Як відомо в Україні 17 вересня відзначають День рятувальника. На Чернігівщині їх працює майже 1600. На озброєнні рятувальників — близько 300 одиниць основної, спеціальної, оперативної, аварійно-рятувальної, інженерної, допоміжної та медичної техніки. Герої матеріалу — обрали собі непросту професію — рятувальник. І служать у місті, про яке весь світ воліє говорити тихцем. Попри небезпеку й перестороги, полишати Чорнобиль не хочуть.
Ті, що служать у Чорнобилі. Ігор Науменко (зліва), Олександр Менський
Нині службу там несуть троє корюківчан-рятувальників: Ігор Науменко, Олександр Менський, Микола Карпенко. Двоє з них розповіли, яким є їхній власний чорнобильський шлях.
Молодий орденоносець
Олександр Менський
Олександру Менському — 35 років. Одружений, має двох донечок. Торік чоловік був відзначений нагородою Президента України — орденом «За мужність» III ступеня. Тодішній очільник МВС Арсен Аваков вручав її нашому землякові в Києві.
Так держава відзначила мужність і героїзм командира відділення 11 Державної пожежно-рятувальної частини м. Чорнобиль Олександра Менського під час ліквідації масштабної пожежі, яка тривала в зоні відчуження з 3 квітня по 5 травня.
"Таких відзнак на Корюківщині тільки дві: у рятувальника-чорнобильця Олександра Менського та ліквідатора аварії на ЧАЕС Миколи Скотаря"
— Як я став рятувальником? — замислюється Олександр. — Після служби в армії працював за фахом на місцевих підприємствах столяром-верстатником. А у 2009 році мене забрали на роботу в Чорнобиль, 16 ДПРЧ. Спочатку пожежником, потім старшим пожежником, а з 2011-го — командир відділення. Позаду понад дванадцять років роботи, без якої я вже не уявляю свого життя. Це — моє.
Олександр розповів, що чорнобильська частина налічує близько 120 осіб, які несуть службу двома вахтами. З 3-го по 18-те число місяця — перша вахта, з 18-го по 3-тє — друга. Наші земляки утрьох потрапили до першої вахти. П’ятнадцять днів у Чорнобилі, п’ятнадцять — удома. Добираються на місце служби разом з колегою з Новгорода-Сіверського його автомобілем.
11 Державна пожежно-рятувальна частина (м. Чорнобиль)
— Восени та навесні, коли горить трава, ліси й торф’яники, буває, і до десяти виїздів за вахту, — розповідає Олександр. — В опалювальний період додається ще приватний сектор, бо старі грубки часто призводять до загорянь. Виїздимо також на допомогу Іванківському району — обслуговуємо шість сіл. Не сприймаю Чорнобиль як зону відчуження, зону підвищеної небезпеки. Це моя робота.
Торішню лісову пожежу в Чорнобилі, яка тривала понад місяць і яку долати допомагали рятувальники з одинадцяти областей України, Олександр згадує як виснажливу. Каже, люди спали по три години на добу, неймовірними зусиллями змогли приборкати вогонь. Страшні рани тисяч гектарів лісу згодом загоїла сама природа, даючи шанс на відновлення.
Наш земляк розповідає, що в Чорнобилі нині живуть до ста самоселів похилого віку, які не змогли покинути рідні місця навіть попри смертельну небезпеку, яка змусила виїхати з дому тисячі людей. А також персонал, що обслуговує станцію, поліцейські тощо. Усього близько двох з половиною тисяч людей.
Удома, в Корюківці, свого рятувальника чекають рідні. Олександр каже, що за два тижні, які він проводить удома, устигає і домашню роботу переробити, і батькам допомогти. А потім знову поїде на два тижні в Чорнобиль. Звикся вже. Але головне для нього те, що дружина Євгенія з розумінням ставиться до справи, яка стала для нього життям.
Чорнобиль — це люди
Ігор Науменко
Ольга, дружина 44-річного Ігоря Науменка, інколи каже своєму чоловікові, що він двічі одружений: з нею та зі своєю службою. Але не ревнує, бо бачила, що таке бути рятувальником — віддаватися роботі сповна. У Корюківці, де раніше служив Ігор, Ольга деякий час працювала бухгалтером.
У 2009 році пожежник Ігор Науменко перевівся з Корюківки на службу в Чорнобиль. Нині обіймає посаду начальника відділення газодимозахисної служби. Напрацював понад 25 років стажу, можна йти на заслужений відпочинок за вислугою років. Але Ігор не збирається.
"А як це без роботи? Звик за понад дванадцять років у Чорнобилі. У нас чудовий колектив. Разом святкуємо дні народження, весілля, народження дітей, згуртовані не лише в радісні, а й у дні смутку. Це дорогого вартує. Тому нічого не хочу змінювати. Працюватиму, доки здоров’я дозволятиме -Ігор Науменко"
Ігор розповів, що медогляд разом з колегами щороку проходять за місцем проживання або в столиці. Особлива увага — щитоподібній залозі, адже працювати доводиться за різних показників радіаційного фону.
— Звісно, ми маємо мапи з нанесеними точками радіоактивного забруднення, командири відділення забезпечені дозиметром, є позаштатні хіміки-дозиметристи, але в разі небезпеки поширення вогню — хто зважатиме на показники? — розмірковує Ігор Науменко. — У Чорнобилі ми працюємо у звичайному бойовому одязі рятувальників, зі звичайним обладнанням і звичайним пожежно-рятувальним транспортом. Замислюєшся про це тільки тоді, коли під час гасіння пожеж у поле зору потрапляє реактор Чорнобильської атомної станції, а ми — у респіраторах… Після значних пожеж обов’язково проходимо дозиметричний контроль, наш одяг дезактивують.
"Ігор Науменко переконаний, що життя в Чорнобилі неможливе. Більше ніколи ця територія не вдихне його на повні груди"
Самосели доживають свого віку, а нових охочих там проживати немає. З повагою ставиться до волонтерів, які допомагають самотнім людям продуктами. І сердиться на туристів, які приїздять у Чорнобиль наче в розважальний центр, залишаючи після себе купи сміття та обмальовані стіни. Дорослим треба усвідомлювати, що таке Чорнобиль, і дітям своїм пояснювати.
Ігор Науменко — батько двох синів. Старшому сину 21 рік, служить прикордонником. Менший цієї осені пішов у перший клас. Тато не встиг провести свого школярика до школи — до третього вересня був на вахті в Чорнобилі.
Джерело: Сусіди.City, Наталія Рубей
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
