На Петропавлівському цвинтарі Чернігова: екскурсія з Анатолієм Новаком

243

Про Петропавлівське кладовище і його «мешканців» можна писати книгу. Адже воно – одна з граней історії Чернігова.

У статті – приклади цвинтарного мистецтва, що вразили найбільше. «Темну» екскурсію провів історик Анатолій Новак.
Про Петропавлівське кладовище

Петропавлівське (Старе, Руське, П’ятницьке) кладовище у пішій доступності від центру Чернігова, на вулиці Старобілоуській. Більшість могил тут занедбані. Однак його варто відвідати, доки ще є вцілілі мистецькі експонати.

план Чернігова 1908 року
Перші знайдені поховання датовані часами Наполеонівських війн. У 1921 році налічувалося 12 тисяч могил. Для поховань цвинтар закрили в 1968 році.

Раніше будь-яку могилу можна було знайти за кістярськими книгами. Однак на початку 1990-х років їх спалили. Тож наразі вкрай складно відтворити, хто й де похований, якщо надгробка немає.
Хто такий Анатолій Новак

Анатолій Новак – історик у Чернігові. На волонтерських засадах впорядковує могили на Старому цвинтарі. В 2016 році розмістив електронну петицію, якою ініціював створення Меморіального комплексу на цій території. Хотів привести її до ладу й зробити повний реєстр поховань. Голоси петиція набрала. Однак коштів на облаштування так і не виділили.
З того часу стан могил тут не змінився, за винятком тих, якими опікуються громадські організації. Перепису теж не сталося. Лише прибрали аварійні дерева, які впродовж років руйнували подекуди ексклюзивні надгробки.
Цвинтарне мистецтво XIX століття

У Чернігові була своя фірма з виготовлення надгробків. Її відкрили брати Митрофан та Василь Шевченки. Компанія проіснувала понад 50 років – з 1880-х до початку Другої світової війни.
Стиль їхніх робіт легко впізнати: пам’ятники у вигляді обеліска. Раніше їх були десятки. До наших днів збереглося лише кілька.

Надгробок з сірого граніту гарбо. Тут поховані полковник Микола Толмачов з дружиною.

Більш вартісний варіант – оброблений лабрадорит. Теж не витримав ваги часу.
Київські конкуренти
Збереглися на кладовищі меморіали знаменитих у той час фірм з Києва – «П.Я. Ріццолатті» та «Вдова Де-Веккі і сини». Майстерні розташовувалися зовсім поруч – фактично через будинок.



Саме «Вдова Де-Веккі» започаткувала моду на силует «Скорботного Янгола». Найстаріші роботи збереглися на Байковому кладовищі в Києві.
У Чернігові є репліка цього монумента на могилі Єлизавети Вишницької.

Монументи купців Цвєтов

Пам’ятник зберігся неушкодженим з 1864 року
Це одні з найкращих і найякісніших мармурових і гранітних робіт. Встановлені на ділянці поховань родини купців Першої гільдії Цвєтів.
Монумент стоїть з 1864 року. Пережив війни, розрухи, деревопади. І на ньому – жодної зазубрини. Ручна різьба по мармуру. Робота Ріццолатті.
«Всохлі» дерева

За словами Анатолія Новака, такі монументи поширені на території Чернігівщини.

На католицькій ділянці кладовища збереглося чи не найбільше кам’яне дерево. Його на могилі дружини Камілли встановив відомий фотограф того часу Рафаїл Чернецький. Фотовиди Чернігова до 1920-х років – його робота.
«Жіночий» граніт

Це надгробок 1840-х. Зроблений з плямистого граніту. Його видобували лише в Фінляндії й Лапландії. Яких же зусиль коштувало довезти камінь майже за 1 500 кілометрів. Могила Анастасії Товстоногової – дружини «надворного совєтніка».
Голгофа

Схоже на купу каміння. Але це одна з найбільш популярних форм, особливо в набожних людей. Окремі камені видовбували з цільного шматка. Зверху був хрест.
Найстаріше поховання

Пірофілітова плита – найстаріше знайдене поховання на Руському цвинтарі. Цей вид сланцю зветься «овруцький шифер». Могила живописця й мецената Василя Рубановського 1818 року.
Такі плити використовували під час будівництва храмів у часи Київської Русі. Вони є в Борисоглібському соборі Чернігова. Схоже, плиту зняли з якоїсь давньоруської пам’ятки міста.
P.S. Такий туризм може здатися дивним чи навіть моторошним. Він поширений в Європі й США. В Україні ж старі кладовища в малих містах занедбані. Але дорадянські поховання мають культурну цінність і багато чого розповідають про українців.
Наталія Найдюк, «Деснянка» №45 (832) від 12 листопада 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Предыдущая статьяДонбасс и Карабах: Кравчук рассказал, есть ли аналогии
Следующая статьяФутбольна збірна України дізналась третього суперника у груповому етапі Євро-2020