Дмитро Брижинський: «Військова адміністрація – це міст між війною і людьми, які про неї забули»

Нещодавно журналіст Іван Матвєєв зустрічався з в.о. Чернігівського міського голови Олександром Ломакою. Значна частина цієї розмови стосувалася взаємодії міської ради та її управлінь з міською військовою адміністрацією (ВА) в Чернігові. Точніше, відсутності такої взаємодії. Складається враження, що кожна сторона розуміє свою сферу відповідальності по-своєму. Сьогодні ми говоримо і надаємо можливість висловитися свою точку зору на події в Чернігові начальнику Чернігівської міської військової адміністрації Дмитру Брижинському. Про взаємодію з міською владою, про військовий досвід, думки про закінчення війни, а головне – про обороноздатність Чернігова. «МІД ДІЙ І ПРАДІД РОДОМ З ЧЕРНІГОВА» — Давайте почнемо коротко з біографічних моментів. Розкажіть, будь-ласка, де Ви народились і що Вас пов’язує з Черніговом? — Це важливе питання, тому що одразу, як я був призначений на посаду начальника військової адміністрації, з’явилося дуже багато дезінформації стосовно мене і взагалі військової адміністрації. Тому дуже важливо відповісти на це питання. Я народився в 1980 році в м. Сновськ, це біля Чернігова. В 97-му році закінчив школу, вступив до Харківського навчального закладу — військового, це інститут танкових військ, який закінчив у 2001 році і був направлений для проходження служби в ОК «Північ». Тоді це було Північне оперативне командування, що знаходилося в м. Чернігів. І вже звідси мене направили для проходження служби в 1-шу танкову бригаду, яка дислокується в Гончарівському. До речі, стосовно Чернігова: мій прадід і дід родом з Чернігова. Прадід проживав на Болдиних горах, він залізничник, і коли почали будувати залізничну станцію Сновськ (Щорс), він був направлений до Щорсу, щоб там працювати вже на новій залізничній станції. Тому корені в мене з Чернігова. З 2001 року практично все моє життя, відпочинок, дозвілля пов’язане було з Черніговом. Ми розуміємо, що Гончарівське – це селище, нічого там немає, і ринок, і відпочинок, і друзі, і знайомі – все знаходиться в Чернігові. І казати, що я не пов’язаний з Черніговом і не знаю Чернігів — це не правильно. — Тобто Ви Чернігів спостерігали, скажемо так, з 2001 року, постійно тут бували? — Я практично в ньому жив. А в 2015 році взагалі був призначений на посаду в ОК «Північ» і з 2015 року вже фактично тут проживав. — Давайте згадаємо Чернігів початку 2000-х і Чернігів перед повномасштабним вторгненням. Ви помітили розвиток міста, туристичну привабливість, тощо? — Так, звичайно, місто 2001 року і місто 2022 року – різниця є, тому що будуються нові будинки, нові торгові центри, бачимо, що відбувається з нашим історичним центром, здійснюється перевтілення. Але треба розуміти, що це завдяки реформі децентралізації, тому місто отримало можливість оперувати більшими коштами, ніж до цього було. В мене, звісно, виникає питання стосовно того, наскільки максимально раціонально використані ці кошти, і чи дійсно зроблено все можливе, що можна було зробити, оперуючи такими коштами. «ПРОКИДАЮСЯ, І З ВІКНА БАЧУ КРАСНУ ПЛОЩУ, КРЕМЛЬ» — Про Вашу військову кар’єру згадаємо. Я так розумію, що Ви пройшли всі ланки до того, як стали полковником, тобто побачили армію зсередини повністю? — Так, пройшов всі керівні посади від командира відділення, командир взводу, командира роти до начальника штабу батальйону, командира батальйону, начальника штабу бригади, офіцера управління, командира бригади, начальника управління підготовки — тобто всі посади, які передбачають управління людьми, прийняття рішень, я пройшов. І дійсно знаю зсередини, як ці рішення виконуються, як реагують підлеглі, особовий склад, які є проблеми на кожному рівні. — На початку Вашої кар’єри, це були, мабуть, нульові, в якому стані була українська армія, чи були ще залишки радянщини, та сама дідівщина, тощо? — Так, в 2001 році і навіть далі це суто радянська армія була. Були намагання зробити щось своє. Я б назвав це — шароварщина була. А от суттєвих перетворень не було, тому що якраз в 20-х роках розпочалась якась співпраця з НАТО, і тільки тоді підрозділи, які мали можливість навчатись в країнах НАТО за обміном, могли розповідати, як дійсно існує сучасна армія. Все решта була — суто радянщина. Вона не надихала, а навпаки, пригнічувала, тому що будь-яка людина, молода людина в 17 років мріє зовсім про інше, коли вступає до військового навчального закладу. А коли ти випускаєшся і бачиш, що бойової підготовки практично нема. Все поставлено тільки навколо внутрішнього порядку, наведення порядку. Були окремі такі постаті, які намагалися зрушити бойову підготовку, але без фінансування це нереально зробити. І на пальцях пояснювати, як треба наступати, як треба оборонятись у складі роти, взводу дуже важко було. — Є така думка, що певний час, умовно до 2013 року, армія взагалі розвалювалась зсередини спеціально. Ви відчували це? — 100% ми це відчували. Навіть у питаннях про те, що танкові підрозділи вже не потрібні, вони віджили, треба їх скорочувати. В нас на той час було дві танкові бригади – 17-та і 1-ша танкова бригада, і були думки створити з них просто бази зберігання. Це на досвіді 1-ї Чеченської війни хтось там намагався переконати, що бронетанкова техніка взагалі не потрібна. Зараз ми бачимо, і 14-й рік це показав, що при вмілому використанні — це дуже потужна зброя, яка вирішує питання на полі бою. Звісно, ми не кажемо про танкові кулаки, як це було в радянській армії, але точкове використання дає свій результат. — Відчувалося, що це йде від Росії така діяльність? — У нас два міністри були громадянами Росії. Я Вам навіть більше скажу: вже було прийняте рішення про скорочення нашого університету оборони України, і вже були офіцери, які виїжджали на навчання до Москви у Московську академію Збройних Сил. Питання стояло — здійснювати підготовку наших офіцерів на теренах російської федерації. Я спілкувався з одним офіцером, він розповідав, що на той час росія створювала такі умови для наших офіцерів, які там навчалися, що вони відчували: у нас взагалі нічого нема і ми ніхто, подивіться, де ви, і як ми навчаємося, які в нас умови. Їх з родинами розміщували в готелях на Красній площі. Він каже: «Я прокидаюся і з вікна бачу Червону площу, я бачу Кремль». — Робили всі умови, щоб вони залишалися, там найперспективніше? — Щоб вони залишались, щоб вони відчували, що у вас немає ніякої країни, немає ніяких Збройних Сил України. Орієнтуйтесь на нас, дивіться, як у нас дуже гарно. — Як же так сталося, і що мотивувало таких людей, як Ви, що той же Залужний, Ніколюк все ж таки залишилися і зараз є тими, ким вони є? — Це фанати справи. Відверто скажу, що і в мене були думки вже залишати Збройні Сили, тому що стояло питання про скорочення, я вимушений був отримувати іншу освіту вже цивільну для того, щоб мати можливість десь працевлаштуватися, якщо буде таке прийняте рішення. Тому це тільки фанатизм, любов до своєї справи примушувала залишатись і працювати далі. «ВІДРОДЖЕННЯ АРМІЇ ПОЧАЛОСЯ З ПОЧАТКОМ ВІЙНИ В 2014-МУ» — Коли почалося відродження української армії, українського війська? Завдяки чому і, може, завдяки кому? — Після 2014 року з початком війни почалося відродження, тому що зрозуміли, що армія потрібна. Знаєте, військовий як пожежний: про пожежного згадують під час пожежі, а про військового — під час війни. Завдяки цивільному контролю з боку волонтерів, на 100% завдяки волонтерам почалося відродження, тому що армія взагалі така консервативна, і принцип «не виносити сміття з будинку» дуже властивий військовим. І завдяки тому, що волонтери дуже плідно співпрацювали з офіцерами та солдатами, багато негативу стало відомо людям, керівництво вимушене було приймати якісь рішення для того, щоб змінювати стан речей. Тому тут заслуга стовідсоткова волонтерів і цивільного контролю. — І армія почала закалятися в боях? — Звісно, ми ж розуміємо: якщо людина виконує роботу, яку повинна, вона розвивається, відсікає те, що не треба, залишається лише мінімум, який необхідний для виконання своїх обов’язків. — Давайте згадаємо Ваші найяскравіші моменти служби. Якщо почитати про Вас, то є така інформація про те, що Ви перший застосували «Байрактар». Можливо, ще є якісь моменти, про які б Ви хотіли розповісти? — Для курсанта навчального закладу найяскравіший момент – це випуск з навчального закладу. Якщо розпочинати з початку, то це випуск, потім війна і 2014 рік, тому що я вам відверто скажу: до цього взагалі ніхто не думав, що ми будемо воювати. Ми знаємо, що це багатовекторність і думки, що на нас хтось може напасти, взагалі не було. Думали так: якщо зі сторони НАТО нападуть, нас захистить Росія, якщо Росія – то зі сторони НАТО. Сталось так, як воно сталось. Знаєте, переломний момент, що залишився в думках, це коли ти приймаєш рішення вперше в житті вбити людину. Це дуже складно, якщо людина психічно нормальна, прийняти рішення або дати команду на вбивство, воно дуже таке серйозне. Я пам’ятаю, як це було. — Ви сказали, що дуже важко вперше прийняти рішення когось вбити, але командиру часто доводиться приймати рішення, давати таке завдання і розуміти, що втрати можуть бути серед своїх. Власне, це те, що часто Вам закидають, наче б то Ви віддали наказ і загинули люди. Як пояснити цивільним людям, що на війні таке трапляється? — Складне питання, відверто скажу. Воно, напевне аморально, але ж ми повинні сказати, що на війні вбивають. І в тому, що гинуть, люди звинувачувати треба, можливо, десь і керівників, але ми повинні звинувачувати російську федерацію разом з її керівником. І дуже погано, що акцент зміщується в бік військово-політичного керівництва, десь військового керівництва, а не в бік ненависті до ворога. Навпаки, повинна зростати ненависть до ворога зі зростанням наших втрат. Стосовно того, що відчуває командир… Бригада – це єдине ціле, але вона виконує задачі разом з іншими бригадами: праворуч бригада, ліворуч бригада, і від того, як ця бригада виконає задачу, залежить життя і здоров’я тих військовослужбовців, які знаходяться праворуч або ліворуч. Якщо бригада залишила позиції, є загроза, що оточать сусідів, і втрат буде дуже багато. Порівняти, напевно, це можна з хірургом, який приймає рішення кого врятувати: жінку, яка народжує, або дитину? Ми розуміємо, про що я кажу, так? Хірург повинен прийняти рішення, кого рятувати: дитину чи жінку? Це дуже складно і це внутрішня боротьба людини з посадовою особою, яка повинна виконати наказ, яка бачить трошки ширше, розуміє відповідальність бригади, розуміє, що може трапитися, якщо цей наказ не буде виконаний. Напевно, по іншому я не можу пояснити. «200 ЧОЛОВІКІВ ДЛЯ ОБОРОНИ ЧЕРНІГОВА» — Повернемось до оборони Чернігова. В ці моменти відбувалась взаємодія з міською владою? — Так як я тоді очолював, керував Черніговом, я співпрацював з обласною державною адміністрацією. Перші люди, які з’явилися у мене на командному пункті, це був голова ОДА В.А.Чаус і його заступник Дмитро Синенко, був голова СБУ, був начальник департаменту цивільного захисту С.М. Болдирев. Це ті особи, які перші спитали, що робити, як нам діяти, і ми з ними почали співпрацювати. Це ті люди, з ким я працював протягом всієї оборони Чернігова, ставив задачі, що треба зробити. — Ви були начальником штабу? — Це схоже на «принцип вогнегасника». В 2014 році мені довелося очолити батальйон, який я не знав, за тиждень. У Чернігові я був командиром 93-ї бригади і за місяць до повномасштабного вторгнення здав бригаду, пішов у відпустку. Вторгнення відбулося 24-го, а за тиждень до цього я вийшов з відпустки. Вийшов і починаю розбиратись в своїх посадових обов’язках. І буквально за 2 дні отримую розпорядження, що треба підготувати план оборони Чернігова і доповісти командувачу ОК «Північ». — Тобто вже була інформація, що таке станеться? — Тоді проводилися навчання на противагу навчанням, які проводила російська федерація. На фоні реальної обстановки, але по закону воєнного стану не було, тому ЗСУ мали змогу тільки проводити навчання, але ж застосовуючи бойову техніку, зброю, боєприпаси, все. І на цьому фоні відпрацьовувалися оборонні плануючі документи. Тому фактично 22 лютого я дізнався: якщо щось, я буду керувати обороною Чернігова. Але скільки людей, які підрозділи, чітко визначено не були. І я 23 лютого до тих підрозділів, які тут були – правоохоронні, інші, звернувся до командирів у військових частинах і сказав: «Дайте мені документи, якими ви підтверджуєте кількість особового складу, який ви спроможні будете виділити для оборони Чернігова». І національна поліція, СБУ, ДНВЦ наш, Академія Пенітенціарної служби надали витяги зі своїх наказів, скільки вони особового складу можуть виділити для оборони. І ця цифра була 200 чоловік чи 220 — щось таке. — Тобто з усіх-усіх структур? — Так. Ну, як це? Як можна, що 200 чоловік обороняють? Я кажу: «Почекайте, у вас штати там по 600 по 700 чоловік, в поліції штати, у вас всі люди при погонах, зі зброєю, а чому так мало?» Ну так, і так… Ну добре, 200 так 200. Це благо, що 1-ша бригада у нас з’явилася біля Чернігова, і завдячуючи їм ми особливого ураження нанесли противнику. А так, взагалі, це була цифра 200 чоловік, яка в подальшому переросла майже до 20 000 у Чернігові. «ПІД ЧАС ОБЛОГИ ЧЕРНІГОВА БАЧИВ АТРОШЕНКА ОДИН РАЗ» — Як Ви оцінюєте дії міського голови та його підлеглих під час оборони Чернігова? Ці моменти, коли вони заохочували людей брати зброю, навіть гроші пропонували за полонених, за техніку? — Я про ці випадки не знаю, я в цей час за соціальними мережами не слідкував, я перший раз від Вас чую це. — Це відомий факт, пропонували. — Можливо, відомий для тих, хто там в соціальних мережах контролював, а для мене це невідомо, тому що я іншими справами займався. — А взагалі, дії Ви бачили певні? — Я Вам так скажу: напевно, пройде деякий час і дуже багато легенд стануть реальною інформацією. Зараз не знаю, я з ними не співпрацював, не бачив. Це не те, що зараз хтось закине, що у нас якась конфронтація чи не конфронтація, це реальність. — Тобто ви не перетиналися взагалі в цих моментах? — Якщо бути на 100% відвертим, то я бачив В.Атрошенка на командному пункті в кінці березня раз, це вже керував обороною області генерал Ніколюк. Потім, коли я вже керував 58-ю бригадою, я до нього звертався, щоб він звернувся до мера Києва. До нас зайшов батальйон територіальної оборони з Києва, він був дуже погано забезпечений, я зателефонував: «Будь-ласка, якщо є така можливість, зверніться до мера Києва, щоб він підтримав цей батальйон і надав якесь спорядження». Це другий раз був. І, напевно, все. — Варто задля справедливості зазначити, що комунальні служби працювали, а це і робота міської влади. — Відверто скажу, що на той час мене як військового цікавила якість виконання задач військовими. Це обладнання фортифікаційне, обладнання барикад, забезпечення підрозділів. Звісно, це таке велике місто, хтось займався цим. Напевне, займалася міська рада. Яне можу відповідати на це питання, тому що я не знаю, в мене зовсім інші були задачі. — На Вашу думку, тоді в момент оборони Чернігова була потреба у створенні військової адміністрації? — Так, звісно була. Я впевнений, якщо була б військова адміністрація, це були б більш рішучі, більш організовані дії. Ми знаємо, як здійснювалася евакуація населення, це взагалі жах, що мені розповідали, як деякі наші «ділки» пропонували по 1000 доларів за вивіз людей через річку. Це жах, розумієте? — Але ж не було зелених коридорів і постійно все прострілювалось. — Це зрозуміло. Якщо б була військова адміністрація, це питання можна було б більш ретельно узгоджувати з військовими, тому що начальник ВА, наприклад, як я зараз, дуже чітко розуміє, як працюють військові, з ким треба ці питання вирішувати, і як воно буде реалізовано. Маючи досвід керівних посад, теж був командиром роти, був командиром батальйону, я знаю: ти можеш віддати наказ, як цей наказ можна виконати або дуже довго виконувати. Розуміючи це, ти можеш одразу поставити якісь запобіжники, щоб твій наказ, розпорядження було виконано якісно і вчасно. В умовах воєнного стану за це чітко відповідає начальник ВА. На той час було незрозуміло, була обласна військова адміністрація, а в місті було спілкування: виконаєш — не виконаєш, хочу — не хочу. Я пам’ятаю навіть, мені доводилося віддавати наказ цивільним, момент був по блокуванню залізничного моста. Коли ми підірвали міст через Десну, я надав команду, бо рухалась уже колона. — Це який міст мається на увазі? Біля Шестовиці? — Біля Шестовиці, так. Противник навів переправу, і зрозуміло, що є можливість через залізничний міст також перейти, і я телефоную начальнику, не пам’ятаю, чи залізничної станції, чи кому: «Треба заблокувати міст!» А він щось починає там: ну,… та ми… Я кажу: «Я такий-то, керівник оборони Чернігова, наказую вам до такого-то часу здійснити блокування мосту залізничного потягами з вагонами, наша бесіда записана в журнал, аудіофіксація здійснена, в умовах воєнного стану вам загрожує до 20 років ув’язнення». І через годину він телефонує, все зробив. «В РІШЕННІ СУДУ НАПИСАНО «ЗАБОРОНИТИ ЗАЙМАТИ ПОСАДУ» — Оце так мотивація! Повернемось до нагальних питань про створення зараз ВА, і про рішення суду, про відсторонення міського голови Владислава Атрошенка. Наприклад, в.о. міського голови вважає, що це рішення таке, що шкодить місту. Як Ви вважаєте? — В.о. міського голови протирічить сам собі. Він каже, що місто виконує всі вказівки, всі розпорядження, місто працює, все добре, все гарно. І тут же каже, що це шкодить місту. Я не бачу, як воно шкодить місту? — Це покарання — відсторонення, наскільки воно відповідає тій дії, яку було вчинено? Начебто була вказівка від Офісу Президента міським очільникам одразу евакуювати свої родини. Евакуювали, хто як міг. Той службовий автомобіль… Наскільки релевантне це покарання за цю дію, тобто відсторонення від обов’язків? — Рішення щодо відсторонення не стосується евакуації. Ну, хто там читав те рішення або постанову того суду? Що сказали з якогось каналу, вони сказали так. Взагалі ця подія, після якої було прийняте рішення про відсторонення, відбувалась влітку, не в лютому, не в березні, а в червні місяці, і стосується перетину кордону Владиславом Атрошенком. Він влітку зі своїм водієм приїхав до кордону, хотів перетнути кордон, йому заборонили. — Це ж була поїздка службова. — Навіть якщо службова, я ж розповідаю, в чому суть. Суть не стосується евакуації сім’ї. Рішення стосується перетину кордону. Він прибув до кордону, йому заборонили. Він прибув на власній машині, не на службовій, а зі службовим водієм на власній машині, йому заборонили перетинати кордон. Він каже водію: «Сідай на мою машину і їдь за кордон». Водій сідає на приватну машину, перетинає кордон, все. Це було влітку, і рішення суду стосується рішення, де чиновник наказав своєму водію виконати приватну дію. — За це треба відсторонювати, як на Вашу думку? — Так це ж порушення корупційного права. Ви повинні розуміти: відповідальність людини, посадовця, якого вибрав народ, будь-якого, вдвічі-втричі перевищує відповідальність цієї людини перед суспільством, вдвічі-втричі вища, ніж людини, яку призначила влада. Ви ж розумієте, йому довірився народ, вони вбачали, що він буде виконувати всі закони. Особливо зараз, в умовах війни, коли у нас горе — стільки горя невідомо, коли було, напевно, в Другу світову. І просто відсторонення – це взагалі нічого. Відсторонили, і що? Як каже пан Ломако, всі працюють. В.Атрошенко прибуває на всі заходи, які організовує в.о. міського голови. Каже «наш мер», «наш голова», звертаючись до нього. — Він же є головою, але відсторонений. — Знову маніпуляція. Розумієте, в рішенні суду не написано про відсторонення, в рішенні суду написано «Заборонити займати посаду», а відсторонена людина може бути на деякий час. Наприклад, людина хвора пише заяву, і її відстороняють від виконання обов’язків, у цей час вона не може виконувати свої обов’язки, людина іде у відпустку. — Тобто протягом цього року не можна називати його міським головою? — Не можна, йому заборонено займати посаду. Людина рахується в Державному реєстрі як керівник. Це основний документ, який вказує, хто дійсно є керівником. Йому заборонено ЗАЙМАТИ посаду, він не відсторонений, і в рішенні суду чітко написано «Заборонено займати посаду». Людина продовжує займати посаду, поки в нього в трудовій книжці написано «міський голова», поки його не звільнили з цієї посади і не записали в трудову книжку, що він звільнений. І в Державному реєстрі з’явиться інший керівник. Це знову маніпуляція, знову введення людей в оману, з чим я постійно стикаюсь на цій посаді. «ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ ПРАКТИЧНО НІЧОГО НЕ ВИКОНАНО» — Як на даний момент відбувається Ваша взаємодія з міською радою, чи діє та схема, про яку казали, що військова адміністрація має займатися військовими справами, міська рада — цивільними, тобто функціонуванням міста? Як зараз, чи є якісь вже певні кроки на зустріч одне одному? — Домовленість — не домовленість, на зустріч… Тут взагалі не доречно так ставити питання. Є закон, який кожен повинен виконувати. Якщо міська рада в особі в.о. голови намагається якось обмежувати діяльність військової адміністрації, ми – я і військова адміністрація — ми з цим не згодні, і ми в цивілізований спосіб це питання намагаємося вирішити, ми звернулись до суду. — Ви бачите такі обмеження? — Так, звісно. Наприклад, з тих розпоряджень і листів, які я направляв для виконання щодо покращення обороноздатності і безпекового середовища, практично нічого не виконано. Тільки зараз я побачив якісь декларації про те, що якісь гроші виділяються. На збройні сили вони хочуть виділити, хочуть виділити на бомбосховища. Але хочу зауважити, що, на мою думку, тут підхід до реалізації цієї декларації — я її називаю декларацією, тому що її ще ніхто не бачив і чи будуть гроші, не зрозуміло, — здійснюється не вірно. Для чого вводилась ВА? ВА вводилась і призначили мене як її очільника для того, щоб надавати фахову підтримку міській раді, приймати фахові рішення в умовах війни. Це не стосується тільки оборонних питань. Взагалі в умовах війни, як треба вирішувати будь-які питання, що ставити в пріоритет, що повинно бути другорядним, розумієте? Я вчора дізнався, що міська рада планує виділяти близько 20 млн. на якісь військові частини. Але ж ніхто не прийшов і не порадився, на які військові частини краще виділити ці кошти, на які потреби? Це не професійно, на мою думку, прийняте рішення. Як ми спілкуємося? Я надаю відповідні доручення, які вони повинні виконати, і вони… Ми провели аналіз: те, що стосувалося практичних дій, вони не виконали. І в подальшому ми будемо аналізувати і звертатися до правоохоронних органів, нехай вони надають оцінку діяльності або бездіяльності ради щодо реагування на мої звернення, на мої доручення. — Цей момент про виплату грошей людям. Ви дійсно хочете їх забрати? — Ви бачите, під час цього інтерв’ю ми постійно стикаємося з маніпуляцією, з введенням людей в оману. Напевно, це риса чернігівського політикуму: ввести людей в оману, видати бажане за реальність. — Ну, ми знаємо таку інформацію, Ви її коментуєте. Це логічно. — Доповідаю Вам як військова людина: звернення до суду стосується повноважень. В.о. міського голови разом з міською радою, з керівниками структурних підрозділів трактують закон, як їм вигідно, як вони це бачать. Я як начальник ВА, апарат ВА, бачить так, як написано в законі. Що ми повинні розуміти? Ми повинні розуміти, що в умовах звичайного життя, в умовах миру є Закон «Про місцеве самоврядування». Все зрозуміло, питань нема, ми працюємо. Умови війни – це трошки інші умови, це особливий період, і в цих умовах головний Закон «Про правовий режим воєнного стану». Це спеціальний закон, який в особливий час покриває Закон «Про місцеве самоврядування». Так от цим Законом «Про правовий режим воєнного стану» визначений перелік обов’язків, які повинен виконувати начальник ВА. Деякі пункти цього закону передбачають нові обов’язки, які ніколи не виконувало місцеве самоврядування, а деякі пункти у міській раді, умовно кажучи, їх забрали і передали мені, все. Зараз Закон «Про місцеве самоврядування» налічує близько 360 пунктів, у мене, як у керівника ВА — 47 пунктів, які я повинен виконати. Так от частка – її забрали у місцевого самоврядування і віддали мені, частка – нові обов’язки, які передбачають виконання моїх обов’язків під час воєнного стану, і вони ніколи не стосувались місцевого самоврядування. Було 360, умовно кажучи, забрали 20, у них залишилося 340, виконують. А оці 20, які передали мені, повинен виконувати я. «ЖКГ, ЗАКЛАДИ ОСВІТИ, ВНЕСЕННЯ ЗМІН В БЮДЖЕТ – МОЯ СФЕРА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ» — Як простою мовою пояснити, як, на Вашу думку, має відбуватися Ваша взаємодія з міською радою? Що вони мають з Вами погоджувати і що Ви маєте робити? Як Ви бачите ідеальну співпрацю? — Чекайте, а що погоджувати? Там нема такого, що погоджувати. Те, що залишилося у них, 340 пунктів — вони продовжують виконувати, а ті 20, які передані мені, я їх виконую і все, крапка. — Наприклад? Дайте кілька прикладів. — Управління житлово-комунальними підприємствами, управління закладами освіти, внесення змін в бюджет — це ті пункти, які виконую я. Але коли законодавець приймав цей закон, там є запобіжники для того, щоб не було узурпації влади військовими, але при цьому була б можливість оперативного прийняття рішень. Для того, щоб внести зміни в бюджет, щоб я віддав таке розпорядження, мені на затвердження повинен подати документ місцевий фінансовий орган, а місцевим фінансовим органом являється міська рада. Тобто вони готують цей документ, подають мені, я затверджую — і вносимо зміни в бюджет. Якщо я бачу, що це не відповідає закону, що це недоречно в умовах воєнного стану, я це розпорядження не буду підписувати. Якщо якісь застереження у міській раді, вони кажуть: почекайте це рішення буде впливати життєве забезпечення міста, не можна зараз ці гроші з цієї статті перекидувати на цю. Вони просто не будуть подавати це подання. Розумієте, є баланс, давайте працювати так, все передбачено. — Зараз цей баланс вже якось працює? — Ніяк. Тому ми звернулись до суду. Тут головне питання в чому? В тому, що всі структурні підрозділи міської ради підпорядковані міському голові напряму. Він приймає рішення щодо звільнення, щодо прийняття на роботу. І ви уявляєте, якщо якась жіночка підготує документ, не погоджуючи з міським головою і надасть мені, він же завтра її звільнить. Просто вони не виконують і все. — Чи актуальне ще питання про припинення повноважень міської ради і повністю передачу їх ВА або розширення повноважень, як мала Верховна Рада проголосувати за це? — Я думаю, все залежить від того, як міська рада буде в подальшому свою роботу вибудовувати, як вона буде поводитися. Якщо вищі державні органи побачать, що вони блокують діяльність міської ВА, не сприяють її роботі, дискредитують, напевно, рішення це буде прийнято. Якщо будуть якісь позитивні здвиги, якщо ми побачимо, що люди починають виконувати закон, напевно, ні. — Чи не нашкодить це місту таке рішення? — А чим воно може нашкодити? Ми, знову ж таки, стикаємося з маніпуляцією. Всі комунальні підприємства, всі структурні підрозділи, всі робітники цих структурних підрозділів залишаються на місці, всі спеціалісти кожної сфери, як працювали, так і будуть працювати. Як воно може нашкодити? Ви ж розумієте, будь-який начальник ВА – це не просто людина, яку взяли з вулиці, призначили на цю посаду. Він прийшов, він нічого не розуміє і починає працювати. Кожен має освіту, кожен проходить якусь підготовку, проходить співбесіду, і люди ж розуміють, що людина з головою, він буде розуміти, що це шкодить, і шкідливе рішення не буде приймати. Стосовно мене, я теж чув: «він військовий, нехай працює військовим». Чекайте, по-перше, я 3 роки командував 93-ю бригадою будучи начальником гарнізону. Гарнізон – це два населених пункти, таких, як Гончарівське. — Була Ваша цитата в інтерв’ю, коли Президент Зеленський Вас спитав, чи готові Ви керувати містом, Ви сказали, що це ж те ж саме, що гарнізоном, але цифри інші. Так Ви і думаєте? — Так воно і є. Чесно скажу, так і є. Ті ж самі проблеми, як і в гарнізоні. Це ж два населених пункти, у них ті ж самі питання: тепло, світло, комунальна оплата, а ще військова частина, такі самі проблеми. Люди думають, що військові – це взагалі якісь інопланетяни, вони взагалі не розуміють, як живе місто. Військові — такі ж люди, і живуть в таких же квартирах. І навіть, якщо люди живуть у казармах, там такі ж проблеми: світло, вода, тепло, своєчасна доставка їжі — все те ж саме. — Тільки там порядок. — Тільки там порядок. Все залежить від того, на що націлений керівник. Якщо керівник націлений на результат, буде порядок. Якщо людина націлена на процес, а не на результат, то порядку не буде. «ПІД ЧАС ЗАГРОЗИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ МАЄ СТАТИ ЦЕНТРАЛІЗАЦІЄЮ» — Якщо казати про позитивні якісь моменти, то ми бачили, що Ви спільно з Білогурою дивились бомбосховища. Що це дало, це вже якісь певні кроки взаємодії? — Певний результат, що зараз ВА являється генератором ідей, які треба виконувати. Ідей таких, про що міська влада забуває і забула, тому що не чує ні пострілів, ні вибухів тут, так? Все — цивільне життя, вже тут у нас зовсім інші якісь проблемні питання. А ВА і я як військовий, який на власному досвіді знає, що це таке війна, що таке вибухи, що таке життя, що таке смерть, ми генеруємо такі ідеї. Наприклад, стосовно вшанування наших полеглих. Ми звернулися, я надав відповідне доручення, і бачу реагування, через день-два вже є рішення міської ради про те, щоб встановити таблички в місцях масової загибелі нашого цивільного населення і військових. Це результат. Ми постійно — ВА і я — під час прямих ефірів у засобах масової інформації протягом двох місяців я казав, що нема зрушення в питаннях сховищ. — Ви вже як очільник ВА якісь кроки зробили в цьому напрямку? Який там стан зараз? — Стосовно зрушення в сховищах, ми бачимо — міська рада приймає рішення виділити 5 млн. Пройшло більше року після війни, а вони приймають рішення виділити ці кошти. Я кажу: давайте допомагати військовим частинам на системній основі, а не на сцені видавати по 100 чи 50 тис. Бачимо вже якісь 20 млн. — тобто це реагування на наші пропозиції, на наші розпорядження, розумієте? І це вже дуже серйозний позитив. Якщо про практичне, хочу сказати, що уже завершуються проектні роботи щодо встановлення систем оповіщення в Чернігові. Це не просто радянська ця система, яка в нас не спрацювала, і працює дуже погано, а це сучасна система за рахунок благодійного фонду британського, яка буде мати і голосовий сигнал, тобто буде пояснення, що робити, як діяти людям, а не просто сирена. — Скоро буде працювати? — Вже проектна робота завершена, зараз вже питання щодо фінансування і облаштування. Далі це і фінансове забезпечення з державного бюджету, воно невелике, звісно, не покриє всю потребу міста в облаштуванні сховищ, тому що у держави зараз трошки інший напрямок, зараз війна. І до речі, дуже багато кажуть про децентралізацію, про порушення децентралізації, але ми повинні розуміти: в умовах, коли є загальна загроза, загроза втратити наш суверенітет, є війна, то децентралізація повинна стати централізацією. Всі повинні працювати на загальну проблему. Зараз загальна проблема – війна, тому в пріоритеті питання безпекові. — Повертаючись до теми бомбосховищ, здавалося, що це перекидання проблеми з одного боку на інший. Зараз конкретно хто буде покращувати їх стан? — ВА оперує в своїй діяльності фінансуванням місцевим, місцевим бюджетом, у ВА немає комунальних підприємств, нема 20 екскаваторів, нема якихось будівельників, розумієте? Я як фаховий спеціаліст бачу проблему, я розумію з військового боку, як вона повинна бути вирішена. Я надаю розпорядження, доручення міському голові, що це питання треба вирішити, я як управлінець, а він як керівник ставить задачу безпосередньо йому підпорядкованим комунальним підприємствам виконати ті чи інші роботи. В мене коштів нема, я згідно закону оперую місцевим бюджетом. — Тобто Ви даєте вказівку, вони мають виконувати? — Мають виконувати, так. — Виконують? — Поки що, ні. Зараз я тільки бачу декларування намірів про виділення коштів на сховища, і декларування намірів про виділення коштів на підтримку військових частин. Наприклад, дуже багато було доручень щодо підтримки патрульної нашої поліції, вело-патруля, вони проігноровані. Були доручення щодо облаштування в районі КСК сховищ, взагалі нічого не робиться. Зараз вже спливає другий термін, я поїду перевірю, якщо там знову нічого не буде зроблено, я буду звертатися знов до правоохоронних органів. Ну, як це так? В умовах воєнного стану ігноруються питання. Це добре, що тут нічого не вибухає, і всі вже забули, вже ніхто не реагує. Тут сильно ріже, що деякі чернігівці кажуть так: «Коли була війна». Що значить «коли була війна»? Вона є! Те, що ви її не бачите, це не означає, що її нема. Якщо ви не чуєте вибухів, це не означає, що їх нема. Ми підняли питання щодо облаштування меморіального комплексу на кладовищі, і там якась людина свою думку висловила, що це другорядне питання, що треба займатися живими. Хочеться взяти його за кадик і трошки так опустити на землю пару раз, розумієте? Щоб він зрозумів, що це не другорядне питання — вшанування наших героїв. Він сидить десь на дивані і там щось мурчить. Я розумію, що це якийсь не дуже добрий знак, і це підтримується, на мою думку, якимись керівниками місцевого рівня. Якісь питання виникають щодо танців — це взагалі кошмар. — Так це ж літні люди. — Хтось там організовує їм танці, давайте включимо фонтани… А, може, краще купимо два безпілотні апарати? Давайте краще купимо один тепловізор, який врятує життя? А може давайте поставимо якійсь сім’ї, бабусі кришу? — Тобто фонтани зараз недоречні? — Почекайте,там декілька мільйонів треба на утримання, які фонтани, ви що? Зараз я видохну… Тому що це бажання взяти когось за кадик наростає. Ну, які фонтани? Давайте купимо безпілотний апарат, тепловізор, давайте кришу зробимо! До мене щотижня приходять бабусі з Бобровиці, з Киїнки — у них нема, де жити, все зруйновано. Їм дали грошей трохи, нічого зробити. Зробіть цій людині, вона все життя буде казати, які ми гарні, яка гарна країна. Я думаю так. В цих умовах я як начальник ВА свою діяльність зараз вбачаю навіть, знаєте в чому? Начальник ВА і ВА – це міст між реальністю, між війною і між тими людьми, які вже забули про це. В них там квіточки, фонтанчики, розумієте? Я повинен цих «роздупляти» та казати: «Чуєте? Приземліться!» «НІХТО НЕ ЗАЛИШИТЬ ЧЕРНІГІВЦІВ БЕЗ ТЕПЛА» — Ці люди зараз почувають себе так завдяки ЗСУ. Збройні сили захистили місто і вони тепер можуть відчувати відносно спокійне життя. А щодо відзнаки міста, питання яке прозвучало, щодо відзнаки «Місто-герой», де вона зараз знаходиться? — В музеї, в обласному історичному музеї. — Але ж у законі прописано, що вона має бути у міській раді. Яка Ваша позиція з цього приводу? — Я казав, що спеціально віддав в музей, щоб люди побачили, тому що зараз багато приїжджають і міжнародні делегації. Хто у міську раду може зайти? Ніхто туди не заходить. А тут люди прийшли, дійсно пересвідчились в тому, що «Місто-герой». Не тільки з Чернігова, а й з Чернігівської області. Це ж не хтось забрав додому або в карман заховав, для цього є історичний музей — щоб там зберігати, щоб люди всі бачили. Це що, дуже серйозне питання? Ми знову повертаємося до пріоритетів у тих людей: поставити відзнаку десь поруч, щоб він її бачив? Нехай зробить фотографію, поставить та й дивиться. — Кому Ви безпосередньо підпорядковуєтесь? — Відповідно до закону військовими адміністраціями всіма на території області керує начальник ОВА В.А.Чаус, а призначений я був на цю посаду Президентом України, прямим його Указом. — Коли Ви сказали в інтерв’ю «якщо начальник не телефонує — все нормально», кого мали на увазі? — Начальника ОВА і відповідно, Президента. Я, якщо він призначив, також йому підзвітний. — Логічно, думаю, далі запитати, який Ваш оклад? — Я отримую, зараз скажу: останній раз я отримував 31 000 грн, це з премією, так. — Ще декілька запитань маю. Опалювальний сезон: чую думки, що наступний опалювальний сезон може бути під загрозою через ситуація з ТЕЦ. На вашу думку, що там відбувається? — Ситуація загрозлива, щоб там не казали. В чому суть? Фірма ця «Технова», в серпні завершується термін оренди ТЕЦ нашої, і вона вже не хоче продовжувати. Чому не хоче? Напевно, якісь зміни, вже нема сенсу працювати тут, тому що, напевно, були якісь схеми, я не знаю. Вони отримували прибутки, а зараз, напевно, вже нема можливості отримувати цих надприбутків. А проблема в тому, що протягом деяких років, багатьох років, ніхто не здійснював контроль, як же «Технова» свій прибуток розподіляє. Там відповідно до контракту вони повинні були частку прибутку вкладати в модернізацію виробництва, підтримки його в належному стані. А зараз виявляється, ці гроші не виділялись на модернізацію. Звісно, там були якісь пошкодження внаслідок обстрілів, там державні гроші були, відновлення проведено, але модернізація не здійснена. І є сума боргу, є рішення: борг буде перекладений на місцвий бюджет або на державний бюджет, це така справа. Але фактично проблема в тому, що не здійснена модернізація і зараз міська рада не хоче цей об’єкт забрати та управляти. — Міська рада чекає на аудит, на перевірку. Ви хотіли би долучитись? — Так, треба долучатися, тому що питання безпеки дуже широкі. Знову кажу про маніпуляції і про інше. Є дуже багато законів, які регламентують діяльність в умовах воєнного стану, і взагалі, що таке безпека, стратегія національної безпеки. І от там генетична безпека, економічна, екологічна безпека – це складові стратегії національної безпеки, розумієте? — Власне, прозвучала фраза, що чекає на аудит міська рада. Якщо не буде звітності, то будуть звертатись до правоохоронних органів. — Треба було займатись аудитом і контролем протягом того терміну. — Може, з Вашого боку посприяти, щоб дійсно притягнути до відповідальності? — Була проведена нарада начальником ОВА, були присутні всі представники. Вони приймали чіткий план, як же рухатись, як виходити з цієї ситуації. Знову, як було це в минулому році, якщо міська рада неспроможна буде забезпечити, прийдеться включатись державі, знов держава буде підставляти плече і витягувати. Звісно, ніхто не залишить мешканців міста без тепла. — Інше питання: культурний фронт. Я Вас особисто бачив на культурних заходах. І ви навіть сказали фразу, що «у митців попереду багато роботи». Наскільки, на Вашу думку, важлива культура під час війни? — Вона важлива завжди. Якщо б наше населення, наші люди, не тільки нашої країни, а взагалі світу, скажемо так, були б більш освіченими, більш культурними, не було б горя на землі, ніхто б не воював. Від кількості культурних закладів, від рівня освіченості людини залежить взагалі наш світ. Освічена культурна людина нічого не зробить поганого, тому що у неї зовсім інші пріоритети, інші вектори в голові, розумієте? Ці культурні всі заходи… Людина, яка виходить з бойових дій, яка пережила стрес, вони її з одного середовища переносять в інше, і вона там дійсно відновлюється, це дуже сильно допомагає. «КРАЇНА, ЯКА ВИРОБЛЯЄ «ЛАДУ-КАЛИНУ» НІКОЛИ НЕ ПЕРЕМОЖЕ КРАЇНУ, ЯКА ВИРОБЛЯЄ БМВ» — Стосовно мобілізації, яка зараз в країні. На Вашу думку, чи всі абсолютно чоловіки мають іти до війська? Питається в контексті того ж самого культурного фронту, того ж бізнесу і економіки. Хтось же має працювати, сплачувати податки, донатити на ЗСУ? — Велика частка населення воює, але ж їх сім’ї залишились тут, і щоб вони відчували себе безпечно, треба забезпечувати тим самим теплом, світлом, забезпечувати громадський транспорт. Як це, всіх призвати, а решта все стане? Так не можна казати. Хтось працює на водоканалі, хтось забезпечує енергетику, тому так казати не треба. Відповідно до закону, є посади, які бронюються, які забезпечують обороноздатність. Ну, як це всіх призвати? По-перше, і не раціонально всіх призивати, тому що є відповідне фінансове забезпечення, і країна може утримувати ту кількість збройних сил, на яку є ресурсне забезпечення. Якщо ресурсне забезпечення на 500 тис, то є сенс утримувати армію на 500 тис., якщо є ресурсне забезпечення на мільйон, то треба утримувати таку армію. — Я згадую, було в мене інтерв’ю з одним військовим, він приводив такі цифри, що Росія за кількістю може нас задавити, що навіть, якщо кожен чоловік з України, умовно, вб’є 12 ворогів, то все одно їх буде більше. Вони можуть нас кількістю задавити? — Та країна, яка виробляє «Ладу-Калину» ніколи не переможе країну, яка виробляє БМВ. Тут технологічна відсталість країни — головне. Ми технологічно перемагаємо завдячуючи нашим міжнародним партнерам. Завдяки тільки цьому ми можемо перемогти і тому що наші військові освоюють цю новітню зброю, ці зразки зброї, і вже технологічно ми їх перемагаємо і переможемо. — То скільки б їх там мільйонів не було, Росія ж завжди закидала шапками, це не так важливо? — Раніше було що: у того шабля, і в того шабля, а як з’явився порох, китайці розпочали перемагати всіх. Завжди перемагає найбільш технологічна країна, завжди. І це по історії військового мистецтва ми бачимо: той, хто використовував кулемет, почав перемагати, той, хто розпочав використовувати автоматичну зброю, почав перемагати. — Яка безпекова ситуація зараз в області? Я бачив, почались з’являтися такі статті, де посилання йде на військових експертів Росії, вони кажуть, що їм, щоб переломити ситуацію наче треба зараз знову захопити північ, Чернігів, Суми, щоби контрнаступ наш захлинувся. — Я думаю, у них нема зараз такої спроможності в повному об’ємі виконати цю задачу, тому що для того, щоб виконати цю задачу, треба здійснити передислокацію підрозділів на цей напрямок. Уже в умовах, в яких перебувають наші підрозділи розвідки, ми це виявимо однозначно. Ми ж бачимо, скільки часу треба було, щоб захопити Бахмут, вони майже рік намагались це зробити, і зараз трошки мають якийсь успіх. Я думаю, що на найкоротшій перспективі воно нереально, тому що в них зараз нема того складу сил та засобів, щоб це виконати. Але за рахунок використання своєї авіації, ракетних підрозділів, вони можуть наносити ураження, можуть створити зону безлюдності, яку вони зараз утворюють, постійно обстрілюючи наше прикордоння. Можуть використовувати якісь окремі рейдові загони для того, щоб зайти, налякати, дезорганізувати і знову вийти. А організувати такий повномасштабний наступ? Вже і наші підрозділи на прикордонні стоять, це не буде так, як було 24 лютого,вже і фортифікаційне обладнання є на прикордонні, тому це зробити буде дуже важко. — Скоро перемога? — Я думаю, в наступному році. «ЧЕРНІГІВ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ – КУЛЬТУРНИЙ І ОСВІТНІЙ ЦЕНТР» — Чим будете займатись після перемоги? Ким себе бачите? — Зараз я начальник військової адміністрації,якщо буде результат роботи, я думаю, якусь іншу посаду можуть запропонувати в державних органах влади. — Чи є у Вас політичні амбіції? — Та ні, політичних амбіцій зараз ніяких нема, тому що, як я вже колись відповідав Вашому колезі на запитання, для того, щоб були якісь амбіції, треба щоб була якась мета. Коли є мета, я бачу є ціль, і щоб досягнути цієї цілі, вибудовую маршрут руху. Щоб її досягнути, треба бути на цій посаді, треба мати такі-то важелі, треба мати такі-то ресурси, тоді ми починаємо рухатися до цієї мети. Людина повинна оцінювати, чи досягаєма ця мета. Можна ж поставити Бог знає яку мету і розпочати рух до неї, і впасти. Тому це повинен бути дуже такий зважений і прорахований крок. — Тобто вибори мера, вибори до Верховної Ради, ні? — Знову ж таки, бачите, чим у нас суспільство зараз переймається. — Ні, цікаво, Ви вже займаєте таку посаду, можливо Ви хочете її займати і далі? — Та ні, нема такого бажання. І взагалі, зараз спілкуючись з представниками цієї влади міської, я бачу, які способи та методи вони використовують, які в них пріоритети, тому в’язуватися в це болото бажання зараз нема ніякого. — Яким Ви бачите Чернігів після перемоги? Які перспективи вбачаєте? — Напевно, важко сказати, що місто буде якимось таким індустріальним центром. Взагалі я вважаю, що три стовпи, три кити, на яких тримається держава — це освіта, це наша охорона здоров’я, військовий блок. Головне в цьому – це освіта, тому що без якісної сучасної освіти ми не будемо мати гарного лікаря, гарного перукаря, гарного вчителя. Тому я б хотів, щоб Чернігів був таким культурним і освітнім центром. У нас є два дуже потужних університети, які треба розвивати. Якщо люди будуть бачити, що ця освіта конкурентоспроможна, що у нас є дуже класний культурний історичний пласт, то навіть після останніх цих історичних подій ми можемо тут на території Чернігова виховувати справжніх патріотів, можемо надихати людей на майбутні позитивні кроки. У нас є, які місця відвідати, де чомусь навчитись. Не тільки в Чернігові, а й на околицях. Тому я хотів би бачити, щоб це був культурний освітній центр. — Які Ви маєте, можливо, хобі? Чим Ви відновлюєте свою енергію? — Хобі у мене з’явилось на початку війни, я збираю шахи. У мене зараз більше тридцяти комплектів, вони громіздкі, але є і маленькі. — І граєте? — Так. В основному я придбав всі радянські екземпляри, які виготовлялися в Радянському Союзі — це Київська, Мінська фабрики — і дерев’яні, і пластмасові. — А книжки встигаєте читати? — Так, останню книгу прочитав Девіда Іглмена «Мозок» — цікава книжка, про пізнання людини, як зрозуміти, чому один — сволота, а другий — гарна людина? Як це так відбувається, що один каже на чорне – біле, а інший на біле – чорне? І ось ця книжка дуже змінила моє уявлення про людину. Чому так відбувається: люди, які виглядають фізично однаково, а думають по різному? І от там дуже класно про це розписано. А зараз Юнга читаю, нариси про психологічний стан людини. — Наприкінці нашого інтерв’ю що б Ви хотіли сказати чернігівцям? — Не забувати, яку ціну ми зараз платимо за нашу свободу, за нашу незалежність, по-перше. По-друге, звісно, щоб кожна людина в кінці кожного дня подумала і згадала, що вона зробила доброго для будь-кого, допомогла. І від цього, напевно, залежить, в якому світі будемо жити ми і наші діти. Щоб кожен більше давав, ніж брав, і тоді світ буде трошки інший. Іван МатвєєвЧернігівська Медіа Група Джерело: 0462.ua