Спадок. Звідки прийшла ялинкова традиція та чому її не любив Коцюбинський? Як святкувала київська інтелігенція та хто врятував ялинку від перетворення на «йолку»? Історик Олександр Вітолін склав свою малу енциклопедію ялинкознавства.
Одеса випередила Санкт-Петербург
Історія різдвяних ялинок бере початок у Німеччині, де за легендою проповідник-англієць Боніфацій зрубав дуб, щоб переконати язичників, що деревина не свята. Зрубаний дуб повалив усі інші. Залишилась стояти тільки ялинка, яку отець оголосив деревом Христа.
Боніфація призначили святим патроном Німеччини, а у світі з’явилася традиція прикрашати ялинку й танцювати навколо неї. Танці, яскраві прикраси, міцні напої спокусили інші народи, які контактували з німцями.
В Україну традиція наряджати ялинку на Різдво проникла кількома шляхами: із заходу та півночі — Санкт-Петербурга. Одеса завдяки графу Рішельє в 1811 році випередила Санкт-Петербург — міський різдвяний бал відбувся біля прикрашеної ялинки.
Невдоволеним ялинками довелося швидко забути про бурчання, адже царська династія Романових була тісно пов’язана з німецькими династіями. Першу різдвяну ялинку імператора Миколи І та його дружини-німкені сприйняли як дивину. Але дуже швидко любов імператриці до різдвяних ялинок перейняв вищий світ. Міщанам переймати ці звичаї було ще цікавіше. Поступово петербурзьку моду на ялинки підхопили в провінції.
Прагнення наслідувати царську моду перетворило різдвяні ялинки на ярмарок марнославства. Знатні й заможні господарі прикрашали дерева навіть коштовностями, а потім роздавали їх на подарунки. Господарі, які мали звичку рахувати власні гроші, обходилися фруктами й цукерками. Що більше містян охоплювала столична мода, то більший інтерес до прикрашеної ялинки виявляли селяни. Урешті поширення моди на різдвяні ялинки стали стримувати не традиції й консерватизм, а економічні можливості населення.
«Та недовго втішалася гарна сосонка»
Дуже яскраво моду на прикрашання ялинки та захват від дійства описано в оповіданні «Сосонка» Олени Пчілки: «Аж і справді “диво” предивне побачив Івась! Як повела його ввечері нянька в покої, та як став він на порозі тієї панської світлиці, та як глянув він на ту сосонку, то аж оторопів!
Світе мій ясний! Івась навіть не пізнав своєї сосонки! Вся вона сяє свічечками, ліхтариками, все гілля обчіпляне яблучками, якимись цяцьками, червоними, синіми, золотими, аж у очах мигтить! Під сосною, на примості, стоять ляльки, коники, щось таке ще… А ось кругом сосонки почали ходить такі дивні діти — чи, може, то живі ляльки? Такі гарні, кучеряві, так штучно повбирані… Що се таке?.. Чи сниться, чи справді діється?..
А сосонка стоїть, сяє — як зоря в небі! Ну, й тішилася ж вона!
— От, — каже, — моє щастя прийшло! Я таки знала, що не проста доля мені судилася!.. Боже, як же гарно, як любо! Як усі вихваляють! От коли б то липки побачили!
Та недовго втішалася гарна сосонка: ще свічечки не догоріли доостатку, а вже їх погасили (боялися, щоб не було чадно, як почнуть куріти недогарки). Далі почали здіймати із сосонки й покраси. Все, все поздіймали ласощі, цяцьки, забавки!.. Зосталося тільки те, чого не зауважили або щось нікому не потрібне більше: якісь ланцюжки з паперу та деякі дрібниці…
Стоїть сосонка, розібрана, темна, дивується, ради собі не дасть: що се таке?.. Її розібрали? За неї зовсім не дбають?! Се була правда — за неї ніхто більше не дбав. Всі зайнялися тими лакоминками та цяцьками, що здіймано з неї. Все те було поділено поміж дітьми. Навіть Івась добув, з ласки няньчиної та малої панночки, кілька золотих горіхів, червоних яблучок, цукерків у кошику маленькому, солодкого коника і паперову золоту рибку! Боже мій, чи то ж не втіха?»
Символ Нового року
Олена Пчілка полюбляла використовувати ялинково-різдвяну тематику у своїх творах. Загалом київська інтелігенція захопилася «столичною» модою на різдвяну ялинку. Поступово ялинки стали вже не царською модою, а панською. Як тільки село починало багатіти, у ньому з’являлась новорічна ялинка. Її міг влаштувати заможній житель, але іноді селяни гуртом купували ялинку, прикраси та подарунки для дітлашні, щоб не відставати від міста. Про проведення різдвяних ялинок у селі регулярно повідомляла газета «Рада». Як бачимо, різдвяна ялинка на початку 20-го століття також була цікавим інфоприводом для ЗМІ.
Політики та громадські діячі швидко зрозуміли, що святкування стало засобом психологічного впливу. Тому в тій же «Раді» закликали організаторів різдвяних ялинок звертатись до україномовного репертуару, щоб протистояти зросійщенню села.
Але для репертуару потрібні були відповідні україномовні дитячі твори відповідної тематики. На мою думку, українські класики, при всьому їхньому хисті, часто перетворювали різдвяну казку для дітей на гострополітичний трилер. Прикладом такого «різдвяного твору» є талановито написана, але переобтяжена соціальним контекстом «Ялинка» Михайла Коцюбинського. Автор «Тіней забутих предків» був не єдиним, хто бачив у різдвяній ялинці символ багатства панів і бідності простих селян. Подібні тексти з’являлися і в нарисах «Ради».
У 1905 році Раїса Кудашева надрукувала вірш «В лесу родилась ёлочка», який став символом свята та залишається популярним досі. На щастя, Олександру Олесю вдалося врятувати різдвяну ялинку від перетворення на «йолку». А сьогодні «Ялинка» Олександра Олеся може стати й гімном екоактивістів.
Поступово ялинка з модного символу перетворилася на традицію. А коли почалась війна, імператор Микола ІІ в 1915 році заборонив «німецьке святкування». Радянська влада спробувала заборонити ялинку як символ Різдва, а згодом перетворила її на символ Нового року. Саме таким символом вона залишається для нас досі. Не бійтесь започатковувати власні традиції або, навпаки, святкувати щоразу інакше, адже дух свята важливіший за метушню.
Олександр Вітолін, сайт «Вікенд»
Джерело: 0462.ua
