Після того, як на Валу почали реконструкцію так званої Гарматної алеї, чавунних велетнів разом із лафетами перемістили на невеликий майданчик. Місце розташування вони тимчасово змінили вперше за щонайменше 30 років, тож не дивно, що у чернігівців знову виник неабиякий інтерес до питання, а звідки власне з’явилися гармати та чому вони стали окрасою міста.
На фоні зацікавленості в соціальних мережах почали ширитися різного роду маніпулятивні статті від так званих «народних істориків». Факти у них здебільшого безбожно перекручені, а власні домисли позиціонуються, як істина в останній інстанції.
Як правило, «народні історики» розповідають про те, що гармати не можуть бути одним із неформальних символів міста, адже походження більшості з них невідоме, до Чернігова вони стосунку не мають, лафети на яких вони стоять «не рідні», направлені вони не в у той бік куди б хотілося і тому подібне.
Проте, найчастіше розповідають про те, що мовляв гармати, які стоять на Валу не мають жодного стосунку до нашого міста, ніколи не належали його фортеці й узагалі взялися невідомо звідки.
Ми вирішили розібратися, а що взагалі відомо про гармати?
Подарунок якого не було
Серед Чернігівців побутує старовинна легенда про те, що гармати які нині прикрашають Вал, місту подарував не хто інший, як російський імператор Пьотр І. Вона з’явилася чи не найраніше за інші і її подекуди містяни розповідають один одному й досі. Так, подейкують, що ці гармати були трофеями відбитими у шведів у битві під Полтавою. Автору цієї статті доводиться чути цю версію багато разів. Вона настільки популярна, що її знає як старше покоління, так і молодь. До слова, подібна легенда побутує і в Городні, де також є три чавунні гармати.
Однак, це легенда із того ж розряду, що й оповідки про мандрівку цариці Катерини ІІ Чернігівщиною, під час якої вона ледь не особисто дала назви усім селам та містечкам області. Навіть тим, чия назва була відома за багато сотень років до народження цариці. Звичайно ж, Петро І у Чернігові й справді бував.
І частина гармат могла потрапити до міста за наказом царя, але не у вигляді подарунку, а в якості тоді ще діючою зброї для міського гарнізону.
Чернігівський історик Максим Блакитний також припускає, що частина із переданих тоді гармат раніше обороняли спалений росіянами Батурин. Адже тоді в якості трофеїв військам дісталися майже сотня гармат, частина з яких і справді потім могла потрапити до нашого міста. Тоді версія про те, що на Валу стоять трофейні «шведські гармати» могла виглядати цілком правдоподібно. З тією таки відмінністю, що вони належали на шведам, а українським козакам. Однак, в даному випадку мова йде лише про чотири найбільші з них. Адже вони єдині із тих що нині стоять на Валу раніше належали чернігівському гарнізону.
До слова, серед менших гармат одна і справді була відлита іноземними майстрами. Мова йде про гармату під номером 6, якщо рахувати з північного боку Алеї. Вона, за словами Максима Блакитного і справді має маркування, яке використовували шведські або норвезькі гармаші. Втім, як саме вона потрапила до України невідомо. Принаймні у Чернігові вона з’явилася вже задовго після закінчення російсько-шведської війни.
«Німі свідки гетьманської слави»
Картину під такою назвою у 1894 році написав видатний чернігівський художник Іван Рашевський. Нині її можна побачити в експозиції обласного художнього музею. Цікаво, що вона чи не найповніше показує той стан у якому знаходилися гармати до того, як стати візитівкою міста. Так, на ній ми бачимо дві великі чавунні гармати, які занедбаними лежать на схилі неокультуреного Валу.
Саме такими їх у під час відвідин Чернігова у 1846 році застав Тарас Шевченко.
Саме ці, найбільші з усіх, гармати і нині прикрашають Вал на майданчику довкола пам’ятника поетові.Власне, вони потрапили до нашого міста у найдавніші часи і справді входили до арсеналу фортеці.
Взагалі, Чернігів без гармат не обходився ніколи. Принаймні з часів появи артилерії. При цьому, арсенал завжди був досить таки пристойний. Так, ще у 1604 році, католицький священник, який знаходився у війську Лжедмитра І, що саме вирушав у похід на Москву аби посісти тамтешній престол, писав, що фортеця Чернігова була оснащена більш ніж півсотнею великих та безліччю малих гармат. Власне, взяти місто приступом через це було б неможливо. Але тоді чернігівці підтримали Лжедмитра І та польське військо, що його супроводжувало. Тож, перейшли на його бік без жодного пострілу.
Кількість гармат на Валу весь час була різною. Цікаво, що вже за часів Московського панування, у Чернігові було щонайменше три різні батареї гармат. Однією з них заправляли козаки, другою російський гарнізон, а третя належала, говорячи сучасною мовою, громаді міста. Така ситуація виникла через те, що на всій території Гетманщини існували, так би мовити, три мало залежні один від одної гілки влади. З одного боку козацтво, з іншого місцеві органи самоврядування, ну і вже згадані російські військові гарнізони. Впродовж десятиліть ці арсенали ніколи не змішувалися між собою та займали різні частини фортеці.
До слова, чотири найбільші гармати вперше згадуються у 1727 році. Але вже на той час вони були в неробочому стані й просто займали місце. Відлиті ж вони були, відповідно, іще раніше – за деякими оцінками, або в перші роки гетьманування Івана Мазепи, або навіть за його попередників.
Після того, як Чернігів втратив оборонне значення, у 1799 році фортецю в ньому ліквідували, дерев’яні укріплення розібрали, а вали розрили. Діючі гармати за деякими джерелами відвезли до Києва, а частину навіть продали з аукціонів, але вже у якості історичної цінності, а не як зброю. Двійко з таких, виготовлених із міді нині зберігаються в обласному історичному музеї. Вони свого часу обороняли козацьку фортецю у Гадячі, після розформування якої й були продані на аукціоні.
Однак, четверо найбільших гармат так і залишилися на Валу. Їх від вивезення врятували величезна вага і той факт, що на час ліквідації фортеці вони не працювали щонайменше 70 років. Тож тягнути їх до Києва, а для цього знадобилося б десятки коней або волів, не було сенсу.
Так вони і лежали, покинуті й ніби то усіма забуті продовж цілого століття. До поки тодішній губернатор Чернігівщини Євген Андрієвський не вирішив подарувати їм друге життя.
Початок легенди
Гармати постали на Валу не як «німі свідки», а як родзинка міста у 1896 році. В той час місто активно готувалося до урочистої канонізації, тобто возведення до рангу святих, чернігівського архієпископа Феодосія Углицького. Тож, місто активно прикрашалося та приводилося до ладу. Тут і згадали про гармати. Хоча варто зазначити, що ідея встановити їх на Валу у всій колишній величі могла зародитися і раніше. Однак, реалізували її саме з нагоди свята.
І тут варто розповісти, звідки походять гарматні лафети. Справа у тому, що в часи коли гармати встановлені на Валу брали участь у справжніх боях і були сучасною зброєю лафети були дерев’яними. В залежності від того похідною була гармата або фортечною, вони відповідно були нерухомими, або ж з колесами. Металеві лафети з’явилися більші ніж через 100 років після цього. Тобто в середині ХІХ століття. Власне, в Чернігові можна побачити два різні типи лафетів – системи Венгловського та Несветевича. На час коли вони стали у нагоді не як зброя, а як прикраса, обидва типи вже були зняті з озброєння. Однак, на балансі арсеналів все таки знаходилися.
Проте влада вирішила, що ставити гармати на дерев’яні лафети, коли на складах ще вдосталь металевих, нехай і більш пізнього часу, не правильно. Саме тому спеціально з арсеналу Київської фортеці, залізницею до Чернігова привезли 4 лафети системи Венгловського.
Газета «Черниговские губернские ведомости» в номері від 18 лютого (2 березня) 1896 року писала:
Оскільки покрівля Валу в ті часи була грунтовою, то для того аби під вагою гармат земля не просіла, під них встановили кам’яну підпорку.
До слова, поряд знаходився і меморіальний обеліск на якому зазначалася дата встановлення гармат. Однак, він до нашого часу не зберігся.
Проте, тут у вас може з’явитися питання – весь цей час ми писали лише про чотири найбільші гармати. Тоді звідки з’явилися ще 8?
Справа у тому, що проєкт встановлення гармат на Валу був, так би мовити, довготривалим.
За наказом губернатора Євгена Андрієвського, старі чавунні гармати вишукували тоді буквально по всім населеним пунктам області і складали на Пожежному дворі Чернігова. На жаль, жодних записів звідки саме їх привозили не велося. З цього приводу тепер можна лише висувати припущення. Так само, як невідомо у яких війнах вони брали участь та у яких військових частинах використовувалися.
В будь якому разі, більша частина гармат датується саме козацькими часами. При цьому, їхній вік подекуди сягає більше 300 років.
Однак, у різниця у віці між гарматами подекуди чимала. Так, найбільш раннім може бути під 400 років, а наймолодшим близько 250. Різне і походження гармат. Є серед них, як ми вже згадували, і шведська або норвезька.
Останню гармату встановили на Валу вже у 1908 році. Проте не на гарматній алеї, а навколо будинку Мазепи, ну або Лизогуба (називають його в чернігівці й так, і так).
Власне, на старовинних світлинах можна побачити, що гармати стояли на Валу в абсолютно різних місцях. Крім будинку Мазепи, вони побували і біля Спасо-Преображенського собору, аж поки зрештою не опинилися вздовж схилу. Більш-менш в сучасному положенні вони розташувалися вже після Другої світової.
За це сторіччя гармати настільки полюбилися людям, що стали одним із символів міста. При цьому, навіть цілком таки офіційним. Адже гармата була зображена на радянському гербі Чернігова.
Увійшли вони і до міського фольклору – так, легенду про 13-ту гармату, яка з’явилася мабуть ще в часи їх встановлення, переповідати мабуть не варто.
Гармати з Валу інколи зображали і на шевронах чернігівських армійців, що обороняли Україну під час війни на Донбасі.
Тож, попри те, що 8 гармат з’явилися у Чернігові відносно нещодавно, навіть за такий короткий час вони стали невід’ємною частиною нашого міста. Та й не варто забувати, що 4 найбільших колись несли бойову службу безпосередньо на Валу. Звісно, вони й досі лишаються лише німими свідками минулих епох. Вони не можуть розповісти нам про козаків та гетьманів, яких можливо бачили, про битви у яких брали участь, про тисячі чернігівців, які торкалися їх своїми руками впродовж останніх століть. Проте факт їхньої давнини не може не викликати захоплення.
гармата гармати гармати на Валу Вал Дитинець
