Оксана Побрусило з Лосинівки, що на Ніжинщині, пів року терпіла страшенні муки. А все заради надії, що приживеться сформований лікарями товстий кишківник. Що забуде про калоприймач і зможе ходити в туалет, як усі.
— Надіялася, що все буде добре, — ділиться після трьох операцій Оксана Побрусило. — Наче відразу воно так і складалося. А потім виникли нестерпні болі. Виходила гра-минка калу і обпікала так, ніби водою гарячою хлюпнули, і оця плівка, волдир набігає. І коли його зрізати і притулитися до живого — отакий біль, отак мені обпікало шкіру в задньому проході. Товстий кишківник був сформований з тонкого, виходило зі шлунковим соком, а в ньому є соляна кислота. Тому й обпалювало слизову ануса і шкіру навколо.
Що сама шкіра біля анусу пеком пекла, що всередині жахливо боліло. Навіть де піхва — через свищ здавалося, що і там попекло. Кремами мазала, але не помагало. Що ж — помажу, а знову треба в туалет бігти. Поїла — і знову потрібно в туалет. І воно виходить, і анус обпікає, як вогнем. Почала знеболювальне колоть — кетанов. Хоч і кровило, і пекло, але трохи легше стало. Та від кетанова виникла виразка шлунку.
…У березні цього року «Вісник Ч» писав про Оксану Побрусило. Матері двох дітей, дружині, медсестрі Ніжинського дитячого садочка №4 у лютому вирізали увесь товстий кишківник. Він був уражений поліпами. Тонкий кишківник вивели вбік, створили ілеостому або просто стому. Отвір у тілі, до якого кріпиться калоприймач. Оперували в київській лікарні №1.
Під час цієї ж операції з тонкого кишківника сформували своєрідний резервуар. Пошили, так би мовити, нову товсту кишку. Запланували, що через два місяці її прикріплять до ануса. І зробили це у квітні, у київській лікарні №1.
— Я півроку промучилася, а воно не прижилося, — розповідає жінка. — І мені назад стому встановили. Я знову з мішечком, з калоприймачем. Цю, третю вже, операцію зробили 6 жовтня в київській лікарні №18.
Утворився свищ, — згадує свої муки. — Відразу думали, що то пухлина в прямій кишці. Зробили біопсію, аналіз на ракові клітини. Підозра не підтвердилася. Просвітили шлунок, знайшли виразку. Я знеболювалася близько місяця і заробила медикаментозну виразку. Кожні 8 годин колола знеболювальне. Без нього не могла. Відразу в лікарню не зверталася. Думала, що от мине, мине, все приживеться.
Зрештою, звернулася. Тиждень обстежувалася. Зробили КТ і МРТ, комп’ютерну томографію і магніто-резонансну томографію. Показало, як сказали лікарі, норицю. Між тонкою кишкою і прямою, біля самого ануса, утворилася вавка — свищ, дірка. І воно дуже сильні болі давало. Я не могла ходить. Сідати, вставати було боляче.
Рекомендували негайно оперувати, бо чим далі, тим гірше. Що на місце треба ставити стому. Калоприймач носити пожиттєво.
Перед операцією почав дуже сильно боліти шлунок. Сказали, що буду контрольний зонд ковтати. Якщо виразка не затяглася, відкладатимуть операцію. Слава Богу, що вона затяглася. Як я переживала!.. Я молилася, щоб цю операцію швидше зробили. Дні рахувала.
А потім не дні, а години. Нарешті сформували стому. З нею мені ліпше буде. Краще я цей мішечок поміняю, ніж у туалет постійно бігати.
— Чому ж так трапилося? Адже подібні операції вже робили, вони були вдалими.
— Сказали у лікарні №18, що я мало походила з тимчасовою стомою. Треба було пів року походити, а я —два місяці, і в першій лікарні, де й встановлювали, мені її закрили. Обстежили й сказали, що все пригоїлося. А я дуже хотіла якнайшвидше мішечок цей забрать і нормально ходити в туалет, як усі люди.
Операція йшла дві години, недовго. Я п’ять днів у лікарні лежала. Ночами не спала, плакала, ніби передчувала. Мене заспокоювали, щоб не хвилювалася, все приживеться, все настроїться. їжте все. Зрештою, після виписки, я рідини мало пила, боялася. Супи не їла. Уранці сире яйце випивала. їла ж в основному рис, картоплю. Щоб скріпляло. На цьому тільки й жила. А воно все одно рідким виходило. Як тільки повечеряємо, у мене всеношна починалася, я не виходила з туалету. Це був кошмар. До 50 кілограмів я тоді схудла. їжа цілою вилітала. Як з7ла моркву, вона так і виходила. Нема товстого кишківника, не встигало перетравлюватися. Як на роботу почала їздити, трохи набрала вагу. Зараз важу 51 кілограм. До першої операції була 75.1 ворогу не побажаю так пів року прожити, у таких муках.
— Не думаєте над тим, щоб згодом все-таки сформувати товстий кишківник?
— Вирішила, хай буде з мішечком, ніж бігати в туалет більше 20 разів за добу. Ще вдень так-сяк. А вночі… Пів року ці для мене були пеклом. І на роботу ходила зі знеболювальним.
І вночі знеболювальне колола. Уночі, самі знаєте, загострюється біль. Я ночами майже не спала від болю і позивів випорожнитися.
— Удень прокладками користувалися?
— Так, я без них не могла. Пачками їх купувала. «Натуреллу» брала, найбільші, нічні на сім крапель. За день дуже часто міняла. Недосипаючи, на роботу їздила, як зомбі.
— На роботу швидко пішли.
— Я відволікалася там. То до дітей, то на кухню. Поки меню складу, перевірю. На роботі мені легше. Крім того, потрібно виплачувати борги — тисячу доларів. Усі операції були платними. На першу пішло 70 тисяч гривень. На другу — 30 тисяч гривень. За третю заплатили 50 тисяч гривень. І на ліки пішло усього не менше 30 тисяч гривень. Обстеження теж за свої кошти. Чоловік працює в Києві на будівництві. Ростимо двох дітей: Владу — 15, Вікторії —12. Жити дуже хочеться.
Родині, яка протягом року боролася з бідою, дуже потрібна матеріальна допомога.
Номер карткового рахунку в «ПриватБанку»: 4149 4991 5387 2930, Оксана Побрусило.
Газета «ВісникЧ» №43 (1850) від 28 жовтня 2021, Тамара Кравченко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
