Жителі села Журавка Прилуцького району об’єдналися поблизу в’їзду в село. 12 лютого вони зустрічають свого героя – Олександра Гуділіна.
Про це йдеться у сюжеті телеканалу «Прилуки».
– Ми як побачили списки на обмін полонених, і він там 168, то кожного дня чекали новин. 29 грудня ще балакала з мамою, кажу, що там за Сашу не чутно? Ні, не чуть. А 30-го мені дзвонять і кажуть, що Сашу обміняли. Сама більша радість була, коли він вже був на українській землі, – розповідає Валентина Шамрай, тітка звільненого з полону.
Оборонець Азовсталі майже 3 роки провів у російському полоні. А це – 34 місяці болю, випробувань, страху і невідомості.
35-річний військовослужбовець не знімає з плечей блакитно-жовтий стяг. Чоловік каже, народився і жив у Маріуполі, поки туди не прийшла російська навала. Ще 23 лютого 2022 року він працював у своєму кабінеті, займався редакторськими справами, оскільки за фахом був журналіст. Та вже наступний день кардинально змінив його життя.
– Прокинувся під канонаду, яка лунала в місті. Взяв речі, котрі були готові та точку збору територіальної оборони нашої маріупольської, і з цього дня виконував функції по захисту міста та територіальної цілісності, – згадує Олександр Гуділін, звільнений з полону.
Олександр розповідає, через чотири дні місто повністю опинилося в облозі рашистів. Батьки мігрували на Прилуччину, а саме, до рідних у село Журавка. Військовослужбовець же до останнього тримав варту металургійного заводу імені Ілліча. Та вистояти не вдалося.
Разом із військовослужбовцями у полон потрапили і цивільні громадяни. Та росіяни не розділяли їх, усі українці страждали однаково.
Олександр Гуділін згадує, декілька днів росіяни перевозили полонених Донецькою областю. Згодом приїхали до країни агресора.
– І розпочався тур по російським СІЗО. Це Ростовська область, Волгоградська, Таганріг, знову Оленівка, потім Горлівка, далі Кіровськ. З Кіровська 28 грудня я був обміняний після двох років та 8 місяців знаходження в полоні.
Військовий каже, за цей час підтримувати зв'язок із рідними було дуже складно.
– Згідно з російським законодавством, військовополонені не мають права на передачі та зв'язок з рідними. Тому за маленький проміжок часу, шляхом переписки раз у місяць, вдавалося зв’язатися. Листи проходили жорстоку цензуру, тому нічого особистого писати не можна було. Але якийсь мінімум можна було повідомити: де я, що зі здоров’ям. Тільки в такому плані виходилося спілкуватися, – каже Олександр.
Усі ці роки чоловік перебував у найскладніших умовах. Переживав тортури, які назавжди залишилися у цього пам’яті.
Незламний воїн посміхається. Він вірить у майбутнє України. І вже зараз каже, знав, що українці про своїх не забудуть.
Олександр зізнається, і надалі боронитиме Україну, бо це його обов’язок. Коли повернувся додому вперше за довгий час, зрозумів, воно того варте.
Дорогою до Журавки Олександра та його родину зустрічали Прилуки, Ладан, Івківці. Державним стягом та оплесками вітали Героя України. Його мати, Тетяна Гуділіна тішиться, що сина поважають, а його подвиг – цінують.
– Зустріли дуже тепло. Ми не очікували. Це було дуже зворушливо. Прилуки та Ладан, мабуть, всі вийшли. Як мій син каже, як після такого можна сказати: «Все, поїду за кордон. Більше не буду тут жити». Коли тебе так люди зустрічають, тобі вірять, – каже Тетяна Гуділіна, мати звільненого з полону.
Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
— в TELEGRAM
— у VIBER
— в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!
Джерело: 0462.ua
