На Чернігівщині активісти відновлюють монументальне мистецтво. Членкині «Спілки жінок Менщини» та місцеві жителі приводять до ладу мозаїчні зупинки, а також дають друге життя унікальному орнаменту. У чому цінність таких зупинок, та як відбувається відновлення, дізнавалися журналісти Чернігівської Медіа Групи.
«Якщо протікає дах, то зупинка через пару років просто зникне»
За словами художниці, дослідниці, а також засновниці спільноти «Chernihiv Monumentalism» Олени Загребіної, у Чернігівській області нараховується понад 100 мозаїчних зупинок. Однак вони вже зникають, піддаючись впливу часу, і відновити їх з нуля неможливо, адже кожна мозаїчна зупинка унікальна.
— Кожна робота відрізняється від іншої, – пояснює пані Олена. – На Чернігівщині є багато мотивів, які повторюються, але при цьому вони всі унікальні. І, звісно, замінити таку зупинку на звичайну – неправильно, тому що вартість цієї мозаїчної набагато більша. До того ж це мистецтво, яке ми зараз не зможемо собі дозволити. Зупинки, що знаходяться на таких шляхах, де фактично не стає транспорт, просто руйнуються, тому за ними нікому доглянути. Зрозуміло, що стан залежить від погодних умов. Якщо протікає дах, то зупинка через пару років просто зникне. Їх необхідно зберігати, бо це дійсно окраса регіону.
ГО «Спілка жінок Менщини» ініціювала відновлення мозаїчних зупинок. Ідея виникла ще минулого року, коли членкині, під час літніх експедицій, натрапили на зупинку у селі Волосківці, яка хоч і була недоглянутою, однак привернула увагу унікальним візерунком півника, та рослинним мотивом.
— Вже тоді у нас зародилось бажання спробувати її зберегти, адже це справжня окраса місцевості. Приблизно у той час на ВДНГ було зруйновано унікальну мозаїку, присвячену вогнеборцям, що підлило масла у вогонь. Було сумно спостерігати, як наше культурне надбання руйнується через нашу ж байдужість та «декомунізацію», коли через необізнаність знищуються справжні витвори мистецтва, – розповідає заступниця голови громадської організації Вікторія Неруш.
Спілка подала на конкурс грантів ГО «Агентство з розвитку приватної ініціативи» ідею проєкту з відновлення унікального мистецтва, який назвали «Наступна зупинка – мозаїка». Ідея перемогла, її підтримали фінансуванням, тож літо 2024-го присвятили відновленню унікального мистецтва. Спочатку відбувся воркшоп, де членкині навчилися складати мозаїку, а потім перейшли до роботи.
«Кололи на шматочки плитку, та викладали її за ескізом»
Окрім спілчанок до збереження зупинок долучилися місцеві жителі. Вікторія Неруш говорить:
— Приєднувалися десь більше, а де менше. Найактивніші були у Волосківцях. Аби залучити до толоки наших спілчанок і волонтерів, ми радилися у своєму чаті, обирали зручний для більшості час і дату. А потім запрошували через оголошення в спільноті «Меншина туристична» у Facebook усіх бажаючих. Попередньо контактували зі старостою села: просили допомогти доставити воду до зупинки, драбину, запросити людей.
Завдяки такій ініціативі на Менщині відновлено 5 мозаїчних зупинок, однак спілка вже задумалася про роботу над зупинкою в селі Стольне. Робота переважно складалася з відмивання мозаїки, побілки стін, фарбування лавки, очищення від чагарників. Проте у Волосківцях довелося докласти більше зусиль.
— Зупинка потребувала негайного перекриття даху, бо протікав, і створював дискомфорт людям, та псував мозаїку. Ще повністю замінили лавку. І найцікавішим було відновити шматок мозаїки, майже на половину стіни. Для цього ми збирали залишки облицювальної плитки у населення, купували дещо в магазині. Волонтерка Оля Крамаренко намалювала ескіз, як приблизно виглядала мозаїка, і ми кололи на шматочки плитку, та викладали її за ескізом – вийшло дуже гарно, – ділиться пані Вікторія.
Місцеві позитивно сприйняли таку ініціативу, дякували активістам, пригощали гостинцями. А у Величківці навіть вимили мозаїку від фарби, ще до приїзду спілчанок. Проте були й ті, хто просто проходив повз, а в Покровському якийсь місцевий хуліган вже встиг пошкодити відновлену зупинку.
«Ми не можемо змінити історію, і назвати не радянським те, що було створено в той період»
Серед авторів мозаїки на зупинках області є такі чернігівські митці як Петро Орел, Микола Кошель, Надія Демченко, Микола Ткачов, Семен Кантур, Володимир Корж та інші. На жаль, жодного автора відновлених зупинок на Менщині спілці не вдалося ідентифікувати. Олена Загребіна говорить, що визначити митця справді важко.
— Дуже часто художники, які не були авторами, були виконавцями, – пояснює дослідниця. – Вони їхали на два-три місяці, і разом створювали цю мозаїку. Тобто частково інші митці брали участь у створенні цих зупинок. Це дуже складно перевірити, записи не завжди можна знайти. Рятує, коли бачиш на зупинці монограму, тобто підпис. Наприклад, Петро Орел завжди підписував свої роботи, і якщо уважно подивитися, можна знайти.
— Зупинки не були чимось важливим для самого митця, часто це робили задля заробітку. Тому до них не відносилися як до унікального мистецтва, яке треба зберігати та впорядковувати. У нас в Україні дуже велика проблема з архівною роботою, і надія тільки на те, що окремі люди, які зацікавлені в чомусь, будуть дізнаватися про це, спілкуватися з краєзнавцями, та зберігати.
Мозаїчні зупинки були створені за радянських часів. Якщо говорити про Чернігівщину, то найактивнішим періодом була друга половина 80-х років, а вже у 90-ті це закінчилося. Попри те, що такі зупинки – це надбання радянських часів, варто розуміти, що їх створювали українці. Часто до роботи над мозаїкою долучалися випускники вузів, де навчали монументалістів.
— На жаль, в нас думка про щось радянське погано сприймається. Але ми не можемо змінити історію, і назвати не радянським те, що було створено в той період. Треба розуміти, що зупинки робили українці, які дуже часто намагалися протидіяти тій реальності. Якраз декоративне мистецтво, ті ж самі мозаїки на зупинках, дуже часто не несло саме ідеологічного навантаження. Були скоріш етнічні мотиви, природа, тварини, пташки, квіти, орнаменти, що супроводжували ідентичність нашого краю. Дуже часто люди бачать, що зроблено в той час, і для них це стає поганим. Насправді це зовсім не так. Треба вивчати більше, розуміти контекст, – пояснює Олена Загребіна.
Мозаїчна зупинка – це окраса села. Саме це доводить село Веселе Куликівської громади, яке прикрашає творіння Петра Орла. Пані Олена поділилася цікавим фактом: до вторгнення, коли в село приїжджали високопосадовці, всі збиралися не в будинку культури, а на зупинці, там і проводили важливі зустрічі.
Проєкт «Наступна зупинка – мозаїка» завершений, однак «Спілка жінок Менщини» має намір продовжити відновлення, і вже навіть знає, з чого почати. Вікторія Неруш говорить:
— Ще є зупинки, де потрібно укріпити дах, бо починає протікати. Можливо, складемо мозаїчне полотно, на якому під шаром штукатурки й фарби зображені хлопчик з мамою. Знайшли й шосту зупинку у Стольному. Плануємо навідатися до неї, роздивитися, у якому вона стані, і, якщо виникне потреба, відновити і її. Тож шукаємо спонсорів, які б підтримали у збереженні цього унікального мистецтва.
Такі прості речі, як зупинка здатні прикрасити не лише село, а й цілий регіон. Мозаїка – це унікальне мистецтво, і за нормальних умов такий орнамент здатний прожити довгий час. Тож ініціативи, які покликані зберігати цю красу, виконують важливу роль. Адже краще передати нащадкам культурну спадщину, аніж будки з металопрофілю, чи інші недовговічні павільйони.
Валентина Гавриленко
Чернігівська Медіа Група.
Джерело: 0462.ua
