Менщина – це край, де живуть креативні та легкі на підйом люди, які не втрачають оптимізму й бажання змінювати світ на краще навіть під час війни, яка, на жаль, триває на українських землях.
Напевне, вся Чернігівщина знає про цікаві активності, які час від часу відбуваються в селі Максаки. Тут активісти впорядкували хату, яку самі називають дачею, і запрошують гостей. Щоправда, водночас доречно зазначають, що нині веселощі та гуляння – не на часі, але від душевних зустрічей не відмовляються. Зокрема, час від часу проводять майстеркласи, присвячені вибійці та ткацтву.
Вибійка
Вікторія Неруш, заступниця голови ГО «Спілка жінок Менщини», розповіла, що вибійкою громадська організація зацікавилася ще в 2023 році.
«В інтернеті почали з’являтися дописи, відео цієї техніки. Ми зрозуміли, що опанувати основи вибійки нескладно і доступно.
Тоді ми реалізовували проєкт «Дерев’яні очі Менщини» – вивчення дерев’яного оздоблення вікон, столярства, різьблення на Менщині. І придумали, як влучно поєднати різьблення та вибійку. Ми попросили місцевого майстра Олексія Мороза виготовити штампи для вибійки із зображенням елементів вікон Менщини (рами, віконниць, сандриків, лиштви…).
Надихнула нас поїзда до Чернігова, де ми зустрілися з волонтерами «Дерев’яного мережива Чернігова» та майстринею Ольгою Костюченко. Саме вона навчила нас на майстеркласі основ вибійки, тонкощів її застосування. У неї це дуже гарно виходить, майстерно», – зазначила Вікторія Неруш.
ГО «Спілка жінок Менщини» популяризує вибійку як масове мистецтво, доступне і дітям, і дорослим. Беруть для оздоблення готові вироби: бавовняні сумки, бандани, закупили фарби для текстилю і шляхом нанесення фарби на штампи роблять відтиски на тканині, б’ючи по штампу. Тому й зветься ця технологія нанесення малюнка вибійкою.
«У 2023–2024 роках ми багато сумок зробили під час презентацій проєкту в населених пунктах Менщини. У всіх учасників виходять різні вироби з вікнами, оскільки кожен вибирає собі різні елементи, колір.
А минулого року ми під час фестивалю менської говірки в Максаках вирішили ще й зафіксувати вибійкою на тканині діалектні слова «азиди», «ловко», «дак і шо?», замовивши у того ж майстра відповідні штампи. А ще зображення карахоньки та нашого кота Рахмана – талісмана нашого фестивалю. Цього року додалися ще й «гурки».
Майже всі наші спілчанки володіють технікою вибійки та залюбки проводять майстеркласи: і в Мистецькому арсеналі, і в Музеї під відкритим небом ми популяризували нашу спадщину (дерев’яне оздоблення вікон, говірку) через вибійку», – повідомила пані Вікторія.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для приваблення інвесторів і туристів: молодий історик знімає відеоролики про цікавинки Менського краю
Ткацтво
Ідея відродити стародавнє ремесло – ткацтво – зародилася у спілчанок уже давно: адже це так пасує хаті-мазанці в Максаках і напрямку збереження нематеріальної культурної спадщини, який вони пропагують.
«Знайшли тих, хто вміє ткати, але живуть не поряд: Юрій Дахно з Москалів, Алла Хиля з Холмів, побували в Музеї Кролевецького ткацтва. Спостерігали, допитувалися… Потім почали напитувати, де знайти б ткацького верстата, аби справним був, щоб вчитися. От ми знайшли жінок, що ще сім років тому в нас, на Менщині, відродили ткацтво й ткали доріжки для себе. Додзвонилися їм, розказали про бажання навчитися ткати. Наталія Смаль, Люба Шерстюк і Наталія Лапа погодилися навчати нас і запропонували в користування кросна (ткацький верстат).
15 лютого 2025 року ми привезли до нашої хати в Максаках ткацький верстат і снівницю – пристрій, на якому готують нитки для заправлення у верстат», – пояснила Вікторія Неруш.
А потім щосуботи протягом лютого і березня їздили до Максаків із жінками-наставницями та вчилися: збирати верстат (кросна), снувати нитки, навивати їх на верстат, заправляти в нит і бердо, різати на смужки вживані речі, намотувати їх на цівки, і вже безпосередньо ткати: керувати човником, тиснути на панажі, прибивати лядом…
«Запрошували наших членів організації долучатися до навчання. Комусь зайшло, а хтось залишився байдужим. І ось тепер ми навчаємо ткати всіх зацікавлених.
Усі охочі можуть звернутися до нас, і ми у вихідний можемо поїхати разом до хати в Максаках і дати можливість спробувати ткати – верстат працює, нитки заправлені.
Самому верстату вже років 140-150. Він зроблений без жодного гвіздка. На ньому вчилася ткати Наташі Смаль мама, а її, відповідно, вчила її мама в селі Ліски», – розказала пані Вікторія.
Спілкувалася Ірина Осташко
Фото зі спільноти «Менщина туристична»
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Tagsісторія активність Навчання Новини Чернігів Чернігівщина
