Вона навчає маленьких чернігівців ліпити іграшки з пластиліну, знайомить їх зі світом казок і прищеплює любов до театру. Вже понад 20 років Лариса Буйлук працює в Чернігівському обласному палаці дітей та юнацтва керівницею гуртків. Її робочий кабінет виглядає як творча лабораторія, наповнена безліччю яскравих іграшок і картин. Більшість з них вона зробила власноруч. І тут також є чимало творчих робіт її вихованців.
«Моє покликання – працювати з дітьми»
— У 2001 році я прийшла працювати сюди, в Обласний палац дітей та юнацтва, художницею-оформлювачкою. Згодом стала керівницею гуртків. У мене був педагогічний досвід і, передусім, хотілося працювати з дітьми, — згадує Лариса Буйлук. — Тож набрала хлопчиків і дівчаток у групу під назвою «Казкова скульптура». Символом гуртка стала моя перша рельєфна іграшка з пластиліну «Казкарик». Вона й досі тут, а виготовила її, ще коли навчалася в Прилуцькому педагогічному училищі.
У Палаці на перших заняттях дітки з педагогом виготовляли об’ємні, рельєфні іграшки та картини з пластиліну. Потім їх грунтували, фарбували й розписували. І згодом народилося бажання «оживити» ці твори, щоб іграшка «заговорила». Так з’явився гурток «Дивовижна палітра». Гуртківці розписували свої вироби, потім почали малювати ілюстрації. Помічаючи й заохочуючи творчість дітей, Лариса Буйлук запропонувала відкрити гурток «Театр іграшки «Дивосвіт». Тут діти не лише виготовляють власні іграшки, а й готують інсценізації, озвучують казки, співають пісні і поступово поринають у світ театру.
— Мені подобається цитата з твору Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц»: «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш». Це про здатність розуміти й відчувати. Словом можна ранити, а можна й окрилити, бо є і животворчі слова, – відверто ділиться своїми думками Лариса Буйлук. – Це дуже важливо, щоб діти зростали в щасті та радості, щоб були чуйними та милосердними. Я вважаю, що через образотворче і театральне мистецтво можна вплинути на виховання дітей. В мене є авторська методика, в основу якої я взяла глибокий зміст 12–ти відомих літературних творів, персонажі яких відображають такі якості, як-от: добро, милосердя, мудрість, справедливість, вдячність, мужність тощо. Це працює.
«Через театр ляльок можна сказати світові багато»
У 2023-му році в Чернігівському палаці дітей та юнацтва з’явився новий гурток — «Театр ляльок «Радість». Це діяльність художньо-естетичного напряму.
— У нас є ширма та ляльки, які можна вдягнути на дитячу руку й «оживити». Я впевнена, що з допомогою театру ляльок можна сказати світові дуже багато, — розповідає Лариса Буйлук. — Під час занять ми часто співаємо та створюємо різні образи. І поступово в мене з’явилося бажання познайомити дітей зі світом казок глибше. Я запропонувала ідею створювати за їх мотивами віршовані казки.
Є у Лариси Буйлук авторські сценарії для відомих народних казок. Вона сама створила і так звані «казки на новий лад». Так з’явилася перша казка «Врятований колобок», далі – «Ріпка» та багато інших. Торік написала віршований сценарій казки «Дивовижні пригоди у дивосвіті радості» за мотивами оповідання «Сонячний заєць і сонячний вовк» Всеволода Нестайка.
— Підібрали ми й мелодії для вистави, навіть репетиції проводили зі справжніми акторами, — згадує пані Лариса. — Один із них – мій син, актор театру «Золоті ворота» Богдан Буйлук. Інший – актор Київського молодого театру Орест Пасічник. Вони допомогли озвучити персонажів. Це для того, аби діти мали уявлення про роботу актора.
Тримає Лариса Буйлук і зв’язок з митцями, познайомилася з головним режисером Чернігівського обласного театру ляльок імені О. Довженка Віталієм Гольцовим.
— Це було важливо для дітей – сходити на екскурсію в театр ляльок, подивитися виступи акторів, дізнатися історію ляльок, — ділиться враженнями Лариса Буйлук. — Також було приємно презентувати інсценізацію притчі «Оселя мого серця». Я її написала давно, але в театрі ляльок ми зіграли вперше.
Подією для дітей став ще один візит до Чернігівського театру ляльок, де вони подивилися виставу, дізналися, що відбувається за лаштунками, та навіть побули на занятті ляльководіння. Головний режисер театру подарував малечі справжні ляльки з різними видами керування.
— Ми передали дітям декілька ляльок різних систем, щоб вони могли водити. Це ляльки відкриті, планшетні, і верхові, тростинні, – розповів Віталій Гольцов. — Хай діти вчаться, бо чим більше вони будуть знати, як володіти театральними ляльками, тим цікавіше буде і їм, і глядачам. Сподіваюся, вихованці цього гуртка будуть у майбутньому справжніми акторами. Я приємно втішений, що мистецтво театру ляльок продовжує розвиватися під керівництвом пані Лариси Буйлук в Обласному палаці дітей та юнацтва.
«Люби те, що робиш і роби те, що любиш»
До слова, Лариса Буйлук має великий досвід роботи з дітьми. Ще на початку 1990-х років після закінчення Прилуцького педагогічного училища розпочалися її перші кроки в педагогіці. Розповідає, що в 19 років вона стала вчителькою початкових класів.
— У шкільну програму тоді ввели «народознавство». Предмет був дуже цікавий, але підручників не було. І я брала знання у людей старшого віку. Наприклад, у своєї бабусі Катерини Якимівни Коваленко. Вона прожила тяжке працьовите життя, дуже любила співати й читати вірші, знала багато звичаїв і традицій. Ще одна бабуся Марфа Кузьмівна Щербак була солдатською вдовою. Вона теж гарно співала та прищепила мені любов до фольклору. Все це я передаю учням і рідним дітям.
Від своїх предків успадкувала Лариса Буйлук любов до пісні, до світу мистецтва, до культурної самобутності мальовничої Срібнянщини, звідки вона родом.
— Моя мама Ніна Павлівна працювала бібліотекаркою, була керівницею театрального гуртка, сама брала участь у виставах. Тато Микола Васильович після основної роботи також грав різні ролі на сценах будинків культури району. Ціную те, що вони займалися хоч і непрофесійно, в аматорському театрі, та все ж несли мистецтво людям. Я вдячна їм за це. І для мене головне – зберегти оці найкращі народні звичаї, віру, традиції, мову. Тож мій обов’язок нині — передати набуті знання і гуртківцям Палацу дітей та юнацтва, і своїм рідним дітям – Богдану та Олі, — відверто каже Лариса Буйлук.
Богдан нині – актор театру і кіно, переможець дев’ятого сезону талант–шоу «Х–Фактор», а Оля — випускниця Чернігівського музичного коледжу імені Л.Ревуцького, також закохана в пісенну творчість. «Моє життєве кредо — люби те, що робиш і роби те, що любиш. Я не зраджую своїм переконанням і в цьому підтримують мене мої діти», — розповідає наша героїня.
«Виховуємо в дітях патріотизм і вдячність захисникам»
— Діти наші зростають, на жаль, у часи війни. Вони розуміють дійсність і завдання нас, дорослих, — не лише підтримувати їх у цей тяжкий для країни час. Головне – виховання патріотизму і вдячності нашим захисникам, – відверта у своїй розповіді пані Лариса. — Ми малюємо та виготовляємо янголів – обереги, пташечок, пишемо листівки для воїнів, беремо участь у благодійних аукціонах та ярмарках, передаємо захисникам кошти, виручені за наші іграшки.
Чернігівська педагогиня переконана, що це надзвичайно важливо, – дякувати воїнам увагою та любов’ю. Якось до Палацу дітей та юнацтва звернувся воїн, який має поранення, але займається волонтерствомі допомагає побратимам. Він запитав, чи могли би гуртківці розписати використані гільзи. Звісно, у палаці погодилися. Намалювали на гільзах петриківські розписи – птахів і патріотичні мотиви. А потім ці гільзи продали на аукціоні, кошти передали нашим захисникам. І це був маленький, але такий важливий внесок у боротьбу з ворогом. Так гільзи перетворились на твори мистецтва.
Лариса Буйлук у роботі з дітьми використовує елементи театральної педагогіки. За її словами, гуртки виконують і виховну, і навчальну функції, збагачують світогляд. Театральні прийоми допомагають розвивати особистість дитини. Відгуки матерів і бабусь,які приводять своїх дітей на заняття, — яскраве тому підтвердження.
— Щиро дякую пані Ларисі за те, що навчає наших діток театральній майстерності! – ділиться емоціями мама Назара Алла Сидорець.– Вона відкриває для них світ фантазії, знайомить з історією, традиціями, святами, казками, піснями України. А ще розповідає про історичні постаті, про письменників та інших видатних українців, і це так важливо в наш час.
— Тут, на заняттях гуртка діти відкривають для себе нові шляхи до успіху, вірять у свої можливості, мріють і прагнуть до перемог, – розповідає мама Катрусі Тетяна Кравчук.– Тому щира вдячність керівниці гуртків за те, що в кожній дитині вона бачить здібності і заохочує до їх творчого розвитку.
— Заняття в цих гуртках — велика радість для наших дітей. В такий тяжкий час це їх відволікає від суму і заспокоює, – каже бабуся Аріни Тетяна Остапенко.
— В такий складний час згуртувати дітей і навчати їх акторській майстерності – великий талант, – зізнається мама Мілани Ірина Михайлова.– Тому щира вдячність Ларисі Миколаївні за її працю й терпіння, за любов до нашої багатостраждальної, але незламної сильної України!
Сама ж педагогиня впевнена у своєму життєвому виборі — віддано працювати з дітьми, бо все, що сієш, проростає. Лариса Буйлук зізнається:
— Я щаслива людина, бо справа, якою я займаюсь, і рідна для мене, і важлива. Бо результат моєї роботи — позитивні зміни в дітях, коли їхні очі сяють, а таланти розвиваються.
Ірина Довгошея, фото надані героїнею матеріалу
Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
— в TELEGRAM
— у VIBER
— в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!
Джерело: 0462.ua
