З комфортом «прогазувавши» не один десяток років, українські споживачі, переважно мешканці приватних будинків, першими почали шукати альтернативу колись дешевому «блакитному паливу».
Віталій Скрипник на батьківському обійсті
Причина тому була до болю простою — постійні коливання цін на природний газ, «підігріті» розмовами про його нестачу у підземних газосховищах, а ще — відчуття страху в споживачів щодо майбутнього природного палива, яким останні сім років так вміло спекулюють наші вчорашні братські сусіди. Отож і не дивно, що люди ще задовго до настання холодів переймаються цією проблемою, прагнучи забезпечити в своїх оселях тепло й комфорт. Звісно, найбільше непокояться громадяни старшого віку. Вони зазвичай найзаконослухняніші, тому комуналку оплачують у першу чергу, та чи вистачить на неї їхніх зазвичай мізерних пенсій, з яких треба буде виділити ще й на ліки та прожиття. На субсидії особливих надій вони теж вже не покладають. Тож, наприклад, у Кувечичах, що на Сновщині, більше 80 відсотків населення, маючи природний газ, перейшло на дров’яне опалення. Та й багато наших, порахувавши, у яку суму обійдеться опалення газовим котлом, почали активно заготовляти дрова. І новосели теж встановлюють конвектори — кажуть, електроенергія хоч і зростає в ціні, проте трохи обережніше, ніж галопуючий та непередбачуваний природний газ. Ось і в Ясній Зірці то тут то там під парканами складені дрова. Зупиняємося біля одного з дворів, перед яким біля купи дров порядкує юнак, як пізніше виявилося, один з синів господаря Володимира Скрипника, Віталій. Щоправда, їх ще треба попиляти, порубати та занести у дровітню, але це вже не велика проблема — родина багатодітна, тож є кому допо-могати батькам.
— Дровами опалюємо вже років, мабуть, з чотири, — розповідає Володимир Скрипник. —Є й природний газ, однак ним користуємося тільки для приготування їжі. Зараз його ціна для нас, селян, захмарна, а якість дуже погана. Отож вам і причина, чому люди переходять на альтернативні види палива. А дерева ж навіть у нашій степовій зоні вистачає — погляньте, скільки їх, цих самосійних чагарників навколо. Все одно ж треба комусь розчищати. Хто дужий та не лінивий, завжди зможе заготовити. Якщо самим заготовляти здоров’я не вистачає, можна купити вже готові — ціни були відносно демократичними. Принаймні, машини-другої дров на зиму для обігріву будинку площею 50-60 квадратних метрів вистачить. А більших у селах раніше ніколи й не будували.
Поговоривши ще трохи зі своїми новими знайомими, рушили далі, дорогою розмірковуючи про одну й ту ж проблему — паливну. Адже як би споживачі не намагалися забезпечити теплу й комфортну зиму, загальної проблеми дрова не вирішать. Якщо уявити, що люди масово почнуть переходити на дров’яне опалення, то за якийсь десяток років у нас вже не залишиться ні лісів, ні лісопосадок, навіть садки почнуть вирубувати. Не кращий вихід і електрообігрів — чи ж вистачить сил нашим станціям виробити достатню кількість енергії для забезпечення функціонування побутових котлів? Чи вдасться її безперешкодно доправити до споживачів нашими зношеними лініями електропередач? Чи може, доведеться знову через п’яті руки закуповувати її у нашого запеклого ворога — Росії? Питаннячка такі собі.
Наші роздуми перервав цукрозаводський шлагбаум — зупинилися, щоб пропустити довжелезний товарний потяг з вугіллям на столицю. Буквально напередодні урядові ЗМІ з оптимізмом заявляли про наші домовленості з Казахстаном про поставки в Україну великої партії вугілля. Прикинули собі, що цього потяга може вистачити на два-три дні роботи столичних ТЕЦ. А далі?
Ой, мабуть, добре, що маємо трубу з природним газом. Хоч і за транспортування нині доводиться більше платити, ніж за користування, але ж вже сама труба взимку душу грітиме. А це також не мало .
Джерело: районна газета "Носівські вісті" №35 (9737) від 2 вересня 2021, Катерина Михайленко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
