На 28 жовтня в Україні припадає День визволення України від фашистських загарбників. Для радянського союзу подібні дати мали сакральне значення та неабияке ідеологічне підґрунтя.
Багато років пропаганда створювала міфи про героїзм, нескореність і непереможність воїнів червоної армії (радянською армією вона почала називатися тільки з лютого 1947 року), які подарували омріяну свободу народам радянського союзу, а заодно й Європі. І це впродовж багатьох років гучно та помпезно святкували.
Від 1991 року, після здобуття Україною незалежності, за інерцією в нашій країні традиція таких святкувань і 9 травня продовжувалася. Хоча робити це вже ніхто не змушував. Фактично відбувалося підтримання традиції міфотворення. Хоча науковці вже писали відповідні статті та влаштовували наукові конференції, під час яких називали речі своїми іменами. Принаймні про те, що жодного звільнення не було. Відбулася лише зміна панівних режимів. Бо і Гітлер, і Сталін для України були окупантами.
«Червона армія, яка захоплювала у 1943-44 роках українські населені пункти і виганяла нацистів з України, відновлювала свою злочинну владу на цих територіях з усіма репресіями, голодом, експлуатацією й іншими проявами. Тобто для українського народу це ніяке не визволення, а відновлення окупації з боку російського імперіалізму у вигляді радянського союзу. А визволення, причому своїми руками, відбулося тільки 24 серпня 1991 року, коли Україна проголосила незалежність. Іншими словами – відновила ту незалежність, яку проголосили ще 22 січня 1918 року Четвертим універсалом Центральної Ради УНР», – пояснив Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам’яті.
Також, за словами історика, дата 28 жовтня не є днем вигнання нацистів з України.Насправдінімецькі війська остаточно залишили територію України наприкінці листопада 1944 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Голод і вулиця. Коли обстріли чи дрони – то смерть»: як жителі прикордоння Чернігівщини переживають ворожі атаки та блекаути
Після вигнання нацистських окупантів життя на Чернігівщині можна охарактеризувати як безпросвітне, злиденне та жебрацьке. Всі господарські турботи і важка праця на землі лягли на жіночі плечі, бо чоловіки були у війську або загинули.
«То також були роки неврожаю. Тож у лісистій місцевості люди не вмирали з голоду лише завдяки дарам лісу – ягодам чи грибам, рятувала й риба, яку вдавалося виловити в річках чи озерах.
Неабияким випробуванням була й присутність червоноармійців, які у вцілілих хатах могли ставати на постій і з’їдали всі запаси селян, вони особливо не переймалися проблемами місцевого люду», – розповів Максим Блакитний, директор Чернігівського історичного музею.
Ставлення до людей на територіях, які були під німцями, тривалий час залишалося вкрай зневажливим. Адже кілька років після Другої світової війни при влаштуванні на роботу чи вступі до вишу треба було заповнювати анкету, де містилося запитання: «Находились ли вы или ваши родственники на оккупированной территории?». Від відповіді на це запитання почасти залежало, як складеться подальша доля.
«Людина, яка ствердно відповідала на це запитання, ніби отримувала тавро. Їй могли закрити шлях до вищої освіти чи якоїсь посади. Негласно це був ніби статус напівворога народу», – наголосив Максим Блакитний.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Ірина Осташко
TagsНовини Чернігів Чернігівщина
