Галасу у ЗМІ торік наробила історія, коли 16-річна дівчина змінила по батькові на «по матері». Тобто замість Олексіївна, Петрівна чи Василівна стала Лесіївна (бо її матір звати Леся). Якщо цей випадок не буде унікальним, в Україні можуть з’явитися Оксановичі та Оксанівни, Іриновичі та Іринівни, Тетяновичі та Тетянівни… Як вам таке?
Чи можна змінити по батькові
Після цього випадку виникає запитання, чи можна замінити по батькові на по матері.
Згідно з законом України №2450, який набув чинності 1 січня 2021 року, громадянам в Україні дозволено міняти по батькові.
Змінити по батькові можуть:
фізична особа, яка досягла 16 років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та власне ім’я та (або) по батькові;
фізична особа, яка досягла 14 років, має право змінити своє прізвище та власне ім’я, та по батькові за згодою батьків.
Якщо хтось з батьків проти зміни ПІБ, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування. Під час вирішення спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов’язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни по батькові інтересам дитини.
Як в українців з'явилися імена по батькові?
На думку істориків, князів — нащадків Рюрика спершу називали виключно на ім'я: Рюрик, Ігор, Ольга, Святослав, Володимир. Коли представників династії стало багато, з'явилися Рюриковичі з ідентичними іменами, тому і почали додавати «по батькові». Одного називали Володимир Васильович, іншого — Володимир Романович. Така практика прижилася, і вони почали називати так один одного. Ця форма звернення стала проявом ввічливості та пошани. Її підхопили також бояри, дружинники, міські жителі: купці та ремісники. Так поширилася звичка вживати по батькові.
Водночас прямих доказів того, що прості селяни почали називати одне одного «по батькові», в старих актах нема. З часом «по батькові» перейшло з поодиноких осіб на цілі групи людей — родини чи роду. Якщо це були нащадки князя Святослава, то Святославовичами називали не лише синів, а й внуків та правнуків. З історії ми знаємо Ольговичів, Давидовичів, Мономаховичів тощо.
А чи називали нащадків не по батькові, а по матері?
Науковиця, викладачка НУ «Чернігівський колегіум», співзасновниця ГО «Платформа освітніх ініціатив» Оксана Дженджеро вважає, що вживання, узаконення матронімів (матронім — частина родового імені людини, що виникло від імені, прізвиська чи назви професії матері) — важливий крок у формуванні вільного від стереотипів світогляду українців. У багатьох мовах це поширене явище.
Та й в українській мові уживаними є так звані "жіночі" прізвища: Одарченко (від Одарка), Катеринчук (від Катерина), Лесишин (від Леся) тощо. Більшість із матронімічних прізвищ має суфікси -ин (Лесин — син Лесі, Ващишин — син Васьки (Василини) тощо) та -ич (Оленич — син Олени, Мотрич — син Мотрі тощо). Є й з іншими суфіксами: Мотрій (син Мотрі), Палагнюк (син Палажки), Гапко (син Гапки) тощо.
Водночас імена по матері — нове явище, тож і ставлення неоднозначне.
— Я схвально ставлюся до ідеї дозволити реєструвати ім'я по матері чи змінювати в дорослому віці ім'я по батькові на матронім, — Життєві ситуації бувають різними. Скажімо, жінка народила й виховує дитину без чоловіка, дитина нічого не знає про свого батька, жінка не знає, хто батько її дитини. До речі, остання ситуація — чутлива актуальна тема для українок, які зазнали сексуального насильства через російську агресію. Жінка не знає і знати не хоче гвалтівника/ів, водночас має право на материнство. Ця тема гарно розкрита в українській стрічці «Бачення метелика» (англ. Butterfly Vision) , представленій на Каннському кінофестивалі в 2022-му році. У цьому випадку ім'я по матері більш ніж доречне. Тож, Лесівна, Ольгівна, Марійович, Катеринович можуть стати згодом звичним явищем, якщо відкинути забобони й стереотипи.
А що думають про використання матронімів чернігівці?
Владислав Пархоменко, майстер виробничого навчання Чернігівського вищого професійного училища побутового обслуговування:
— Погоджуюсь з тим, що ситуації бувають дуже різними. Моя позиція така: я не проти того, щоб ПІБ дитини чи підлітка записувати по матері. Але вважаю, що варто дозволити це робити самостійно, коли людина досягне повноліття — з 18 років. Це щоб вона більш грунтовно все обміркувала та могла усвідомлювати наслідки своїх дій. В європейців взагалі немає по батькові. І вони якось справляються, прекрасно собі живуть.
Алла Кравець, нумерологиня:
— Жінка, коли живе з чоловіком, входить до його роду, родини тощо. Батько дає сперматозоїд як потужну енергію. І його не можливо нічим замінити, бо інакше не буде запліднення (зараз подумала про те, що штучна матка вже є, а сперматозоїд не можуть створити). Тому дитина й отримує по-батькові, адже він є частиною свого чада.
Звісно, через образу на чоловіка мама може так діяти. Але, на мою думку, цим тільки додає дитині завдань у житті і непорозумінь… І людина починає розбиратися, замість того, аби досягати своїх цілей. Кожна дитина успадковує гени, від яких отак просто не можна відписатися. Місія батька — супроводити дитину до вищих помислів, до зірок, до неба.
Анна Половинник, психологиня:
— Якщо спиратися на здорові особисті кордони, то мені це ок. Аби людям було ок, які це роблять. Якщо це свідоме рішення, якщо людина вкладає в це певний сенс, нікого цим не ображає, нічого не порушує, не чинить насилля, то хай робить так, як вважає за потрібне. Це її відповідальність. То чому б і ні?
Сергій Петрикей, тренер спортивного клубу «Рукопашний бій» (м. Чернігів):
— Я не прихильник такого радикалізму. Якщо вже так допік батько, то хай дитина змінить по-батькові на по-дідусеві. Я за повноцінну сім’ю, а для цього треба виховання.
Тетяна Фененко, лікарка-психіатр-нарколог:
— Мені потрапляла на очі новина про дівчинку, яка виявила бажання записати себе по матері. Першою реакцією були подив і нерозуміння: навіщо? Чим по батькові не вгодило? Але буквально пів хвилини роздумів — і я можу уявити ситуацію, коли дитині важливо бути записаною саме по матері. Наприклад, якщо мати виховує та забезпечує дитину самостійно, а тато у житті просто відсутній. Тоді це буде справедливо.
Про вільний вибір "по батькові" чи "по матері" за бажанням я, щиро кажучи, не маю чіткої позиції. Занадто незвично для моєї картини світу. Але в Ісландії традиційно є і "сон", і "доттір", тобто таке цілком можливо. Аби лиш було прописано в законодавстві, і у дітей, котрі вибрали "по матері" не виникало бюрократичних проблем.
Довідково
Матроніми є в різних мовах:
- у їдиші: Рохлін — син Rokhl (Рахілі), Фрумін — син Фруми;
- у нідерландській: Лютен (Luiten — від Лютгарти), Розен (Roosen — від Розмарі);
- у ісландській: Гельгуссон (син Гельги), Гельгудоуттір (донька Гельги);
- у словенській: Марушич (Marušič) — нащадок Марії.
До речі, матронімічні прізвища, що походять від імені Марія, є і в португальській мові — Марінш (Marins), у грецькій — Маріс (Maris) та інших.
А в українській це цілий квітник прізвищ:
- Марієнко, Марійчук, Марійчак; Марійчик, Марійченко;
- Марусенко, Марусин, Марусич, Марусяк;
- Марисенко, Марищенко, Марисюк, Марисяк;
- Марушко, Марущенко, Марущак;
- Марунич, Маруненко, Марунченко, Маруняк, Марунчак.
Цікавилася Вікторія Сидорова
Джерело: 0462.ua
