіть у перші роки незалежності встигли «вгатити» чимало бюджетних «мільйонів»! Наразі деякі з них уже не рік і не два тихо та мовчки стоять у центрі сіл. Переважають поруйновані. Разом із тим, в коридорах кількох ще лунає дитячий сміх.., хоча час «підбиття підсумків» уже стукає в їхні двері! Мовляв, готуйтеся…
Ну, а що далі? А далі – розпач дорослого населення Новгород-Сіверської громади в селах. Тому що «працездатна» частина живе з відчуттям неймовірної важкості, не маючи жодного аргументу щодо гарантій у подоланні демографічної біди на цьому прадавньому просторі.
Сподівань нема, бо з відтворенням населення ситуація настільки кепська, що навіть у центрі об’єднаної територіальної громади та району в місті Новгороді-Сіверському відчувається не просто мізерна кількість молодих кадрів, тут серед молодих людей уже давно загублено віру щодо ймовірності «другого дихання» 1000-літнього «града» на Десні! А тому й відсоток майбутніх дипломованих фахівців, які готові після набуття освіти в столиці чи обласних центрах України повернутися до рідної Новгород-Сіверщини, можна вважати нульовим. У всякому разі в тій же охороні здоров’я, освіті чи закладах культури розклад ситуації на перспективу найближчих років є геть тривожним та небезпечним. Настільки, що картина з клятою депопуляцією примушує розглядати майбутнє колишньої столиці Козацької сотні не інакше, як типовим депресивним містечком втомленої півночі України! Здається, саме про таке свідчать цифри впертої статистики, які за підсумками 2020 року для Новгород-Сіверської ТГ називають 72(!) народжених діточок та 542 тих, хто відійшов в інші світи, земляків!? Що й казати – не вельми приємна «пропорція».
Родина Ляшків
Недалеко від Десни в селі Горбові, крайні хатини якого городами заходять на заплаву Довженкової красуні, мешкає родина Юрія та Оксани Ляшків. За сучасними «стандартами» вона називається багатодітною, оскільки налічує аж 3-х нащадків!
Найстаршою спадкоємицею є Вероніка, 11-річна гімназистка. Продовжуватиме родовід Ляшків і другокласник Семен, а завершує дитячу частину родини в старезному селі Горбівської старостинської округи 3-річний хлоп’яга Захар!
Українська родина з Горбова цілком «відповідає» історичним канонам сільського життя. Багато працюють, тримають на господарському дворі живність на чолі з традиційною «годувальницею». А ще – птиця, свині. Після отелу корови на смачній та соковитій травичці відгодовується телятко! Адже діти, окрім теплої та мудрої опіки батьків, вимагають ще й певних матеріальних «видатків».
Голова родини, пан Юрій, багато років працює на залізниці. Чоловік обслуговує ділянку на колії від Семенівки до Терещенської, яка проходить за 20 метрів від його оселі.
Упродовж теплих сезонів родина Ляшків у клопотах щоденної праці. На присадибній ділянці біля будинку та за кілька кілометрів «на полі» вирощують сільськогосподарські культури. А ще – трава для сіножаті. І в таких турботах – від Благовіщення й до Покрови!
Не переймаючись втомою залізничника, тільки-но переступивши поріг оселі та повечерявши, пан господар поспішає за кермо трактора, який успадкував від матері! Адже покійна Ольга Кучер, вправно володіла професією трактористки, продовжуючи трудову сільську династію жінок-механізаторів, яку до початку 2000-х презентувала її мати – бабця Юрія Ляшка. Жінка була колгоспною трактористкою ще з 50-х років ХХ століття в с. Бугринівці на Новгород-Сіверщині. Там родина мешкала до переїзду в Горбів.
Наразі працьовиті земляки обробляють свої «пайові» гектари, які дісталися після розвалу місцевого колгоспу.
Ознакою здорового духу, добрих стосунків та взаємоповаги в пересічній родині Новгород-Сіверщини, яку представляють Юрій та Оксана Ляшки, є турбота про майбутнє дітлахів. Батьки переймаються дітьми, бо прагнуть виховати в нащадках рівень впевненості в завтрашньому дні. Адже критична демографія Новгород-Сіверщини, про яку ми згадали, добряче «зачепила» й села Горбівської сільради (тепер старостат) – Горбів, Юхнів та Путивськ.
І дарма, що село «приміське» (до міста 10 кілометрів) та пов’язане залізничним сполученням – проблем, породжених вбивчою демографією, – море! Від початку 2000-х тут не працює школа. А місцевий колгосп, який значився серед першої «трійки» так званих «мільйонерів» совецької доби, розпався на окремі цеглинки настільки швидко, що вже й камінців від десятків великих споруд майже не залишилось на поверхні землі! А 20 з гаком учнів та дошкільнят «шкільні автобуси» щоранку везуть по знання до навчальних закладів у Новгород-Сіверський та Дігтярівку, де міститься єдина на Подесенні діюча середня школа громади.
Трішки по-іншому вчиняє Юрій Ляшко. Він на власній автівці щодня прямує на роботу в місто, а тому й самостійно довозить до школи своїх діточок.
Майбутнє Новгород-Сіверщини
Вероніка та Семен Ляшки здобувають знання в Новгород-Сіверській міській гімназії №1 імені Бориса Майстренка.
– Я навчаюсь у 5 класі, а мій братик Семен є учнем першого класу, – розповідає дівчинка під час розмови про навчання в школі. До речі, коли в навчальних закладах Новгород-Сіверщини було встановлено карантин на відвідування школи учнями середніх та старших класів, маленькі Ляшки також «гризли граніт» шкільної науки, послуговуючись мережею інтернет.
– Ми навчаємося в онлайні, – казала навесні про шкільну частину дитинства Вероніка. – На жаль, бувають складнощі з інтернетом, а взагалі-то – ми вже звикли до такого режиму навчання. Хоча, хотілось би вже й на заняття гуртка, який я відвідую вже 2 роки. В міському Центрі дитячої творчості я займаюсь у середній групі хортингу, який веде Євген Сокол.
А спорт справді личить моїй 11-річній землячці! Дівчинка струнка, рухлива, гнучка. Здається, відповідне загартування з дитинства у фізичній праці не стане зайвим і для дорослої Вероніки. Отож із говіркою юною мешканкою князівського села Горбова, серед інших тем, які цікавлять Вероніку, і розмірковуємо про бажання активної українки вдосконалюватися в спорті:
– Сей вид бойового національного мистецтва (чит. хортинг!) молодий, і він мені до вподоби. Я полюбляю рухливість та навантаження в тренуваннях задля успішності в наступних змаганнях із суперниками. Щоб ви знали, я одна дівчинка в групі серед хлопчиків! І я вже з друзями побувала в багатьох містах на різних змаганнях. Козелець, Ірпінь, Київ… Нещодавно (квітень – авт.) була поїздка до Хмельницького, але мені не вистачило місця. Я задоволена тим, чим займаюсь. І батьки розділяють моє спортивне захоплення. Батько ТРИ(!) рази на тиждень очікує нас із Семеном, який теж у меншій групі займається, аж до 19.30!
Приємно, що і пан Юрій, і його дружина пані Оксана переймаються, щоб діти отримували освіту, і «рухались в ногу» з можливостями, які дарує ХХІ сторіччя молоді. І щоб малеча родини Ляшків почувалася в своїх бажаннях та забаганках не гірше, ніж в умовах міста. Саме для дитячих потреб батьки витратили зовсім не зайві родинні кошти на підключення до інтернету, який у селі Горбові за якістю своєю геть незадовільний. А тому й встановлене обладнання, яке за словами дівчинки теж не ідеальне, дозволяє виконувати завдання в онлайн-режимі навчання та тримати зв’язок із вчителями. Словом, батьківська турбота йде на користь як Вероніці, так і Семенові долати ковідні карантини.
– Хоча й у нас бувають проблеми з інтернет зв’язком, а тому, надійнішим є навчання в школі, – акцентує увагу стосовно «нової» практики здобування знань моя співрозмовниця Вероніка Ляшко.
У любові та вихованні
Малий Семен, як і сестричка, до виконання доступних за віком робіт по господарству ставиться спокійненько. Дитина ще зовсім «дрібненькою», як кажуть старі люди, привчилася разом iз сестричкою Веронікою зустрічати з пасовиська корову! Пізніше батько не забуде навчити хлопчину ще відповідальніших «чоловічих» господарських справ. Майже як дорослого та надійного помічника! У всякому разі, Семен Юрійович, перейшовши до 2 класу гімназії №1, все частіше поруч із татком у кабіні трактора! Спадкоємець працьовитого батька уважно слідкує за керуванням досвідченого та найріднішого чоловіка. Адже, дасть Бог, уже дорослим син без лінощів, за потреби, буде здатен ідеально повторити на практиці всю теорію, отриману «на уроках» від рідного наставника. А ще, Семен уже не є «новачком» на весняному посіві трави на ділянці, яка піде під сіножать!
Випробування
Кілька років тому, ще за життя матері пані Ольги, котра з вітчимом мешкала поруч, на подвір’ї молодої родини Юрія та Оксани Ляшків трапилась пожежа. Посеред ночі над господарською клунею, котра стояла дуже близько до житлового будинку, піднялось полум’я. Дуже швидко воно вщент спалило приміщення з сільськогосподарською технікою, реманентом та перекинулось на дім.
Ну, а далі, як буває після вогняної трагедії, родина залізла в кредити та розпочала зводити нове помешкання. Подружжя не скиглило, а просто робило справу. Кожного дня, після прибуття з міста ввечері, Юрій розпочинав «нову» роботу!
Жили в маминій хатині, а свою «піднімали» над землею. На жаль, непередбачуване знов втрутилось у хід життя. Захворіла пані Ольга та передчасно померла. За нею полишив сей світ і вітчим Михайло. Отож Юрію та Оксані доля визначила брати об’єднане господарство в свої руки!
З поглядом у майбутнє
Роки спливають. Родина розбудовується, працює, виховує діток, долучаючись у процесі дорослішання до всіх турбот, які йдуть завжди поруч. Серйозність батьків, здається, вдало впливає на виховання. Тому Вероніка, як найстарша з дітей родини Ляшків, намагається міркувати про майбутнє.
– Конкретного в майбутній професії я ще не знайшла, а отже й не обрала, – спокійненько та виважено, сидячи на лавці, розповідає мені 11-річна юнка з Горбова. – Працювати я не лінуюсь, умію виконувати різні завдання, допомагаючи матері. Іноді мрію, що могла б вивчитись на дизайнера. Але й тут є вагання. Чи одяг для людей створювати, чи ліпше облаштовувати простір у населених пунктах. Люблю, щоб красиво все виглядало!
Що ж, можливо, зарано від юної гімназистки Вероніки, коли попереду ще великий відрізок навчання в гімназії, вимагати конкретної відповіді щодо її майбутнього. Тим паче, що навколо ще так багато змін відбудеться. Та й сама маленька співрозмовниця до всіх своїх майбутніх бажань ставиться по-філософськи. В той же час, у цій простій правдивій історії щодо родини Юрія та Оксани Ляшків, на наш погляд, вбачаємо кілька повчальних складових. І, перш за все, чи не найперше, для працьовитих та кріпких духом людей села Новгород-Сіверщини, які не опустили руки в умовах потужної демографічної кризи та повної відсутньої державної політики в цій царині. Тому що родина Ляшків презентує приземлений, об’єктивний та зрозумілий кожному бажаючому приклад життя української родини Чернігово-Сіверського краю з любов’ю до сільського. Без пихатої показовості та жодних бажань привернути увагу до своїх проблем.
І сей чинник є надважливим, оскільки на тлі обмеженої кількості подібного змісту родин в сільській місцевості на Новгород-Сіверщині, вони, окрім живого прикладу, ще й не дають померти згадці про давній тренд життя українського селянства! Життя, яке може бути тільки в умовах вільної праці на вільній, Богом даній, землі. З працею на себе, родину та країну! Отож Юрій та Оксана Ляшки, як люди з генами ґаздовитих українців, уже в умовах цивілізаційних досягнень ХХІ століття проходять випробування на міцність розбудови родинного життя в сільській частині Новгород-Сіверщини на тлі потужного наступу депопуляції. Щасти вам, дорогі друзі!
Борис Домоцький, «Деснянка» №32 (871) від 12 серпня 2021
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
