На сьогодні Україна продовжує тримати сумну першість по захворюваності на Covid-19 та смертності від коронавірусу в Європі. До «червоної зони» входять всі шість областей підпорядкування оперативного командування «Північ». Звичайно, абсолютна більшість захворівших – цивільні, але ж пандемія, як відомо, не розрізняє погонів, тож на Covid-19 хворіють і військовослужбовці, і члени їх родин.
Полковник Слесаренко, начальник шпиталю
Напередодні травневих свят ми зустрілися в Чернігові з начальником військового шпиталю полковником медичної служби Олександром Слєсаренком, щоб з'ясувати ситуацію з захворюванням на коронавірус у військових частинах оперативного командування «Північ» та довідатись прогноз медиків стосовно боротьби з хворобою на найближчий час.
— Олександре Петровичу, наразі в Україні зафіксовано більше 2 млн випадків захворювання на коронавірус, маємо 42 тисячі померлих. Лише на Чернігівщині за час пандемії перехворіли 50 тис. 500 осіб, з яких 1015 померли. Скільки військовослужбовців Чернігівського гарнізону ввійшли до цієї сумної статистики?
— Дякувати Богові, у нас жоден військовослужбовець від коронавірусу чи викликаних ним ускладнень не помер. Стосовно кількості захворівших – з початку пандемії маємо 277 випадків по військовим частинам Чернігівської області і 1642 по оперативному командуванню «Північ». Більшість захворівших на даний час вже одужали. Інші продовжують лікування в нашому шпиталі та інших військових лікувальних закладах, їх стан оціюється як задовільний.
— З 29 березня Чернігівщина оголошена «червоною зоною» по захворюваності на коронавірус. Наскільки складна ситуація зараз, через 20 днів після оголошення карантину?
— У нас найбільший потік хворих був наприкінці лютого – на початку березня. Другий подібний сплеск стався в перших числах квітня: 24 нових захворівших протягом кількох днів. Зараз захворюваність пішла на спад, сьогодні (19 квітня – ред.) зафіксовано лише три нових випадки за добу, і це не може не тішити. Значить, ми все робимо правильно.
Медсестри в реанімаційному відділенні. Застосування кисневих апаратів
— Як вважаєте, чим був викликаний сплеск захворюваності військовослужбовців на початку квітня?
— Я би не ставив питання саме щодо військовослужбовців. Причини ті самі, що і для цивільного населення: порушення протиепідемічних заходів під час свят, поява нових, більш агресивних штамів коронавірусу та сезонне підвищення захворюваності на звичайні ГРЗ. Військовослужбовці ж перебувають не у вакуумі, всі проблеми суспільства так чи інакше позначаються і на них теж, хоча й менш інтенсивно, в силу специфіки служби.
— Чому третя хвиля виявилась настільки потужною і небезпечною?
— Під час першої хвилі, взимку-навесні 2020 року, коронавірусCOVID-19 ще не настільки поширеним був в Україні. Та й люди, налякані повідомленнями про масові смерті в Китаї та Італії, поводились обережніше. Дотримувались карантинних заходів, самоізоляції, соціальної дистанції і таке інше. За літо народ розслабився, перестав дотримуватись навіть маскового режиму, і на осінь ми отримали сплеск захворюваності коронавірусу на фоні сезонного загострення ГРЗ. Так само і в березні-квітні. Та зараз ми бачимо, що пік пройдено і пандемія пішла на спад.
— Що допомогло переломити ситуацію?
— Не думаю, що я маю право говорити про всю Україну, чи навіть Чернігівщину, але в нашому шпиталі це, звичайно, високий рівень компетенції особового складу і значний досвід боротьби з попередніми спалахами. Адже це не перший випадок масових інфекційних захворювань для нас. Спалахи захворюваності серед військовослужбовців, особливо серед щойно призваних (молодого поповнення) трапляються щороку, різної потужності та етіології. Перед цим у нас були спалахи захворюваності на грип, парагрип, аденовірус, свинячий грип, пташиний грип та їх комбінації. Надзвичайно важка ситуація склалася в травні-червні 1999 року на фоні РС-вірусу. Були дуже важкі двосторонні пневмонії. На той час наш реаніматолог Максим Анатолійович Косенко був начальником реанімаційного відділення, йому довелось боротися з 137 випадками дуже важких пневмоній, і все це протягом короткого часу! Тоді основою захворюваності стало ГРЗ РС-вірусу, яким перехворіла значна кількість особового складу навчального центру «Десна». У нас було по 20-30 нових шпиталізованих за добу! Наприкінці 2009 – на початку 2010 року пішла навала свинячого грипу: 30 листопада 2009 року протягом доби з Десни до нас привезли близько 200 перших захворівших. Схожий спалах був у 2015 році, а тепер ось – коронавірус, третю хвилю якого ми переживаємо просто зараз.
Реанімаційне відділення. Кисневі апарати тут є в достатній кількості
— По 200 хворих за добу? Як же лікарі витримували таке навантаження?
— Так, було дуже важко. Тоді, в 1996 році, хворих розміщували, як правило, в одному профільному відділенні. В палати та на коридори ставились додаткові ліжка; відділення, розраховане на 30-50 пацієнтів, заповнювали до 150-200 людей. На одну медсестру припадало по 150-200 хворих, а тоді ще застосовували пеніцилін, який треба колоти шість разів на добу багаторазовими шприцами, які треба мити, кип'ятити, прожарювати… Уявляєте навантаження? Ми ще тоді зрозуміли, що так працювати не можна. Треба було шукати інші методи. Я на той час вже мав необхідні фахові знання у вигляді клінічної ординатури з інфекційних хвороб, і, долаючи цю проблему, захистив кандидатську дисертацію саме по спалахам ГРЗ-залежних пневмоній серед військовослужбовців, що стосується і коронавірусів також. Спільними зусиллями особового складу нашого шпиталю ми розробили модель шпиталю-трансформеру, яку успішно застосовували під час наступних спалахів захворюваності і яка чудово зарекомендувала себе зараз, під час пандемії коронавірусу.
— Шпиталь-трансформер?
— Так. В разі раптових спалахів захворюваності чи великої кількості захворівших ми перепрофілюємо окремі відділення, перетворюючи їх на взаємозамінні модулі. Кожне відділення має ресурс в 40-50 ліжкомісць. Ми перекриваємо їх захисними шторами і робимо додатковими інфекційними відділеннями по мірі необхідності. Звичайно, залишаємо «чисту» частину, де діє невідкладні хірургія та терапія, все інше перепрофілюємо під потреби інфекційних хворих.
— Але ж де взяти стільки фахівців?
— Вузькопрофільних фахівців при нашій організації роботи насправді потрібно небагато. Начальник інфекційного відділення майор медичної служби Страмко Сергій Анатолійович та лікар-інфекціоніст вищої категорії Мірошниченко Тетяна Никіфорівна є штатними лікарями-інфекціоністами нашого шиталю. Вони опікуються найбільш небезпечною ділянкою, а саме інфекційним відділенням. Крім них, фах інфекціоніста мають ще чотири лікарі, які працюють у інших відділеннях: Трегубенко Сергій Миколайович, Пшеничний Василь Іванович та інші.
Найтяжчою ділянкою роботи є, звичайно, реанімація. Начальник реанімаційного відділення старший лейтенант Слободенюк Руслан Миколайович, ординатор Косенко Максим Анатолійович мають фахову освіту реаніматолога і значний досвід реанімаційних дій. Додатковий фах анастезіолога мають ще чотири лікарі нашого шпиталю: Страмко Сергій Анатолійович, Вовк Микола Петрович, Романова Людмила Андріївна та Попов Олександр Анатолійович, що дає нам можливість, в разі необхідності, оперативно залучати їх до реанімаційних дій.
Лікарі-інфекціоністи Сергій Страмко і Тетяна Мірошниченко
Вузькопрофільними спеціалістами з лікування ГРЗ є ЛОР-лікарі Мірошниченко Віктор Григорович та Рябченко Гліб Миколайович. Спеціалістами з лікування пневмоній є терапевти Мельниченко Галина Іванівна, Романова Людмила Андріївна та інші. Решта лікарів, як і всі військові лікарі, пройшли навчання за спеціальністю «Загальна практика. Сімейна медицина». Під час курсу вони вивчають також інфекційні хвороби, тож будь-який військовий лікар під наглядом досвідченого фахівця може лікувати ГРЗ.
Ліна Мурашко, медсестра інфекційного відділення
Ми розподіляємо 200-300 захворівших на наявних лікарів таким чином, щоб на одного лікаря припадало не більше 10 пацієнтів. Це абсолютно нормальний режим роботи, розумне навантаження, яке дозволяє організувати якісне лікування і забезпечує достатній рівень уваги до кожного пацієнта. Так само перерозподіляємо медсестер та санітарів: додаємо персонал там, де потрібно, зменшуючи навантаження на кожного працівника.
Хотів би окремо відзначити особовий склад інфекційного та реанімаційного відділень. Тетяна Школьна, Ігор Сидоренко, Людмила Жолудєва, Ліна Мурашко, Ольга Стаськова, Марина Купрієвич, Наталя Качаєва, Алла Сидоренко, Олександра Хотінь, Тамара Прищеп, Тетяна Груц, Марина Лисенко, Оксана Стародуб, Анна Варуша, Олександра Награбовська – багатьом пацієнтам врятували життя їх увага, пильність, витривалість, висока працездатність і величезний практичний досвід.
— Тобто, ваш секрет в тому, що кожен лікар є, фактично, «універсальним солдатом», який має, крім основного фаху, ще кілька спеціальностей?
— Саме так. Але це ще не всі наші секрети. Ефективним заходом в боротьбі з інфекційними захворюваннями є також сортування хворих. Ми розміщуємо пацієнтів до відділень в залежності від терміну і важкості захворювання. Вже під час прийому робимо рентген-знімки, щоб, в першу чергу, виявити тих, хто вже має пневмонії та інші специфічні для ковіду ураження легень. Робимо тест на коронавірус і до отримання результатів розміщуємо новоприбулих в бокси інфекційного відділення, в сувору ізоляцію з обво'язковими дезинфекційними заходами, щоб обірвати ланцюжок зараження. З об'єктивних причин, а саме через відсутність в Чернігові спеціальної лабораторії, результати тестів ми отримуємо з Києва, двічі на тиждень. Але вже під час рентгеноскопії можна з достатньою імовірністю визначити коронавірус за характерними полісегментарними пневмоніями, які доволі чітко дають зрозуміти, з чим ми маємо справу.
Медсестри реанімаційного відділення
Хворих, чий стан викликає у нас занепокоєння, розміщуємо одразу в реанімаційному відділенні і негайно беремось до їх стабілізації. Злагоджені команди реаніматологів мають значний досвід успішних реанімаційних дій: за весь час пандемії вони не втратили жодного пацієнта, хоча були пацієнти, що поступали до нас з 90% ураженням легень і сатурацією нижче 60 одиниць. Стабілізувавши стан хворого, переводимо пацієнта безпосередньо в інфекційне відділення, під нагляд досвідчених інфекціоністів та профільних медичних сестер. По мірі одужання переводимо пацієнта в інші відділення, де вони доліковуються і готуються до виписки. Власне, пацієнтів такі переміщення теж влаштовують: адже найсуворіший режим, звичайно, в інфекційному та реанімаційному відділеннях: заради упередження поширення вірусу тут хворим заборонено виходити за межі палат і боксів. У відділеннях «доліковування» пацієнти, які мають негативний результат повторного тесту на ковід і не є розносчиками вірусу, можуть вільно пересуватися по відділенню і виходити на подвір'я, що, звичайно ж, допомагає подолати специфічну для ковіду нестачу кисню і сприяє одужанню.
Зняття кардіограми безплсередньо у інфекційному відділенні
Сьогодні у нас під коронавірусні перепрофільовано відділення неврології, ЛОР, щелепно-лицьове, офтальмологічне та кардіологічне. Частину реанімаційного відділення залишили «чистою», частину переобладнали під надання допомоги важким коронавірусним хворим. Якщо виникне необхідність – можемо оперативно переформатувати роботу ще двох, трьох відідлень – стільки, скільки потрібно.
— Тобто, достатньо перепрофілювати відділення і грамотно розсортувати хворих, щоб отримати стопроцентне одужання від ковіду?
— Ні, самих лиш організаційних заходів, звісно ж, недостатньо. Головним секретом нашого успіху є все ж-таки методика лікування, яка дещо відрізняється від загальноприйнятої, хоча і входить в загальні стандарти ліування. З урахуванням нашого багаторічного досвіду, ми взяли за основу терапії застосування іммуноглобулінів. Ми застосовуємо активне лікування з перших днів захворювання: підвищення температури навіть до 37,4 спонукає нас до дії. Адже субфебрильна температура – це результат рефлекації вірусу в легенях, із збільшеням специфічного геморагічного ураження і, якщо не підтримати організм вчасно, людина дуже швидко почне задихатися через розповсюдження крововиливів на дихальну поверхню легень.
— Як часто вам доводиться застосовувати кисневі концентратори та чи вистачає їх у шпиталі?
— Завдяки ранній шпиталізації та активній жорсткій стратегії лікування наші хворі не доводяться до необхідності кисневої підтримки, тому проблем з нестачею кисню у нас не було жодного разу. В лікуванні коронавірусу взагалі дуже важливо не втратити час. Практично всі коронавіруси починаються як звичайна застуда, і у хворого є величезна спокуса злегковажити небезпекою, спробувати «відсидітися вдома». Я вважаю злочинною практику, згідно якій люди, що захворіли, сидять по домах і надходять до лікарень лише в разі суттєвого погіршення самопочуття, коли людина вже задихається, а її легені нездатні працювати без сторонньої допомоги. Це дуже небезпечно – доводити людей до реанімації! Я твердо переконаний: величезне значення має раннє виявлення хвороби і оперативно розпочате лікування. Дякуючи взаєморозумінню, досягнутому з командувачем оперативного командування «Північ» генерал-майором Валерієм Залужним, військові частини нашого командування спрямовують захворівших до шпиталю одразу ж, з першими ознаками захворювання, такими як нездужання, незначне підвищення температури тощо. Нехай це навіть звичайне ГРЗ, краще одразу помістити людину під нагляд лікарів.
Власне, як ви, мабуть, вже здогадались, така суворість має під собою сумний досвід. Восени, під час другої хвилі пандемії, були військовослужбовці, які оформлювали лікарняні через сімейних лікарів і лишалися вдома – або й взагалі виявляли неприпустиму легковажність і продовжували ходити на службу, маючи ознаки застуди. В результаті вони потрапляли до нас в дуже важкому стані, і нам доводилось буквально виривати їх з пазурів смерті. Знаєте, до цього неможливо звикнути, це справді страшно, коли молодий, фізично міцний мужчина задихається у тебе на очах, і з цим треба щось робити, але час безнадійно втрачений, і ти вже просто молишся: «Будь ласочка, дихай! Дихай! Не здавайся! Живи!» Поговоріть з медсестрами і лікарями реанімаційного відділення: впевнений, вам більше не захочеться чекати вдома, пронесе чи ні. Тим більше, що можна ж і не встигнути. Зараз лікарні і шпиталі дуже перевантажені, до нас в Чернігів навіть з Києва декого з хворих перенаправляють.
Інтер'єр у відділеннях геть не армійський, креативний, тому сприяє одужанню
— Як довго триває лікування?
— Згідно протоколу, 14 днів. Зазвичай цього буває достатньо, щоб побороти вірус – звісно, якщо лікування розпочато вчасно. Якщо ж стан пацієнта тяжкий, може знадобитися додатковий час. Після виписки пацієнту надається від 10 до 30 діб на реабілітацію, в залежності від важкості перенесення хвороби.
— Ви сказали, що пандемія пішла на спад, кількість захворювань помітно зменшилась. Як думаєте, коли Чернігівщина вийде з «червоної зони»?
— Я би не радив розслаблятися. Вірусні інфекції працюють хвилеподібно, вони мають тенденцію посилюватись під час масових скупчень народу, а у нас попереду купа свят. Вже наступної неділі люди підуть до церкви святити вербу, потім паски, далі поминальний день на кладовищах. Вихідні наші громадяни традиційно використовують для спілкування з рідними і друзями, відпочинку на природі. Маючи досвід минулих спалахів захворюваності саме після масових свят, ми розуміємо рівень небезпеки. Тому наполегливо закликаємо: лишайтесь вдома! Відчув нездужання – самоізолюйся! Найагресивнішим є саме «свіжий» вірус. Статистика показує, що в перші дні захворювання хворий, ще не усвідомлюючи свого стану, заражає від 10 до 20 осіб вдома, на роботі, у транспорті, на вулиці, в магазині.
І ще одне. Третя хвиля була набагато складнішою для нас не лише збільшенням кількості хворих, але й суттєвим погіршенням стану захворівших вже під час надходження. Пацієнти вже в перші дні захворювання почувалися гірше, ніж півроку тому. Якщо раніше хворі ледве витримували визначені 14 днів лікування і просилися на виписку, то зараз у багатьох температура тримається ще й на 10-й день, і самопочуття вони мають таке, що ми змушені додавати їм ще 5-7 днів лікування. На додаток до специфічної для коронавірусу полісегментарної пневмонії, багато пацієнтів вже з перших днів мають виражені симптоми інтоксикації, суттєві ураження слизових рота, носоглотки, стравохода і навіть кишківника, що свідчить про мутацію вірусу. Тобто, ситуація серйозна. Ми, звичайно, справляємося з цим, але людям варто було б і самим поберегися хоч трохи, потурбуватися про захищеність себе і своїх рідних. Хтозна, які несподіванки принесуть нові штами, які, безперечно, будуть – якщо не зараз, то на осінь точно.
Регулярна дезинфекція в коридорах та палатах інфекційного відділення
—
Як же убезпечити себе від зараження? Адже не секрет, що маски допомагають мало…
— Так, респіратори захищають надійніше, але навіть звичайні маски – краще, ніж нічого. Принаймні ніхто не чхає тобі в обличчя, і ти не вдихаєш той «бульйон» з різноманітних вірусів, що завжди присутній у місцях скупчення людей. Так само, як і миття рук та дезинфекція поверхонь не убезпечать вас повністю, але ризик зараження суттєво знизять. Я би не нехтував цим. Найефективнішим профілактичним засобом проти вірусу наразі є щеплення. За місяць нами щеплено вже більше 700 людей, в основному, медиків, і днями вже підходить час повторної вакцинації тих, хто щепився в числі перших. Щотижня ми прищеплюємо пару сотень військовослужбовців. Вакцина «Ковішилд», яку ми використовуємо, є доволі якісною, має більше 70% ефективності. Ми, медики, як перші, хто отримав щеплення нею, почуваємось добре, жодних проблем зі здоров'ям не відчуваємо. Записуйтесь на вакцинацію, приходьте щепитись – і будьте здорові.
Джерело: Служба зв’язків з громадськістю оперативного командування «Північ»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
