Оксана Дрєєва: «З Чернігова не відпустили бджоли»

Бджільництвом родина пані Оксани займається п’ятий рік або п’яте літо, як прийнято говорити у пасічників. Два роки тому моя співрозмовниця закінчила Гадяцьке аграрне училище й отримала нову для себе спеціальність – бджоляр. До того працювала в торгівлі. Цього року очолила Чернігівську міську спілку бджолярів-пасічників, приймає повноваження. Про те, як у житті жінки таке важливе місце посіли крилаті комахи-трудівниці, про бджільництво як сферу економіки та подолання стереотипів (пасіка вважається традиційно «чоловічою» сферою діяльності) ми сьогодні й поговоримо. Стартували з 10 бджолиних родин, а зараз уже 100 — Пані Оксано, як так сталося, що ви почали цікавитися та займатися бджільництвом? — Варто почати розповідь з того, що до Чернігова ми з чоловіком і двома синами переїхали з Луганської області ще в 2014-му. Саме сюди приїхали не випадково, тут живе моя рідна бабуся. Сама я родом з Конотопа. Коли переїхали, почали розмірковувати, чи би нам хотілося займатися. Нам завжди було цікаве бджільництво, але гадали так: може, колись, на пенсії. Але тут, у Чернігові згадали про ці наміри. Задумалися, з чого ж починати? Вирішили шукати спеціалізовані магазин. Так я прийшла до магазину меду та продуктів бджільництва на вул. Любецький. Треба було купити бджіл, налагодити зв’язки. І там побачила оголошення, що в нашому місті діє спілка, що триває набір на курси пасічників-бджолярів. Познайомилася з Ігорем Сокоринським – головою обласної Спілки бджолярів. Курси розпочалися в лютому, в групі було десь 10 слухачів, окрім мене — ще одна жінка більш старшого віку. Зустрічалися два рази на тиждень. Відразу прийшла в спілку, почала допомагати, навчатися. Коли вже набула досвіду, Ігор Сокоринський запропонував мені очолити міську спілку бджолярів. Каже: дорогу молодим! — А які практичні кроки потрібні для того, щоб стати пасічником або пасічницею? — Напевно, у кожної людини свій шлях, я можу розказати лише про свій досвід. Вже в травні купила 10 бджолиних родин. Мене одразу запросили в «кочову бригаду», щоб вивезти їх на точок, тобто на медозбір. І перший медозбір у нас був у Мохнатині, на акації. Бригада складалася з 6 осіб. Так, я була одна жінка і мені в усьому допомагав чоловік. Особливо, коли потрібна фізична праця. Раз на тиждень припадало чергування, ми їхали до Мохнатина та слідували, щоб ніхто не покрав вулики, не пошкодив. Потім ми з чоловіком купили промислову територію в Куликівці. Вулики стояли там до весни цього року. Зараз перебралися ближче до міста. Частина вуликів залишаються в Чернігові. — Перший медозбір був вдалий? — Викачали загалом десь 60 літрів меду. Мені це сподобалося! Більша частина пішла на продаж, вистачило і нам, і батькам. Але були моменти складні, були сумніви: чи воно треба? Особливо на початку. Коли купувала бджолині родини, то приїхала сама, щоб їх подивитися та забрати. Мені відкрили вулики: дивися, це твої бджоли. Я беруся за рамки, а бджоли мене – кусати. Закрила вулик і заплакала. Думаю: може, помилилася? Але потім заспокоїлася. Забрала вулики, вивезли ми їх на точок, а в кінці літа – додому. Майже всі родини перезимували. Для пасічника це вирішальний момент, адже зими бувають різні. Було, що з 50 родин залишилося тільки 15. Зараз у нас близько 100 бджолиних родин. Кусають, але на мені захисний костюм. Ставлюся до цього як до роботи, яку треба робити. «Шукаю та запроваджую щось нове» — Як я зрозуміла, ви продовжуєте ходити на роботу, тобто бджолярство – справа переважно для душі та додатковий заробіток. Цікаво, якби тільки медом займалися, вистачало б на життя? — Можливо, вистачало б, якщо мати одразу сотню вуликів. А сотня в мене з’явилася тільки цього року. Якби всі стояли на медозборі, і викачати мед, продати чи переробити, можливо, коштів на життя і вистачало б. Але ми розширяємося, відкриваєш нові напрямки. Зокрема, мене цікавить медоваріння. А ще з Ігорем Сокоринським почали вирощувати маток. Взагалі я за нові технології. Завжди щось нове шукаю та запроваджую. Треба час цінувати, бо бджоли вимагають дуже багато часу. Пасічники в літах переважно працюють по-старому. Якщо всю цю роботу розпланувати й робити сучасними методами, воно все буде швидше. — Хочу запитати також, яким був цей рік для вашої родини? — Ми залишилися в Чернігові, бо наші бджоли тут, і покинути їх ми не могли. Можна сказати, що бджоли мене не відпустили. Була думка: може, виїхати в Куликівку? Кудись далі ми навіть не планували. Я більше не хочу. Це складно і морально, і фізично. Коли ми приїхали сюди в 2014-му, довелося все починати з нуля. Все майно лишилося там, на Луганщині. Роботи у нас цього року значно побільшало. Ігор Миколайвич пішов служити, тож його бджіл я забрала, бо не можна залишати без нагляду. Коли росіяни відступили, одразу поїхала до нас на пасіку, потім до нього. Почали підгодовувати бджіл, а потім забрали, бо не встигали. Зараз все на одному точку. — Голова обласної спілки бджолярів служить, напевно, пасічники теж допомагають український армії? — Обов’язково відправимо мед нашим військовим, але після 20 серпня. Зараз усі зайняті, триває пізній медозбір. Загалом є три або навіть чотири етапи медозбору. Перший, коли квітне акація або сади. Далі – гречка або лугові квіти. А вже потім – соняшник. — Тож цього року наша область буде з медом? — Так, меду багато, але ціна незрозуміла. Попит зменшився. Я так гадаю, що і грошей мало у людей, і людей менше, бо багато виїхали. Та й пріоритети змінилися, всі чекають, що буде далі. У нас один вихід – тримаємо. Мед не пропадає. Використовуємо для медоваріння. Це медове вино. Воно може бути двох видів — варене або «ставлене». Ставлені меди довго бродять, це тривалий процес. А вареним достатньо до півроку. Якщо восени зварити, влітку вже можна споживати. Але в Україні його мало знають і споживають. «Мед варто популяризувати» — Цікаво, яка зараз ціна на мед в області? — Ринкова, кажуть, що дорого. Зокрема, 150 грн. за півлітра акацієвого меду, 100 грн. – гречаний, 60-70 грн. — соняшниковий. Якщо брати вартість за кілограм, то вона впала. Закупівельники наче беруть, але не дуже активно. Є невизначеність. Нам, пасічникам, краще продавати в роздріб. За кордон не веземо, бо потрібні відповідні документи, сертифікати. Це ж харчовий продукт. Щоб вивозити великі обсяги, треба мати потужності, приміщення, обладнання. Наступний крок – сертифікація. Це все і дорого, і тривалий процес за часом. У нас були такі думки, але кооперація – це складно. На цей момент вирішили зосередитися на розведенні та селекції бджолиних маток, щоб у подальшому пасічники могли отримувати якісні бджолородини. Щодо експорту – мені це не дуже цікаво. Хочу мати замкнутий цикл виробництва тут, щось виготовляти з меду. Нема сенсу його за безцінь кудись везти. До слова, мед варто популяризувати серед населення. Бо українці порівняно з жителями інших європейських країн споживають мало меду. За статистикою, близько літра на рік. А ми ж його виробляємо — якісний, корисний, екологічно чистий! — Наскільки знаю, ще одна проблема в цій сфері – бджоли гинуть після того, як фермери обробляють поля хімікатами. — Ми намагаємося налагодити співпрацю з аграріями, інакше діла не буде. Раніше діалогу взагалі не було. Намагаємося впливати через селищні ради. Вони ж знають усіх своїх фермерів, у кожному районі є служби, які цим займаються. Можна добиватися компенсації збитків у судовому порядку, але це складно. Треба довести, що саме ця речовина вбила бджіл. І що саме це добриво застосовував оцей фермер. Лабораторія тільки одна в країні, а вся ця отрута розкладається за добу. Якщо не встиг, за день-два уже нічого не доведеш. Тож реба розмовляти та домовлятися. І на державному рівні приймати закони для захисту бджолярства. Цього року були потрави, але я не знаю, які наслідки для пасічників. Наші спілчани ще не збиралися, зважаючи на всі обставини й події в країні. — Дозвольте привітати Вас особисто та всю спільноту пасічників і бджолярів нашого міста, області з медовим Спасом і професійним святом — Днем бджоляра. Вдалого медозбору, і нехай все задумане успішно реалізується на благо нашої громади та країни! Спілкувалася Вероніка Приходько, фото – Володимира Герасименка, автора та з особистого архіву Оксани Дрєєвої Матеріал підготовлений у рамках проекту Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини «Менторинговий курс інституційного розвитку локальних медіа Житомирської, Сумської та Чернігівської областей «ЗМІ нових громад», за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Поради до теми Як відрізнити справжній мед від підробки? 1. Справжній мед зацукровується знизу, а не зверху. 2. Крапля справжнього меду, нанесена на зап'ястя, не розтікається. 3. Тонкий струмінь у справжнього меду не розривається, навіть дуже тонкий (перевірка на «тонку нитку»). 4. Опустіть в мед ложку, та подивіться як він буде з неї стікати. Хороший лягатиме хвилями. 5. Якщо мед вже зацукрувався, його можна обережно розчинити на водяній бані. І якщо в розчиненому меді знайдете шматочки воску — продукт натуральний! Джерело: 0462.ua