Півтора місяця тому в Оленівці Борзнянської громади сталося вбивство 27-річного Вадима Деркача. Його знайшли мертвим у себе вдома з проникаючим пораненням грудної клітки. Як з’ясувалося, чоловік помер від удару ножем у серце. Того ж дня (13 липня) поліцейські затримали співмешканку Вадима — 45-річну Марину Сидоренко. Їй вручили підозру в убивстві і на два місяці закрили в СІЗО. Та в ізоляторі вона пробула менш ніж два тижні. Наданий державою адвокат оскаржив ухвалу суду і добився, щоб Марину випустили під домашній арешт. Таке рішення неабияк обурило рідних покійного. Однак вдіяти вони нічого не можуть. Зараз підозрювана в селі: доглядає за матір’ю-інвалідом і сподівається, що обвинувачення з неї знімуть. Адже стверджує, що не винна.
Фото ілюстративне
Люди розказують, сімейне життя в Марини не западилося. Із чоловіком вона давно розлучилася, а в 2021-му поховала єдиного сина Миколу (йому було 22). Із рідних зосталася лише мати. Вона має II групу інвалідності, пересувається на інвалідному візку. Мешкає окремо, однак Марина нею опікується, хоча й сама на «групі» ще з 13 років — відколи їй видалили щитовидку. Після операції в неї розвинувся гіпотиреоз (брак гормонів щитовидної залози). З тих пір Сидоренко вимушена постійно приймати ліки, без яких може впасти в кому і навіть померти.
Із Вадимом Марина зійшлася років зо три тому. Він родом із сусіднього села. В Оленівку переїхав разом із батьками понад 10 років тому. Звідси призивався на строкову службу. Після армії вернувся в село, вів непримітне життя. Перший час пара жила в Марини. Коли ж минулої весни батьки купили Вадимові власну хату, Марина і Вадим стали ходити одне до одного. Подовгу мешкати разом не виходило через регулярні конфлікти. Лаялися то з однієї причини, то з іншої.
У тому числі й за гроші. Жили здебільшого з Марининої пенсії з інвалідності. Прийшла вона і напередодні трагедії — 12 липня. Того дня люди бачили пару біля магазину. Там вони привселюдно посварилися. А наступного дня Вадима знайшла вбитим його мати.
Уранці 13 липня вона прийшла до сина в гості і побачила, що той лежить на дивані обличчям донизу. Зразу подумала, що спить. Коли ж перевернула — побачила кров і рану в грудях. Викликала поліцію. Марину затримали за кілька годин. Спершу її доправили в ізолятор тимчасового тримання у Ніжині. А за два дні рішенням Борзнянського райсуду помістили до Чернігівського СІЗО на 60 діб. Однак уже 25 липня Чернігівський апеляційний суд ухвалив негайно звільнити Марину Сидоренко з-під варти.
Усе завдяки апеляції, яку подав її адвокат. У своїй скарзі він зазначив, що жінка має інвалідність II групи, доглядає за хворою матір’ю й ніколи не притягалася до кримінальної відповідальності. Крім того, захисник вказав, що Деркач не раз бив Марину. І як доказ надав висновок експерта зі знятими побоями. Зваживши на це, Апеляційний суд замінив запобіжний захід на домашній арешт.
— Марина зараз у мене. Оселилася тут, бо їй так зручніше доглядати за мною. Не треба ходити туди-сюди. Хоча слідчий дозволив їй пересуватися селом. І сказав, що за потреби навіть можна їздити в лікарню. Головне — аби завжди була на зв'язку, — розказує мати підозрюваної, 69-річна Ганна Бержатня. — У СІЗО Марина мало не вмерла. Їй щодня необхідна велика доза медпрепарату — 300 міліграмів. Це шість пігулок. Я ліки передала, але в СІЗО дочці давали лише по дві таблетки на день. Цього замало, тож їй там зробилося зле. Слава Богу, співкамерниці всіляко помагали Марині. А коли вона зовсім занедужала, то стали гатити у двері, кричати: «Викличте лікаряІ» Чим врятували дочку.
Вдалося поговорити і з самою Мариною. Вона погодилася розповісти все, що пам’ятає про ті фатальні події:
— Уранці 12 липня я отримала пенсію і зайшла до Людмили (матері Вадима). Повернула їй 200 гривень боргу і дала ще 200 гривень на молоко. Сказала, що заберу ввечері, а сама пішла в магазин. Там купила оцту, цукру і кришок для закруток.
Біля магазину мене перестрів Вадим, став вимагати грошей. Щоб відчепився, я заявила йому: «Немає, віддала твоїй матері за молоко». А він узяв та й смикнув за торбу. Вона впала, пляшка з оцтом розбилася, цукор розсипався. Злякавшись, я побігла до матері. Трохи пересиділа в неї, а тоді знову сходила у магазин. Купила того ж самого, а ще хліба, супових наборів. Дві торби продуктів вийшло. Одну до себе додому занесла, а з другою вернулася до матері. Приготувала їсти, допомогла їй закрити консервацію. У мами я була десь до 23-ї години. А тоді надумала поїхати до Деркачихи по молоко. Година хоч і пізня була, але вона сама мені казала: «Коли зможеш, тоді й приїжджай, хоч і о дванадцятій».
Одне слово, приїхала, заглянула у двір, а вони там лаються втрьох: Вадим, його мати і вітчим. Втручатися я не стала, розвернулась і поїхала до матері. Пояснила їй, що молоко привезу завтра. Мама запропонувала заночувати в неї, та я відмовилася. Бо вранці хотіла поїхати в Борзну, щоб погасити кредит, а гроші й документи лежали в моїй хаті. Та й переодягтися треба було. Тому зрештою пішла. Додому зайшла десь опівночі. А невдовзі з'явився Вадим. Став грюкати в двері. Відчиняти я не хотіла, та він пригрозив: «Одкривай, бо зараз двері винесу і тебе приб'ю!» Тільки-но відчинила, як він схопив мене за руку, забрав телефон, сумку з продуктами і потягнув до себе в хату (вона через 4 будинки). Там почав мене бити, а потім став кидати в мене все що попадалося під руку: табуретки, чашки. Пригрозив ножем: «Я зараз тебе заріжу. А потім із вітчимом вивеземо труп і закопаємо в лісі. Скажемо, що ти гуляти поїхала». У якийсь момент він поклав ножа на стіл біля мене. Я цього не бачила, бо в хаті було темно (світла тоді не було через відключення, а вікна були завішені). Я випадково нащупала того ножа й узяла в руку. Подумала: що буде, те й буде.
І тут Вадим кинувся мене душити, притис до стінки. Я намагалася відштовхнути його, та куди там! Туша під сто кіло. Лише коли сам відпустив мене, то вибігла у двір. Він — за мною. Сказав: «Не йди. У мене онде рука поранена. Треба перев’язати». Світив місяць, тож я розгледіла, що в нього кров на руці. Однак перев'язувати не наважилася — боялася, що знову накинеться.
— А в грудях у нього була рана?
— Я не бачила, бо він був у темній футболці.
— І що було далі?
— Іти додому я побоялася, тож пішла до сусіда. Вадим потім туди приходив зі своїм собакою. Десь близько третьої ночі. Смикав хвіртку, але зайти не зміг, бо вона була замкнута. Ми із сусідом чули, як він кричав: «Де ж вона поділася?» Видно, мене мав на увазі. Трохи постояв біля двору і пішов кудись. У сусіда я була аж до ранку. Потім заїхала до подруги. Тоді мені й подзвонила мати: «Тебе поліція шукає, приїдь до мене». У матері мене й затримали. І навіть не пояснили за що. Лише на суді під час обрання запобіжного заходу я дізналася, що Вадима вбили.
— Ви не припускаєте, що він міг не лише руку поранити, а й наштрикнутися грудьми на ніж, коли Вас душив?
— Експерт сказав, що його вбили ударом у серце. Якби Вадим дійсно напоровся на ножа, то так і зостався б лежати в хаті, а не бігав би ще пів ночі мене шукати. Із такою раною це неможливо. Я переконана, що до нього хтось прийшов зі знайомих і зарізав. Може посварилися. Але в нього вдома точно хтось був, бо ще коли він утримував мене у хаті, я чула чиїсь голоси за вікном. Крім того, кажуть, коли Вадима знайшли, то в нього вдома було прибрано, а сам він був переодягнутий.
— А де подівся ніж, який ви тримали в руці?
— Втікши від Вадима, я забрала того ножа із собою і віднесла до сусіда. Потім його вилучили поліцейські. Проблема в тому, що у Вадима був іще один — точно такий самий. І, певно, саме ним його й зарізали. Та поліцейські другого ножа так і не знайшли. Надіюсь, що вони таки в усьому розберуться.
Побачимо, чим завершиться слідство і в якому вигляді справа дійде до суду. Важливу роль відіграють експертні висновки, зокрема й вилученого ножа.
Джерело: газета “Гарт”, Олексій Прищепа
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
