Олексій Торубара: «Студента треба берегти, як зіницю ока»

Менше ніж місяць залишається до чергових виборів на посаду ректора Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Кандидатів багато, але вирізняється серед них одна людина. Мова про декана технологічного факультету, доктора педагогічних наук, професора, Заслуженого працівника освіти України та Відмінника освіти України – Олексія Миколайовича Торубару. З ним ми поговорили про студентоцентризм, про головні проблеми університету та можливості їх вирішення, про чутки щодо об’єднання кількох університетів Чернігівщини, а також про те завдяки чому, ставши ректором, можна вивести університет на якісно новий рівень. – Зараз ви декан технологічного факультету «Чернігівського колегіуму». Розкажіть трохи про свій шлях у царині освіти та науки. – Починав я свій шлях у вищій школі у 1982 році на факультеті загальнотехнічних дисциплін педінституту. Я взагалі пройшов всю школу цього факультету. Спочатку був студентом, потім лаборантом, викладачем, завідувачем кафедри, а з 2003 року я – декан технологічного факультету. Завдяки тому, що був на всіх щаблях, знаю тут абсолютно всі процеси. До речі,  технологічний факультет заснували того ж  року, як я до нього вступив, коли прийшов з армії. І хоча з того часу назва університету і факультету змінювалась декілька разів, я пишаюсь тим, що в моїй трудовій книжці записи тільки з одного місця роботи. – Родина підтримує Ваше рішення піти в ректори? – Звичайно. Моя сім’я працює в нашому університеті, до речі, усі ми є його ж випускниками. Дружина викладає англійську мову, а донька працює в Інституті історії. Так що підтримка в мене серйозна – ціла наукова династія! – Чим Ви відрізняєтесь від інших кандидатів? – Напевно тим, що я знаю всі процеси зсередини. Свого часу, коли я був завідувачем кафедри, а потім – деканом, я паралельно 15 років пропрацював відповідальним секретарем приймальної комісії та знаю, що необхідно студенту тут і зараз. Тобто, мої знання не обмежуються лише технологічним факультетом. Я в курсі справ і на інших факультетах чи в тому ж Інституті історії. Насправді про життя інших підрозділів я знаю дуже багато і можу цілком впевнено обговорювати ті чи інші питання їхнього порядку денного. Орієнтуюсь в кадровому потенціалі факультетів і можу знайти підхід до кожного з викладачів. «Сьогодні людину цінують за те, що вона зробила, а не за те, що вона обіцяє зробити». – Які основні проблеми існують в «Чернігівському колегіумі», і чи можливо їх вирішити? – Проблем хоч відбавляй, і не лише в нашому університеті, а й по всій Україні. В усіх не вистачає коштів, профорієнтація кульгає, а викладачі інколи змушені працювати добре якщо на пів ставки, а буває навіть менше навантаження. Я ніколи не зможу пояснити викладачу або аспіранту, який працює на пів ставки, що він має написати статтю в SCOPUS (одна з найбільших баз даних рефератів і цитувань рецензованої наукової літератури. – Прим. авт), де вартість публікації оцінюється сотнями доларів США. Ми повинні робити все можливе для досягнення достойного рівня зарплат та впевненості у завтрашньому дні. Без цього ні про який розвиток говорити немає сенсу. Також, хто б що не говорив, але однією з головних проблем університету є відсутність достатньої кількості студентів. Як би це парадоксально не звучало, але для того, аби вирішити будь-яке з наявних проблемних питань в університеті, перш за все, потрібні самі студенти, а потім уже все інше. Для гарного набору студентів потрібно підіймати іміджевий рівень нашого закладу вищої освіти та не забувати, що ми єдиний в області одночасно національний та класичний університет. – Можна сказати, що керуючи технологічним факультетом, Ви досягли успіху і бажаєте його масштабувати на весь університет?  – Зараз наш технологічний факультет входить до трійки найкращих профільних факультетів України. Коли я приймав факультет на посаді декана, таких факультетів було 21, а нині лишилось всього 6 в усій країні. Якщо факультетів залишилось так мало, а ми працюємо, то я вважаю, що мій колектив робив і робить свою справу «на відмінно». Разом ми вже не один десяток років, більшість з моїх колег є випускники нашого факультету, і я не сумніваюсь в жодному з цих професіоналів. Створена потужна школа фахівців. І Ви праві, дійсно хочеться показати, що побудувати якісний та ефективний механізм, можна не тільки на рівні факультету, а й по всьому університету. У нас прекрасні люди, які знають свою справу. Їм просто потрібен менеджер, який поведе за собою. На мою думку, ректор не має права відсиджуватись у своєму кабінеті і «спочивати на лаврах». Його місце – у кабінетах можновладців. Там він і буде домовлятись про те, як покращити становище свого закладу вищої освіти. «Ми живемо у XXI столітті, коли всі звертають увагу на обгортку і лише потім розбираються із суттю. Так чому б і нам не зробити гарну обгортку для нашого університету. Мова про новий та зручний сайт, активні соцмережі, в яких до речі, годинами й сидять наші абітурієнти». – Як би Ви назвали свій вектор роботи як ректора?  – Мені подобається термін «студентоцентризм». Саме його ми намагаємось дотримуватись і сьогодні. Ми працюємо на студентів, на їхній розвиток, і це правильно. Університетів багато, особливо за кордоном, і ми маємо показувати в чому ми не гірші, а де навіть і кращі. Для того, щоб це показати, необхідна матеріально-технічна база, професіональний викладацький склад та банальне бажання працювати. Ми розуміємо, що студентів потрібно берегти, і з наших вуст «студентоцентризм» не звучить як популізм, бо все видно по наших справах. – Якщо Вам довірять посаду ректора, якими будуть Ваші перші кроки?  – Перше, чим я серйозно займуся на посаді ректора – це профорієнтаційна робота. Вона повинна проходити червоною лінією в організації роботи всього університету. Зараз ми працюємо доволі вузько і переважно в Чернігівській області. Резерви вичерпані, в регіоні нас всі знають, тому варто дивитись на інші області України. І не просто дивитись, а працювати там на просування інтересів «Чернігівського колегіуму». Я об’їздив всю Україну і маю гарні стосунки з керівництвом багатьох закладів вищої освіти. Це може реально допомогти в організації багатьох заходів, які будуть корисні як нам, так і нашим партнерам. «Найбільший капітал – це наші люди». – Яку роль відіграватимуть гранти за Вашого можливого ректорства? – Гранти є неодмінною умовою сучасного університету. Без них ми вже зараз просто не виживемо. Наприклад, Інститут історії має у своєму доробку цілу низку вдалих міжнародних грантових проєктів. Внаслідок цього вони значно покращили своє матеріально-технічне становище. Водночас є немало українських грантових програм,  за які теж варто боротись та доводити, що саме «Чернігівський колегіум» може їх реалізувати. Розумієте, у підготовці грантової заявки, найголовніше її правильно та красиво запакувати. Ось над цим ми й будемо працювати в разі перемоги. Адже зараз заявки хоч і надсилаються, але їх, в більшості своїй, відхиляють. Окремо хотів би звернути увагу на різні університетські підрозділи. Деякі з них вже можуть бути застарілими, а якихось може не вистачати. Вважаю за необхідне створити якісний підрозділ акредитації та ліцензування, а міжнародний відділ повністю перезапустити та дати можливість професіоналам спокійно налагоджувати зв’язки зі всім світом. Зараз цей відділ є, але він дає результат скоріше на папері, а не в реальному житті. Наш Ервін Міден там дуже заповзято працює, але його одного не вистачить для досягнення конкретних цілей. Для цього потрібна команда однодумців упевнених у завтрашньому дні, яким поставлені конкретні цілі та завдання. – Які нестандартні рішення по залученню студентів Ви можете запропонувати? – Вже зараз наш факультет доволі активно співпрацює з військовими частинами міста та області аби хлопці мали можливість отримати таку важливу на сьогодні вищу освіту. Був я у відрядженні в таких містах як Бахмут, Слов’янськ, Краматорськ, і бачив, як наші військовослужбовці рятували Україну від всього того, що відбувалось на Донбасі. І я розумію, що їм рано чи пізно потрібно повертатись до мирного життя, в якому без вищої освіти майже нікуди. Тому робимо ставку і на це. Вони знають, що в «Чернігівському колегіумі» їх завжди чекають і раді прийняти та готові навчити всього того, що самі знаємо. Ми разом з нашим колективом безмежно вдячні та пишаємось нашими військовослужбовцями, які за будь-яких обставин боронять мирне та вільне життя кожного з нас. Зокрема, в нас на факультеті ми зробили іменну аудиторію нашого студента, який загинув у АТО. Так його пам’ятатиме не одне покоління наших студентів. Також думаємо над запрошенням іноземних студентів і тим, як їх можна зацікавити у навчанні в нашому університеті. Ми розуміємо, що це дуже складно і напрацьовується не за один місяць, але не хочемо втрачати таку можливість. Нам є чому їх навчити та що показати. Це справа часу та неабияких зусиль. «Головна задача майбутнього ректора – вийти на загал зі словами: «Ми працюємо і будем  працювати!» – Містом уже не перший місяць ширяться чутки, що «Чернігівський колегіум» та «Чернігівську політехніку» можуть об’єднати. Що Ви можете сказати з цього приводу? – Мені не подобаються слова «об’єднання» та «оптимізація». Я прийшов у цей університет, тут моя сім’я, друзі, колеги, і я хочу аби всі ми продовжували тут працювати та розвивати нашу Alma Mater. Проблем після об’єднання з якимось університетом, ні в нас, ні в них, менше не стане. В цьому я Вас щиро переконую. Ухвалювати подібні рішення може тільки Кабінет Міністрів України, і аби цього не сталося, слово ректора має бути твердим та непохитним. Якщо воно слабеньке, то і ставлення до керівника буде відповідне. Моя позиція:  ректор, як і всі, має працювати на людей і для людей. Крапка. – Ви вже не вперше балотуєтесь на посаду ректора цього університету. Що змінилося з часів останніх виборів? – З того часу змінилася кількість студентів та викладачів. На жаль, вона зменшилася. На мою думку, ось цей показник і є найголовнішим при оцінці роботи університету. Якщо кількість студентів, а за ними й викладачів з року в рік зростає, то керівник дійсно на своєму місці. А якщо навпаки, то ви самі розумієте, що це результат неякісної та недалекоглядної профорієнтаційної роботи. – Міський голова Владислав Атрошенко вже кілька разів у своїх публічних виступах заявляв про бажання створити музей у будівлі, де зараз знаходиться інститут історії «Чернігівського колегіуму». Яка Ваша позиція з цього питання? – Я вважаю, що будь-яку проблему можна вирішити за круглим столом. Немає питань, які неможливо вирішити на перемовинах. Мені імпонує, що місто змінюється в кращу сторону, і все це завдяки Владиславу Атрошенку. Але є позиція директора інституту Олександра Борисовича Коваленка щодо того, що вони досі працюють у дві зміни. Є слова директора історичного музею Сергія Лазаревича Лаєвського, який каже, що є інші будівлі, які підійдуть для їх фондосховища, а не конкретно нового музею. І от, зібравшись за одним столом, можна обговорити всі можливі варіанти розв'язання цього наболілого питання. В разі обрання мене ректором, я обіцяю докласти всіх зусиль аби організувати такий круглий стіл. Я переконаний, що усі непорозуміння слід закінчувати за столом перемовин, тому впевнений, що і в цьому випадку ми знайдемо вихід із ситуації. – Гуртожитки тягнуть до низу рівень майже всіх університетів України. Чому їх не ремонтують? Немає грошей? – Ви самі відповіли на своє питання. Іншої проблеми тут немає, справа лише у відсутності коштів. Можливо і можна акумулювати певну частину грошей з інших напрямків для ремонту гуртожитків, але цього все одно не вистачить. Тому будемо сподіватись на збільшення фінансування і всіляко сприяти цьому у перемовинах з чиновниками усіх рівнів. – Як проходять вибори, та якими якостями на Вашу думку обов’язково має володіти кандидат на посаду ректора? – Наразі передвиборчі перегони є спокійними. В політичних виборах я жодного разу участі не брав. Щодо виборів ректора, то тут вважаю, можна висувати власну кандидатуру, якщо  маєш неабиякий досвід у цій справі. Якщо ж його немає, то людина буде некомпетентною та просто триматиме університет на плаву, а в гіршому випадку може й потопити його. Я ж – за ефективну та злагоджену роботу, позитивний результат якої, побачить та оцінить кожна людина. Источник: 0462.ua