Коли дізналась, що в Городню приїхав екс-прем’єр міністр України й планує зустрітись з молодіжним активом, трохи вагалась: йти на зустріч чи ні? Що нового може сказати наш земляк, який очолював уряд з 29 серпня 2019 року по 4 березня 2020 року й був наймолошим його керівником за час незалежності України? Мабуть, тоді говорилося й писалося багато чого — городнянці пишалися й певний час перебували в ейфорії, а затим після раптової для багатьох його відставки й відсутністю, так би мовити, «земляцьких» контактів швидко втратили інтерес. Однак професійна цікавісь взяла гору й я, сподіваючись на кілька хвилин відвертої розмови, все ж попрямувала на зустріч.
Спілкування з молоддю Городнянщини відбувалось у невимушеній атмосфері — говорили про все, ділились бажаннями й планами. Мені особисто сподобались перші два запитання Олексія Гончарука до молодих людей. Перше — «Чим я можу допомогти?» і друге — «Я дуже хотів би знати, що саме в головах у нинішньої молоді, адже саме вам належить у недалекому майбутньому нести відповідальність за країну». Тут же надійшло зустрічне питання: «А що у Вас було в голові у нашому віці?». Олексій розповів, що він з дитинства хотів бути адвокатом. Спонукало його до такого вибору те, що його улюблена бабуся мала часті чварки з сусідами, а після таких з надією казала онукові: «От виростеш, станеш юристом, будеш мене захищати». Мрію свою Олексій здійснив і здобув юридичну освіту. Однак скоро він отримав певне розчарування від того — діюча система, на його погляд, працювала не на захист справедливості, а на вирішення особистих інтересів певного кола посадовців. Бажання щось змінити в країні й спонукало його шукати такі можливості. Отож, саме про це ми й спілкувались з Олексієм після зустрічі з молоддю. Він охоче дав відповіді на всі, навіть на провокаційні, питання.
— Ваш досвід роботи Прем’єр-міністром — це позитивний чи негативний етап Вашого життя? Що він Вам дав особисто?
— Я б сказав, що він був цікавим. Нам однозначно вдалось багато чого зробити, тому це однозначно плюс і для країни, й для мене, й для команди. Для мене особисто це був черговий етап розвитку і набуття безцінного досвіду, якого не отримаєш в університетах. Це можливість подивитися на те, що відбувається в Україні, максимально широко і предметніше зрозуміти в чому проблема.
— Отож, оскільки Ви були безпосередньо на цій «кухні», то вже зрозуміли, чому в нас в Україні «все не так»?
— Не все не так. Але у нас є велика проблема з довірою. Бо в нас є проблема верховенства права. А саме воно є фундаментом для розвитку цивілізованих країн. Наші ж люди бачать, що виконувати правила — це інколи ознака слабкості. Бо в нас якомусь дяді-прокурору або іншій посадовій особі, яка має певні преференції, можна все, а іншим — нічого. Люди, які працюють чесно, дуже часто програють людям, які безкарно крадуть. Фактично тут не можна здобути справедливості. В такі умови,звичайно, не хочуть заходити інвестори, щоб створювати підприємства й робочі місця, бо їх набагато простіше створити в якійсь іншій, передбачуваній країні, де можна планувати бізнес на роки вперед.
— А як щодо самого уряду? Чи є там верховенство права, чи безлад, як і повсюду в країні?
— Верховенство права не може бути в якійсь окрема взятій інституції.
— А чи знають в уряді про те, як живе народ у глибинці? Бо інколи складається враження, що певні рішення приймаються людьми, для яких світ обмежився кордонами Києва. Я, зокрема, й про проблеми в інформаційній сфері, про відсутність в прикордонних регіонах місцевого радіомовлення, українського телебачення, відсутність в Україні газетного паперу, через що видавництва змушені його закуповувати в інших країн, й в Росії, фактично країни-окупанта, теж. Це нонсенс.
— В уряді є дуже різні люди. Є люди, які знають й розуміють реалії, а є й ті, які від них відірвані. Є рішення, які приймаються невиважено. Зокрема, через такі ми програємо інформаційну війну з країною-агресором. Не можна ані на мить забувати про те, що ми фактично знаходимось у стані війни. На жаль, не всі над цим замислюються. В Україні сьогодні дуже багато проблем, і озвучені Вами — один з напрямків. Рівень і кількість цих проблем величезні. А уряд, на мій погляд, працює дуже слабо. Бардак, хаос і показуха — те, чого не повинно бути. Але воно є. Нам потрібно будувати ефективну державу, виховувати нове покоління державних службовців. Це питання виживаня української нації.
— Хто буде цим займатись?
— Ви, я, українці— кожен з нас на своєму рівні. Інакше наш народ ризикує втратити свою державність. А це величезна цінність. У світі є багато народів, які не мають своєї держави. Багато людей вважають, що нам незалежність дісталась випадково. Але ж це не так. Була тривала й запекла боротьба — згадаймо того ж Левка Лук’яненка, нашого земляка.
— Скільки часу нам знадобиться, щоб збудувати ефективну державу?
— Я не думаю, що це питання часу. Це можна зробити й за п’ять років, а можна розтягнути на десятиліття, так і не справившись з поставленим завданням.
— Якщо нинішній уряд, як Ви визнаєте, неефективний, то чи є потреба якихось змін?
— Безумовно. Для того й існує виборча система. Ми живемо в демократичній країні, де народ виборов собі право обирати владу. І з кожними наступними виборами ми повинні підходити до цього права все виваженіше.
— Городнянці на Вас ображаються, що за час Вашого перебування на посту прем’єр-міністра Ви не приділяли особливої уваги Городні та її жителям. Тобто, не спрацьовували вкорінені в наш менталітет «земляцькі» зв’язки.
— Прем’єр-міністр має певну систему пріоритетів. Ти не можеш займатися проблемами окремого міста та його жителів. Для цього є міська влада. Коли ти здійснюєш діяльність в масштабах країни, ти повинен однаково ставитись до всіх міст. Тут не може бути кумовства, братства, сватівства. Я займався проблемами національного масштабу. І саме тому городнянці сьогодні можуть використовувати програмний комплекс «Дія», можуть дивитися на результати роботи програми «Велике будівництво», яку досі втілює в життя моя команда. Я займався національними проєктами, які реалізовуються й на Городнянщині в тому числі. Я виходив з того, що якщо городнянець, як і інші українці, зможе дозволити собі взяти кредит під три відсотки і придбати собі доступне житло, то це буде набагато цінніше, ніж займатись показухою. Але коли ми планували, наприклад, етапи «Великого будівництва», то в Городні серед перших були об’єкти, на які ми звертали увагу. В першому ж етапі коштів, які виділялися на ремонт освітніх закладів, їх отримала Городня на ремонт гімназії. Городня для мене рідне місто. Тут я грав у футбол, тут, ось у цьому приміщенні, вчився мистецтву танців. Тут живе моє дитинство, друзі, однокласники. До речі, сьогодні я тут, бо приїхав саме на зустріч однокласників після 20 років по закінченню школи. І я вважаю, що городнянцям не повинно бути соромно за мене як за земляка. Бо я нічого не вкрав, а результати моє роботи видно й зараз.
— Чи було рішення залишити посаду прем’єра Вашим особистим, чи Вас до цього якимось чином примусили?
— Це було моє сообисте рішення, але про це мене попросив Президент. Після гучної справи «касетного скандалу». Я думаю, що в той момент він вирішив шукати спільну мову з олігархами, а для мене це було неприйнятно. Більше того, окремі люди (зокрема, колишній керівник Офісу Президента Андрій Богдан про це говорив в одному з інтерв’ю) вважають, що звільнення нашого уряду було частиною домовленості з росіянами. Я напевно цього не знаю — про це треба питати Президента. Але не виключаю, що це було саме так.
— Ви озвучували, що маєте намір повернутися до роботи в Уряді?
— Я не кажу, що я повернусь працювати в команду Президента. Але я не припиню працювати над тим, щоб Україна стала успішною державою. Питання посади мене цікавить найменше. Більше мене цікавить питання можливості впливу на те, що відбувається. Я люблю цю країну, я не збираюсь звідси виїжджати і хочу, щоб вона жила повнокровним життям. Щодо праці в уряді — я не виключаю такої можливості в майбутньому. Мені 37 років , тож у мене в запасі мінімум тридцять років продуктивної праці. І я маю намір брати активну участь в політичному житті України.
— Як Ви оцінюєте можливість позачергових виборів в Україні?
— Я не знаю. Але вважаю, що Україна — це країна, в якій можливо все.
Джерело: "Новини Городнянщини"
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
