Пізнавальні майстеркласи з хусткування проходять в Обласному центрі народної творчості, а також за запитом – у закладах культури й освіти нашого міста. Охочих долучитися до українських традицій не бракує, адже українська хустка, як і вишиванка, – символи та обереги нашого народу. Так вважає директорка Обласного центру народної творчості Надія Заваліна.
– У хустках, як і вишиванках, ніби зашифрований код української нації. Окрім того, хустка – це символ української жіночності. Після заміжжя жінки обов’язково покривали голову хусткою. Я навіть пам’ятаю, як мама забороняла мені виходити до криниці із непокритою головою. Майстри Обласного центру народної творчості тривалий час вивчали варіанти хусткування і знають різні варіанти пов’язування хусток, – розповідає пані Заваліна.
За словами методистки Обласного центру народної творчості з виставкової діяльності та розвитку народних ремесел і художніх промислів Маріанни Ваценко, у різні періоди життя жінка по різному покривала свою голову. Так, для заміжніх жінок до народження дитини використовували невисокі й маленькі очіпки.
—І навколо такого твердого очіпка закручували косу та поверху зав’язували хустку. Свою косу жінка могла ще трішки показувати, бо вона не народила дитину, — розповідає Маріанна Ваценко. – У другий період жінка дітородного віку, яка вже народила дитину, могла носити будь-які очіпки – тверді, м’які, високі. Що вищий очіпок, то заможніша жінка. І третій період наставав, коли жінка виходила з дітородного віку. Тоді вона вже вдягала звичайні маленькі очіпки та вкривала голову хусткою темніших кольорів. А молодиця могла собі дозволити будь-які яскраві кольори.
Цікаво, що більш стародавній жіночий головний убір — не хустка, а намітка. За словами Маріанни Ваценко, хустки ввійшли у вжиток дещо пізніше. Це якщо говорити про тернові, тобто вовняні хустки мануфактурного виробництва. Їхня назва походить від імені французького підприємця Гійома Луї Терно, який у ХІХ столітті отримав у спадщину від свого батька мануфактуру з виготовлення дуже дорогих жакардових хусток і шалей. І вони були доступні тільки для заможних жінок. Але в середині ХІХ століття він винаходить метод виготовлення більш дешевих друкованих вовняних тонких хусточок із додаванням козячого пуху. І відтоді намітка поступово виходить з ужитку. І наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в нас уже було багато мануфактур на заході України з виготовлення отаких хусток.
– А на Чернігівщині були поширені хустки не французького виробництва, а прохорівські, бардусові, бо Чернігівщина тоді входила до складу російської імперії. То які мануфактури там були, такими хустками й користувалися. Але я вважаю, що все-таки треба казати «тернова» хустка, а не «прохорівська». Бо першим метод виготовлення цих хусток винайшов француз Терно, – пояснює Маріанна Ваценко.
Хоч хустка і давній головний убір, сучасні жінки впевнені, що вона не виходить з моди. Хустки вдягають і юнки, і жінки старшого віку. І як же вони нам личать! На одному з майстеркласів у Центрі народної творчості побували учасники чернігівського фотоклубу «Прекрасне – поруч». Подивіться, які гарні вийшли світлини, та як сяють очі жінок від взаємодії з народними традиціями!
Вероніка Приходько, фото Наталії Василенко
Джерело: 0462.ua
