Дві гранати біля Михайло-Коцюбинської селищної ради, центру однойменної громади, 81-річна Галина Дудко із Коцюбинська поклала спеціально на видному місці, щоб побачили і розібралися. Історія була 14 серпня (див. «Вісник» за 20 серпня). Хто клав гранати, зафіксувала відеокамера. Приїжджала поліція. Боєприпаси виявилися без запалів, тобто вибухнути не могли.
— Кримінальне провадження нині закрите, — говорить Наталія Слабеняк, речниця Чернігівського відділу поліції. — Відкривали за частиною І етапі 263 Кримінального кодексу України. Це незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами або вибуховими речовинами. Карається позбавленням волі на 3-7 років. Експертиза встановила, що гранати не несли загрози. А людина, яка їх поклала, не мала злочинного умислу.
— Я їхала велосипедом і побачила, що лежать на асфальті біля узбіччя, не в траві, а на сухому місці, сухенькі ці гранати, чистенькі, красиві, — розказує Галина Дудко. — На дорозі, як їхати у бік Андріївки, де люди продають помідори, огірки.
Одна велика, одна меншенька. Я їх «живих» не бачила. Тільки на малюнку. Та у музеї бойової слави, коли до школи ходила і приймали нас у піонери. Одразу у мене думка така — не можу лишити. А якщо буде їхати машина? Та розіб’є, та аварія, та люди загинуть? Або мотоцикліст. Я тихесенько їх взяла і поклала собі в сумочку. Бо я така рішуча все життя. В 43 роки лишилася не вдова, не покритка. Чоловіка паралізувало. Він 28 років був паралізований. Це увесь Коцюбинськ знає. Нікуди не здавали, доглядали як могли. У школі Киїнській, біля Чернігова, я 36 років працювала. Сама виховувала трьох синів. Тож знаю ціну життю і здоров’ю.
Отже, забрала ці гранати і поклала у сумку. Думаю, давай піду біля селищної ради покладу. Сама вирішила, без підказок. І поліції всю правду розказала.
А коцюбинці мене й не питали про цю історію. Тільки дзвонили ті, з ким я вчилася у чернігівському педінституті. Та учні телефонували. Серед моїх учнів і лікарі, і педагоги, завуч є, є судмедексперт. Я стільки провчила дітей — які у мене можуть бути наміри? Невже ж злочинні? Це моя помилка, що я приїхала на 8
годину, коли нема нікого. І зняли мене скриті камери.
— Галино Яківно, а якби у гранатах були запали, а якби селищна рада розлетілася?
— А я ж їх поклала біля сходів на видному місці, щоб спеціально бачили. Перед сходами з лівої сторони. Добре їх було видно. Думаю, розберуться без мене. От і розібралися.
Приїжджали потім до мене поліцейські, брали відбитки пальців. І подивилися у квартирі, чи нема нічого. …А на хор я ходила і ходжу. Це моя віддушина. Прийду, теж ніхто нічого не питає, певно, соромилися і запитати. Тільки казали: «Ми не віримо, це неправда».
* * *
— Предмети, схожі на гранати, на вибухівку, не можна чіпати, не можна піднімати чи переносити, — говорить Роман Храпатий, речник управління Державної служби надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області. — Потрібно подзвонити на номер 101 (рятувальники) або 102 (поліція). По можливості дочекатися приїзду рятувальників чи поліції. Або обгородити предмети, натягнути навколо стрічку чи мотузку. Ми ж не знаємо, у якому вони стані. Є в них запал, нема — це можуть визначити тільки спеціалісти.
Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №40 (1794), 1 жовтня 2020 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.
