На Чернігівщині можна зустріти рідкісну червонокнижну рослину – лілію лісову, яку здавна вважали символом мужності та незламності. За народною легендою, вона виросла на місці загибелі воїна, що поліг у бою, і зберегла пам’ять про його хоробрість, розповідає Чернігівщина туристична.
Назва походить від кельтського слова «лілі» — що значить «білий». І спочатку лілією називали білоквіткові види цієї рослини. Надалі ліліями стали називати й інших представників роду. Лілію лісову складно сплутати з іншими квітучими рослинами за незвичайний вигляд квітки, а коли дозрівають плоди (орієнтовно у серпні), то й поготів ця рослина не схожа на інші: стебло нагадує канделябр (старовинний свічник), де знаходяться плоди – маленькі шестигранні коробочки з гострими ребрами, з яких «вистрілюється» на всі боки дозріле насіння. І зразу проростає, тобто не має стану природного спокою. Хоча може розмножуватись також і вегетативно.
Росте дуже повільно. Квітувати починає через декілька років після проростання. У народі цю рослину називають по-різному: «царські кучері», «турка» (форми пелюсток комусь нагадують тюрбан), а подекуди навіть «лілія з планети Марс» — за її «інопланетну» красу та ін. Нині в України лілія лісова зустрічається переважно у Західному Лісостепу та Карпатах, зрідка на Поліссі й в Лісостепу, та є у нас єдиним представником роду лілій, які зустрічаються у дикорослому стані (бо декоративних існує багато форм).
Раніше у лісах її було чимало, тому у давнину цибулини лілії лісової використовували у їжу — для випічки хліба та як сурогат кави. Цибулини вживали вареними, печеними, сирими, сушили та мололи на борошно. Цибулинами лілії навіть підгодовували корів та кіз, щоб молоко було жирнішим. У народній медицині нею лікували опіки та використовували для загоєння ран. Наразі її популяція дуже знизилась і вона потрапила до Червоної книги.
Джерело: 0462.ua
