У центрі Сновська на площі Героїв небесної сотні, на гранітному постаменті замість демонтованого пам’ятника Леніну встановили клумбу-паровоз. В четвер методисти відділу культури закінчили малювати лицьову стіну постаменту.
Святослав Колодочкін та Микола Козік біля клумби-паровоза
— Гроші від продажу пам’ятника пішли в лікарню на боротьбу з «ковідом», а порожнє місце залишилось перед будинком культури. На свята драпірували тканиною, — розказують робітники Сновського відділу культури.
— Паровоз — символ Сновська. Наше місто почалося з залізниці. Тут було село, потім почали будувати Лібаво-Роменську залізницю, станцію і в 1873 році депо, — робить екскурс в історію Святослав Колодочкін, інженер управління культури. — Наше паровозне депо єдине в Україні з повним циклом ремонту паровозів.
42-річний Святослав Колодочкін, 48-річний Сергій Попов, слюсар-сантехнік і 53-річний Микола Козік, робітник з експлуатації будівель, втрьох спорудили клумбу-паровозик і встановили на постамент. Ідея начальниці відділу культури Наталії Добненко.
— Зразок було взято з інтернету, з якогось німецького сайту. Німці такі клумби собі у дворах роблять, — підходить до паровозика Микола Козік. — Ми зробили з металопрофілю.
Гроші на клумбу — не з бюджету громади, а зі спецрахунку міського відділу культури. Від надання платних послуг: оренда, різні заходи, концерти. На все пішло близько п’яти тисяч гривень.
— Підходять, питають: «Скільки вам заплатила міськрада?»
А в те, що ми просто від щирого серця, не вірять, — дивується Святослав. — Щоб і нам було приємно на роботу ходити, і людям.
Купляли металопрофіль, труби, грунт, корок, як основу в вазони, щоб вода проходила.
— Каркас вагончиків і паровоза зварений, а це поверх нього штахетничок зробили з металу. Замовили під розмір, нам порізали, — розказують майстри. — Вазонів таких, під розмір вагончика, нема. Купили ванночки, в яких розчини замішують. Колеса прикрутили — вінілові пластинки (грампластинки), були в бібліотеці.
На паровозику скрутили з оцинкованого металопрофілю вазончику вигляді димаря. З нього «в’ється димок» — хитаються під вітром димчасто-голубі квіти — епіфіти.
Клумби сформувала і засадила квітами хореограф, керівниця дитячого ансамблю «Ягідка», а ще й квітникарка, Світлана Горбатович.
— Ще б два ряди плитки навколо постаменту зняти, поставити бордюр, і всередині теж квітами засадити. Двоярусна клумба краще б виглядала, — мріє Микола Козік.
— Але як тоді діти на паровозик потраплять?
— А туди дітям не треба, то не ігровий майданчик.
Коли постамент зняли, залишився бетон. Основа там — рейки, за які Ленін кріпився. Думали, все клумбою прикриється, але ні. А є такий матеріал, штучний газон. Пішли купили. Прикрили — нормально, зелененьке. Тепер усі там сидять, лежать. Діти лізуть наверх. Але покриття пластикове не дуже пом’якшує.
— Прикрили штучною травою, бо там кошмар, що було. Ми дітей сильно не гонимо, якщо з батьками, — пробує Святослав пальцем фарбу, чи висохла.
Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №22 (1829), 3 червня 2021 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
