У неділю, 22 січня, Україна традиційно відзначить День Соборності. Це свято нагадує про проголошення Злуки (об’єднання) Західноукраїнської народної республіки та Української народної республіки у січні 1919-го року. Й одночасно, це свято – нагадування про єдність. Єдність, яка особливо потрібна країні під час україно-російської війни. За 71 рік після об’єднання ЗУНР та УНР, у 1990-му році у, на той час, ще радянській Україні, пройшла акція «Ланцюг єднання» або «Живий ланцюг» – ті, хто вірив у Незалежну Україну, вишукалися живою вервечкою від Івано-Франківська та Львова до Києва. Брали участь у цьому історичному ланцюзі й чернігівці. З однією з тих, хто 33 роки тому публічно відстоював Незалежність України – чернігівською письменницею Ларисою Куровською ми поговорили напередодні цього свята. «Благословив» Левко - Здається, це була неділя, 21 січня 1990-го року. Ми поїхали групою у пару десятків людей. Левко Григорович Лук’яненко (радянський дисидент, екс-народний депутат України на честь якого перейменована вулиця Рокосовського у Чернігові, — прим.) був тоді у Києві – ми з ним зустрілися. Й потім, на метро, поїхали на Брест-Литовське шосе (вулиця у Києві, — прим.). Приїхали. Там вже було багато людей, й ми теж «вмонтувалися» у цей ланцюг. І стояли – щасливі, — пригадує Лариса Куровська. Як каже пані Куровська, день тоді, у січні 1990-го, був морозним, і на цьому морозі активісти простояли близько трьох годин. Але не погода була головним: - Ясна річ, що ми були окрилені духом Свободи, духом Єднання. Це була перша така велика проукраїнська акція у Києві, в якій я, зокрема, брала участь, — говорить учасниця історичних подій. – Ця акція, безумовно, була незабутньою. Кров у Кіптях Більшість чернігівців, які взяли участь у цій акції, входили до «Народного руху України», а «локомотивом» цієї поїздки був тогочасний керівник осередку «Руху» Валерій Сарана. При цьому, тиску з боку міліції, або роботодавців, як розповідає Лариса Куровська, під час «Ланцюга єдності» чернігівські учасники не відчували: - Людей було дуже багато і влада, певно, не наважувалася ходити з кийками. Ми стояли спокійно. Й праворуч, й ліворуч були абсолютно не знайомі мені люді… Проблеми у чернігівців почалися пізніше – восени 1990-го року, коли проукраїнські активісти хотіли привезти на святкування дня міста у Чернігів столичний хор «Гомін» (цей хор, заснований у 1969-му році, у 1971-му потрапляв під заборону радянської влади, як «націоналістичний», а після відновлення у 1984-му, зазнавав утисків з боку представників УРСР, — прим.). Тоді проукраїнським діячам знову довелося вставати у ланцюг. Але цього разу вже не обійшлося без крові: - Тоді ми двома машинами їхали до межи Чернігівської та Київської областей, щоб зустріти хор, який їхав «Ікарусом». Разом з ними ми під’їхали до Кіптів: там вже забарикадувалися комсомольці, комуністи – певно, місцеві керівники їх організували. Коротше, стояло багато ПАЗиків, які заблокували дорогу, щоб хор не проїхав на Чернігів. Ми виходили з автобусу, стояли. Вони (прихильники радянської влади, — прим.) ставали у клин й бігли, намагаючись розбити наші руки – комусь носа зламали… Потім почали розхитувати автобус. Через кілька годин ми вимушені були вертатися на Київ. Дехто з хористів брав з собою дітей, щоб вони подивилися Чернігів… Тож після повернення хтось залишився у Києві, а інші поїхали знову у Чернігів. Пам’ятаю, що приїхали у готель, а наступного дня брали участь у мітингу на Валу, — згадує письменниця. – Тож, на відміну від подій у Кіптях, «Живий ланцюг» у січні 1990-го пройшов дуже мирно. Від єднання 1990-го до єдності-2023 - «Живий ланцюг» 1990-го року був дуже значущою подією, потужним сплеском. Ця подія мала і свій резонанс, і свій вплив, адже це перша подія, яка дала імпульс тому що сталося потім, зокрема, проголошенню у серпні 1991-го року Незалежності України, — каже Лариса Куровська. Й наразі, у 2023-му році, Україні – країні, яка б’ється з російсько-білоруськими агресорами, потрібне єднання, щоб подолати ворога, який загрожує існуванню не тільки нашої країни, а й українців як нації. - Я належу до національно-патріотичного табору. Цей табір, фактично, був стрижнем відновлення української держави. Зараз у суспільстві є люді, які не мали ніякого зв’язку до цього руху, або у радянські часи були противниками (Незалежності України, — прим.). Але я вірю, що більшість членів нашого суспільства хочуть нашої перемоги, щоб українська держава встояла. Той табір (колаборанти й так далі), які заважають: зрозуміло, що вони були, є й будуть. Проте мене радує, що є багато грамотної, свідомої, непохитної молоді, які прагнуть будувати справжню, а не бутафорську, українську державу, — зазначає пані Лариса. Зі святом, шановні читачі. Не забуваємо допомагати ЗСУ наближати нашу спільну перемогу. Джерело: 0462.ua
Последние новости
Майже на 10 мільйонів планують збільшити фінансування Чернігівського міського центру соціальних служб
У п’ятницю, 13 грудня, виконком Чернігівської міської ради прийняв рішення «Про внесення змін до Програми «Утримання та забезпечення діяльності Чернігівського міського центру соціальних служб...
Как повлияет крушение режима Асада на войну России против Украины?
Госдепартамент США объявил в четверг, 12 декабря о предоставлении Украине нового пакета военной помощи, размер которого оценивается в полмиллиарда долларов.Как уточнил госсекретарь Энтони Блинкен,...
СМИ сообщили, что ВСУ оказались в окружении под Курахово: командование прокомментировало
Бойцы сообщают о тяжелой ситуации на Кураховском направлении, ВС РФ наступают сразу с нескольких сторон и устанавливают триколоры в населенных пунктах. Корреспондент Юлия Кириенко-Меринова...
Розповідь власниці старовинного будинку в Чернігові: що змінило її життя та чому зараз вирішила...
Чернігів – місто, яке наче живе у двох світах. Тут поміж гучних проспектів і сучасних районів немов зависла у повітрі тиха й загадкова історія....