«Сколько на елочке шариков цветных,
Розовых пряников, шишек золотых!
Бусы повесили, встали в хоровод,
Весело, весело встретим Новый год!»
Навряд чи хтось із наших читачів не чув цієї дитячої новорічної пісеньки. Кожному, кому хоч трохи за сорок, вона навіє якісь спогади – картинки з його дитинства. Мені ж при перших її словах згадується початок 50-х років. Постає перед очима зелена красуня від підлоги до самої стелі, врізана в дерев’яну хрестовину, прикрашена червоними, синіми, золотистими скляними кульками та бурульками, грибками та зайчиками, рожевими чайниками та розмальованими різними квіточками, жовтогарячими самоварами, пташками, що виблискують усіма кольорами веселки, прозорими скляними рибками.
Цукерки з паличок, обгорнутих фольгою або цигарковим папером. Будиночки, вітряки, кораблики з фольгованого паперу на каркасах із дротяних спіральок. Скляне намисто з різнокольорових і дзеркальних кульок різних розмірів та дзеркальних трубочок. Груші, яблука, лимони з вати, покритої якоюсь жорсткою скоринкою (можливо, крохмальною), розфарбованою у відповідні кольори. Воскові свічки товщиною з олівець, обклеєні по спіралі вузенькими стрічками з тонкої фольги і вставлені в нікельовані жерстяні свічники з прищіпками для кріплення на гілочках ялинки. Дід Мороз із палицею в одній руці та червоним мішком в іншій – начебто з подарунками. Як хотілося зазирнути в його мішок! Але Дід міцно стискає його рукою… Стара Дідова шуба була побита проріхами, з яких в усі боки стирчала вата. Мені змалечку здавалося, що то відмітини, отримані в бійках із нечистою силою.
Всі ці ялинкові прикраси були, мабуть, ще довоєнними. Навряд чи наприкінці 40-х – початку 50-х років була можливість їх придбати. Зате дуже багато було саморобних іграшок із картону, кольорового паперу та фольги. Ланцюжки з паперових кілець, гірлянди з різнокольорових прапорців. Об’ємні зірки, багатогранники, будиночки, різні фігурки людей і тварин, вирізані та склеєні з маминою допомогою із кольорових заготовок, надрукованих на вкладках до передноворічних номерів журналу «Работница».
Особливе місце серед ялинкових прикрас посідали різні ласощі: печиво, невеличкі зимові яблучка, мандаринки у паперових «авоськах», цукерки у барвистих обгортках, пофарбовані в золотий та срібний колір або загорнуті в кольорову фольгу горіхи. Їстівними іграшками перестали прикрашати ялинку після Чорнобиля: невідомо з якої зони потрапляла до нас лісова красуня. Зараз, коли живу хвою замінює штучна, уже немає небезпеки «підхопити дозу», але ця традиція вже забувається…
***
Старі іграшки поступово зникали. Крихке скло перетворювалося на блискучі уламки, вата й папір – на непривабливу безформну масу. Якісь прикраси забували одразу сховати до наступного Нового року, і вони губилися…
Наприкінці 50-х я вже був досить самостійним і почав поступово оновлювати ялинчині шати. Коштували вони на той час копійки, і до кожного нового Нового року «із заощаджених коштів» я купував хоча б півдесятка нових яскравих іграшок, що сяяли то рубінами, то смарагдами, то були просто блискучими, як дзеркало. Найчастіше це були якісь сюжетні фігурки – снігур, що сидить на прищіпці, Червона Шапочка, клоун на трапеції, дід з неводом у руках, готовий спіймати Золоту Рибку. Мені приємно було спостерігати, з яким захватом розглядає їх на гілках моя молодша сестричка.
Першу електричну гірлянду мені подарували вже наприкінці 50-х. Це були різнокольорові шестивольтові лампочки у міцних метало-пластмасових патронах, з’єднаних шнуром у гумово-тканинній ізоляції. Протягом наступних років мені довелося поміняти більше ніж десяток гірлянд різних конструкцій. Але та, перша, хоч і з помітно збляклими кольорами, залишається і сьогодні головною в новорічному оздобленні моєї оселі. Як і з півтора десятка різних іграшок, що збереглися з тих часів…
***
У дитинстві Новий рік, ялинка – це було, дійсно, і радісно, і казково! Особливу радість викликала цукерка, виявлена під час зняття прикрас десь у глибині серед гілок. Її могли спеціально заздалегідь сховати дорослі десь біля стовбура. А яке захоплення випромінювали очі маленької дитини, коли її на руках підносили до ялинки, що яскраво горіла різнобарвними вогниками, і показували: «Ось – собачка Мухтарчик (Бобик, Шарик, Тузик), ось – Снігуронька, а ось – Бармалей. Але ми його зовсім не боїмося!» Ну, як же у Новий рік та без казки! І ця казка чекала на дітей і вдома, і в садочку чи в школі, у театрі, у Палаці піонерів, на головній площі міста.
***
Це було колись. Куди ж поділася новорічна казка у наші дні? Чому і на головній площі, і в інших громадських місцях останніми роками височіли замість пухнастих красунь якісь потворні геометричні тіла (адже можна форму штучної ялинки за бажання наблизити до натуральної!), обвішані безликими кулями замість казкових персонажів, симпатичних звірят і всяких заморських фруктів? І наскільки невибагливим став смак споживачів, якщо багато хто з них захоплюється цими «конусами з пухирями», як образно висловився один із коментаторів у фейсбуці.
Сьогодні, під час війни, зовсім не на часі влаштовувати гучні святкування, а тим паче займатися переформатуванням святкових атрибутів. Але маю надію, що настане той час, коли Новий рік знову стане одним із найкращих, найвеселіших усенародних свят. Новорічна ялинка знову закликатиме дітей і дорослих своїми яскравими різнобарвними вогнями на головну площу Чернігова. І буде вона схожа на ту, що «росла собі… у лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис». І буде прикрашена різноманітними іграшками, навіть саморобними, як у 2009-му…
А наразі бажаю всім українцям мирного неба, здоров’я, щастя й успіхів у рік, що настане вже зовсім скоро!
Володимир Смоленцев
грудень 2021–2023
Джерело: 0462.ua
