«Інакше була б катастрофа». Чернігівський підприємець дав фури-рефрижератори для зберігання тіл загиблих

Власник підприємства «Сівертранс» Віктор Вікторовський на другий день війни віддав машини в користування, коли стало зрозуміло, що місцеві морги не справляються й тіла загиблих ніде зберігати. Три фури два місяці стояли на вулиці Пирогова, ще одна — біля другої міської лікарні в Чернігові, пишуть ТЕКСТИ. — Ви собі навіть не уявляєте, як він допоміг, — каже Едвард Злепко, завідувач Чернігівського першого міського патологоанатомічного відділення. — Інакше була б катастрофа. Заступник мера Чернігова Віктор Геращенко додає, що обдзвонювали багатьох підприємців з таким проханням, ось Вікторовський погодився. У траншеях у парку «Ялівщина» за час облоги Чернігова поховали 1030 цивільних, за даними Катерини Скалій, заступниці директора кладовища «Яцево». Станом на 10 червня поховано 64 військових і близько 1,5 тис. цивільних у траншеях і могилах. Зараз фури Вікторовського стоять на стоянці на виїзді з Чернігова. Біля боксів — два білі 13-метрові причепи. Поряд тягачі. Віктор Вікторович до воріт під’їжджає мотоциклом, тут ми й зустрічаємося, щоб поспілкуватись. — Машини мої поки що в сервісі, містом їжджу мотоциклом, — каже він. — Для бездоріжжя, як зараз, дуже актуально. На ньому в Київ швидко добиратися. На другий день вторгнення, ввечері, мені подзвонив Олександр Атрощенко, заступник мера. Потім я розмовляв з іншим заступником. Далі з мером. Вони озвучили проблему: загиблих багато, морги не вміщають, а де і як ховати досі не вирішили. — Багато підприємств і власників фур намагалися вивезти, сховати свій транспорт. А вам не жаль було віддавати машини? Могли ж розбомбити. — Я про це навіть не думав. Ні про фури, ні про фінансову частину. Хвилювався за свою сім’ю й за те, щоб їх урятувати (пізніше вдалося відправити за кордон). Моя позиція така: якщо можу чимось допомогти, то роблю це. Коли кожен зробить щось маленьке — це стане ще одним кроком до перемоги. На час бомбардування на стоянці підприємства було близько 20 машин, заповнених товарами. Три фури розпакували, а продукти розвезли по місту. У двох з них була солодка газована вода (підприємство Вікторовського займається її продажем — ред.). В іншій — заморожені булочки для хот-догів, які готують на заправках («ОККО») — це підприємство «Мантінга Україна». Я запитав їхнього керівника, й він дозволив роздати їх військовим і теробороні, щоб спорожнити фури, — розповідає він. — Спочатку мої водії Андрій Костюков і Олександр Семененко загнали до моргу на Пирогова перші два холодильники. Один підігнали до прощальної зали, у самий кінець двору. Другий — поряд. Через кілька днів завезли ще й третій. Територія маленька — як вони їх там викручували?.. Треба було ще, але в мене порожніх машин тоді більше не було. З четвертим рефрижератором допоміг Олександр Позняк, власник ТОВ «Експрес-Транс 2000», який займається вантажними перевезеннями. — Рефрижератор Олександра поставили біля другої міської лікарні, — веде далі Вікторовський. — Зараз два «холодильники» ще в роботі. Той, що Олександра, повернуть, а мій ще стоятиме на Пирогова. Краще, щоб не знадобився, але для перестрахування нехай буде. Коли тіла лежать на зберіганні в мирний час, їм колють формалін, щоб запобігти розкладанню, та тримають при температурі +2 градуси. У воєнний час «наколоти» всіх важко. Тому температуру підтримували -3-5 градусів. Це дало змогу зберегти тіла та згодом поховати їх у нормальному вигляді. — Трупного запаху немає? — Ні, усе чисто. — Скільки тіл поміщалося в один рефрижератор? — Думаю, десь 45-50, якщо на всю довжину. «Битком» одне на одне, їх не складали. Коли спілкувався з робітниками моргу, то запитував: «Як ви їх переносите?». Кажуть, користуються ношами й каталками. У мирний час ці фури-рефрижератори перевозять заморожений товар. Довжина без тягача — 13,6 м, висота — 2,6 м, ширина — 2,4 м. Температура всередині може бути від +20 до -20 градусів. Працюють і на дизельному паливі, й від електроенергії. З паливом були проблеми, тому вирішили під'єднати їх до електрики, на три фази, 380 вольт. Робітники моргу закупили спеціальні розетки й під'єднали. Фури працювали як звичайні холодильні камери. Мої водії розказали, що, де і як натискати. Є ще хлопець, який влаштувався водієм в обласну лікарню, до війни він ремонтував ці фури. Коли щось траплялося, то приїжджав і лагодив. — Яка ціна одного рефрижератора? — Від 15 до 30 тис. доларів. Це причіп без тягача. Я в цьому бізнесі 17 років. Першу фуру купив у 20 років, на третьому курсі університету. Узяв кредит, позичив гроші в тітки. Усі родичі скинулися. Мої хлопці їздили під обстрілами іншими машинами, возили гуманітарну допомогу з Німеччини, Литви й інших країн, де був мій транспорт. Під час війни на підприємстві півтора місяця жили хлопці. Були й прильоти: в одну фуру потрапив снаряд і вона повністю згоріла. Ще дві побило уламками — треба ремонтувати. Побито офіс, стелю, вікна, фасад, — Віктор показує відео в телефоні, як було до того, коли в офісі вже навели порядок. — Мій будинок неподалік школи №18 на Старій Подусівці, там вибило вікна. Свою родину я вивіз за кордон. Зараз ми вже почали працювати. Коли повернувся, то зробив частковий ремонт, щоб працівники мали нормальні умови. Автор: Юлія Семенець Джерело: 0462.ua